УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Twitter-політика, або Революція у політичному процесі

3,1 т.
Twitter-політика, або Революція у політичному процесі

У 2010 році президент США Барак Обама під час зустрічі з тодішнім президентом Росії Дмитром Медведєвим пожартував, що завдяки Twitter "можна нарешті викинути червоні телефони", маючи на увазі пряму телефонну лінію між лідерами Білого дому і Кремля. Тоді мережі мікроблогів було лише чотири роки і її розглядали, швидше, як цікаву новинку, а не як дієвий канал звязку. Однак вже через пару років з’явились такі поняття, як Twitter-політика і Twitter-дипломатія, а Держдепартамент США проголосив соціальні медіа "засобом управління державою у XXI столітті". Twitter, Facebook, Youtube та інші он-лайнові технології, як колись телебачення, змінюють характер політичного процесу. Тепер виборці можуть не просто спостерігати за політиками по телевізору, а й спілкуватися з ними та іншими виборцями в режимі он-лайн.

Популярність соціальних медіа зростає в геометричній прогресії - і "нічне жахіття" політтехнологів про "подвійний екран", коли людина одночасно дивиться телевізор і читає коментарі у Twitter чи Facebook, стає все більш реальним. Соцмедіа – це вже не просто додатковий спосіб достукатись до виборців, а важливий канал комунікації, який впливає на поведінку виборців.

Поворотним пунктом для соцмедіа можна вважати президентські вибори в США 2012 року, які оглядачі одноголосно визнали найбільш інтерактивними в історії. Частина виборчої кампанії перемістилась в он-лайн, а отже, політтехнологам довелось в прискореному темпі освоювати цю "terrа incognita". Штаби обох кандидатів Барака Обами і Мітта Ромні у сумі витратили 52 мільйони доларів на рекламу в Інтернеті, що вдвічі перевищує аналогічні витрати 2008 року.

Завдяки соціальним мережам політтехнологи могли в реальному часі відстежувати симпатії виборців. Популярність політика, успішність його виступу чи окремої заяви почали вимірюватись кількістю ретвітів та лайків. Соцмедіа неймовірно прискорили темп кампанії: якщо вранці Обама робив важливу заяву, в обід Ромні в Twitter її критикував, а ввечері в тому ж таки Twitter Обама уточнював свою позицію. Однак соціальні мережі виявились набагато складнішим інструментом ніж телебачення чи преса. В ефірі Sky News британський медіа-аналітик Родріго Девіс відзначив, що виборча кампанія в США продемонструвала утопічність спроб керувати дискусією в Інтернеті, її можна лише спрямовувати.

Особливістю спілкування в Інтернеті є те, що його аудиторія не бажає обговорювати серйозні теми. В результаті, під час виборчої кампанії домінують "меми". На думку експертів, пояснення слід шукати у принциповій відмінності соцмедіа від традиційних ЗМІ. Повідомлення в мережі з'являються і швидко зникають, і боротись з цим марна справа. Для того, щоб повідомлення помітили і зрозуміли, воно має бути лаконічним і водночас яскравим. Однак лише, коли його десятки-сотні разів повторять на свій лад інші користувачі, це повідомлення запам’ятають. Мабуть, найвдалішим інтернет-мемом українських виборів 2012 року був "Баба і кіт".

Якщо у політиці можливості соцмедіа лише освоюють, то в сфері дипломатії США уже розробили цілу стратегію їхнього використання. Однак он-лайнові технології не є замінником традиційних засобів, а скоріше потужним і вагомим доповненням, здатним розширити та прискорити дипломатичні відносини. Держдепартамент США має близько 300 аккаунтів в Twitter, 126 з яких належать посольствам і консульствам.

"Використання соціальних медіа дозоляє МЗС підвищити ефективність зв’язку між дипломатами. Але найбільший потенціал Twitter-дипломатії в тому, що соціальні медіа дають можливість дипломатам оперативно поширювати інформацію серед населення. Більше того, посли можуть використовувати цифрові медіа для формування думки про свої країни у державах, в яких вони перебувають з дипломатичною місією. Яскравим прикладом є посол США у Росії Майкл МакФол, який використовує соцмедіа для того, аби відповідати на нападки російської преси",- пояснила аналітик Інституту світової політики Юлія Кононенко.

Українські дипломати зрідка реагують на запити користувачів, і складається враження, що вони їх не цікавлять, відзначила експерт. Попередній голова МЗС Костянтин Грищенко став одним з перших високопосадовців в нашій країні, який завів сторінку у Twitter. Однак, на жаль, бажаючих наслідувати його приклад знайшлось не багато. А посольство України у Німеччині єдине з усіх українських дипмісій має активну присутність у Twitter.

Американська компанія Burson-Marsteller опублікувала дослідження, в ході якого з'ясувалося, що уряди майже двох третин з 193 країн-членів ООН приєдналася до Twitter. Із 264 проаналізовних облікових записів 45% є особистими сторінками голів держав та урядів. Однак "викидати червоні телефони" (як запропонував Обама) ще рано, лише 30 світових лідерів особисто друкують в мікроблозі і лише кілька - на регулярній основі. Чимало урядів використовують Twitter для простої передачі новин з власного веб-сайту або сторінки в Facebook, а зовсім не для спілкування зі своїми колегами.

Найактивнішими на Twitter є керівники країн Південної та Центральної Америки. Загалом більше 80% латиноамериканських президентів мають власні аккаунти і часто самі у них пишуть. Лідери Аргентини, Чилі, Колумбії і Венесуели іноді використовують Twitter в публічній дипломатії, роблять в мережі важливі заяви і спілкуються один з одним. А покійний президент Венесуели Уго Чавес з чотирма мільйонами підписчиків був другим за популярністю світовим лідером у Twitter. Проте наздогнати перший номер, Барака Обаму, навряд чи комусь вдасться - у нього понад 27 млн підписчиків.

Серед європейських лідерів 75% мають свої аккаунти у Twitter, але лише 10 з них пишуть в них особисто і надзвичайно рідко один одному. Twitter особливо популярний серед урядів малих держав, які прагнуть таким чином встановити прямий контакт з населенням та своїми більш впливовими колегами з інших держав. Слід згадати, що в українського президента теж є аккаунт, але він не оновлювався вже понад рік.

"Соціальні медіа дають можливість лідерам швидко і коротко доносити основні політичні меседжі різним сегментам електорату. Це відбувається без посередництва ЗМІ, виникає відчуття прямого спілкування. Справді найчастіше прес-секретар веде аккаунт, однак в цьому нічого поганого немає, адже вн говорить від імені політика, передає його повідомлення", - пояснила Кононенко.

Українські політики роблять лише перші непевні кроки в освоєнні "засобів управління державою у XXI". Окрім Азарова жоден з членів Кабміну не може похвалитись популярністю у мережі. За новинами на сторінці прем’єра у Facebook слідкують понад 23 тис. осіб, вона регулярно оновлюється і позбавлена надмірного офіціозу. Міністри не готові до прямого спілкування та відкритого висловлювання особистої думки. Британська дійсність, коли про перестановки в уряді журналісти дізнаються з мікроблогів міністрів, для українців виглядає як фантастика.

Тим часом опозиція відводить соцмедіа центральне місце у своїй політичній стратегії. Напевне, вплинув досвід російських колег, які вже давно перейшли в он-лайн. Як би там не було, але в рейтингу найактивніших політиків в Twitter і Facebook опозиціонери утримують беззаперечне лідерство.