Британський експеримент: як бути із свободою слова

Вперше більш як за три століття британські політики взялися регулювати свободу преси. З 1695 року, коли були скасовані закони про ліцензування газет, свободу слова британських видань обмежували лише професійні стандарти та кримінальне право, проте, на думку багатьох, у часи жорсткої конкуренції на ринку, коли редактори готові на все заради сенсації, потрібні більш дієві механізми. На початку березня нижня палата британського парламенту схвалила законодавчу ініціативу щодо регулювання діяльності преси і передала її на розгляд Палаті лордів. Журналістська спільнота країни вважає це наступом на свободу слова і погрожує звернутись до Європейського суду з прав людини.

Два роки тому Британія була шокована цинізмом редакторів та власників газети News of the World, які в гонитві за прибутками незаконно прослуховували телефони та зламували електронну пошту знаменитостей, політиків та навіть жертв злочинів. Видання було закрите, головним редакторам Ребеці Брукс і Енді Коулсону та кільком їхнім підлеглим були пред’явлені звинувачення в незаконному прослуховування та підкупі державних чиновників, а медіамагнат Руперт Мердок змушений був принизливо звітувати про свої контакти з британськими високопосадовцями. Однак навіть цього виявилось замало - політики, під тиском постраждалих знаменитостей, вирішили раз і назавжди покінчити з безвідповідальною редакторською політикою таблоїдів.

Слід зазначити, що News of the World був не є єдиним таблоїдом, що був готовий на все заради скандального матеріалу. У лютому минулого року був заарештований заступник головного редактора The Sun Джефф Вебстер, а разом з ним ще 23 колишніх і діючих співробітників газети. За даними Королівської прокуратури, в 2010 і 2011 роках Вебстер схвалив виплати двом неназваним чиновникам за інформацію на загальну суму у вісім тисяч фунтів стерлінгів. Оскільки The Sun також входить до групи Мердока, чимало британських журналістів вважають несправедливим те, що всі страждають через дії його безпринципних редакторів.

Для розслідування незаконної діяльності таблоїдів прем’єр-міністр Девід Кемерон створив спеціальну комісію під керівництвом судді лорда Брайана Левесона. Після двох років напруженої роботи комісія презентувала доповідь на 2 тис. сторінок, в якій доводила необхідність запровадження більш жорсткого законодавства та нового органу з регулювання ЗМІ. Спершу прем’єр відхилив пропозиції Левенсона, розгледівши в них загрозу свободі слова, проте через кілька місяців під тиском опозиції змінив свою думку. В неділю 17 березня представники трьох парламентських партій за піцою узгодили компромісний варіант законопроекту.

Важко сказати, що більше обурило власників та редакторів друкованих ЗМІ: зміст проекту чи консолідований фронт політиків у наступі на пресу. Медіаіндустрія виявилась цілковито за бортом прийняття рішень. На нічній зустрічі 17 березня був лише представник національного профсоюзу журналістів, який, на їхню думку, "по-зрадницькому" змовився з політиками, адже не був уповноважений вести подібні перемовинии. Несподівано у дебати вступили авторитетні серйозні видання, на зразок Economist та Guardian, які до цього трималися осторонь. Більше того, Guardian свого часу доклала чимало зусиль для розкриття зловживань жовтої преси та нещадно критикувала видання Мердока і його особисто. Що ж так не сподобалось впливовим виданням у новому законопроекті?

Кемерон переконав своїх опонентів з лейбористької та ліберал-демократичної партій відмовитись від жорсткого законодавчого формату регулювання роботи ЗМІ. Як компроміс, винахідливі політики оголосили незалежний орган, який контролюватиме етичну сторону діяльності журналістів, буде заснований королівською хартією. Раніше такий офіційний документ використовувався монархами при створенні університетів та некомерційних організацій, в тому числі ВВС. І в той час, як політики запевняють, що хартія дозволить захистить ЗМІ від зазіхань на свободу слова, представники друкованих ЗМІ обурюються, що всі рішення приймають без них: ні написання тексту хартії, ні формування регулюючого органу не передбачають участі осіб із журналістської сфери. Стандарти чесної та прозорої журналістики розроблять правники.

Новий орган буде функціонувати у формі саморегулятивної організації з незалежним фінансуванням. Передбачається,що він займатиметься розглядом скарг громадян на ЗМІ, у разі позитивного рішення видання змушене буде опублікувати вибачення на першій сторінці. Більше того, арбітражна комісія матиме право накласти на видання штраф у розмірі 1% від обороту, але не більше 1 млн фунтів. Однак найбільше обурення преси викликало положення про т.зв. exemplary damages Приєднання до хартії - справа добровільна, однак виданню, що вирішить проігнорувати нову інституцію, доведеться сплатити додатковий штраф у разі порушення етичних норм.

Всі загальнодержавні видання Британії вже заявили, що не приєднаються до хартії та засудили норму про "exemplary damages". Однак на цьому їхня одностайність закінчується. Частина редакторів наполягають, що для захисту права громадян на приватне життя цілком достатньо наявних правових механізмів і виступають проти утворення окремих органів. Так, редактор Economist висловив переконання, що фундаментальне право на свободу слова не можна ставити під загрозу лише через протиправну поведінку кількох редакторів, які вже постали перед судом. Однак значна частина журналістів підтримує ідею посилення відповідальності ЗМІ при умові, що саме представники ЗМІ розроблятимуть нові правила. Guardian розгледіло у представленій хартії бажання політиків приструнити не лише жовту пресу, а й авторитетні видання. А таблоїд Daily Mirror прямо назвав хартію помстою політиків за викривальні публікації газет щодо витрат депутатів.

Знайшлись критики хартії й серед політиків. Так, екс-міністр консерватор Петер Ліллі порівняв орган по контролю за пресою зі зловісним "міністерством правди" з книги Оруелла "1984". Захищаючи громадян від наклепів та вигадок журналістів, регулятор, фактично, отримає право вирішувати, що є правдою, а отже, може бути опубліковане. Своє занепокоєння новими правилами висловили і європейські інституції. Так, ОБСЕ попередило Лондон, що скандал з прослуховуванням телефонів не повинен використовуватись як привід для обмеження свободи слова. Слід пам’ятати, що британські політики не мають намірів вводити цензуру, йдеться про те, щоб змусити журналістів та редакторів бути більш відповідальними. В Британії зараз відбувається своєрідний експеримент, який, однак, навряд чи буде успішним. Побоювання, що захист громадян від зловживань ЗМІ обернеться зловживаннями проти самих ЗМІ, аж ніяк не безпідставні. Останні 300 років британське суспільство вважало вільну пресу однією з головних підвалин демократії і готове було захищати свободу слова за будь-яку ціну, навіть на шкоду іншим правам.