Сноуден проти "Великого Брата"

Нещодавній "злив" у пресу секретної документації, організований колишнім співробітником ЦРУ, відкрив усьому світу методи роботи сучасної розвідки. Часи шпигунів епохи холодної війни, на зразок Джеймса Бонда, давно минули. Їх місце посіли комп’ютерні "специ".

Якщо у вас є профіль в будь-якій із соцмереж, ви регулярно заходите до всесвітньої мережі та активно спілкуєтесь по мобільному (скапі), – Інтернет-гіганти знають про вас практично все. Органи безпеки давно розпізнали той потенціал, який принесла з собою ера високих технологій, а тому наївно думати, що вони не мають доступу до персональних даних в Інтернеті. Показовою у цьому плані є реакція на викриття Едварда Сноудена колишнього кегебіста Володимира Путіна. В інтерв’ю RT російський президент прямо заявив, що він не розкрив "нічого такого, чого хтось не знав".

Американська громадськість, звісно, здогадувалась, що в умовах боротьби з міжнародним тероризмом спецслужби не надто дбають про чистоплотність своїх методів (згадати хоча б Гуантанамо). І все ж таки поява в пресі інформації про секретну програму PRISM мала вибуховий ефект. По-перше, вразив масштаб стеження та рівень його організації. По- друге - і головне - з’ясувалось, що об’єктом стеження стали законослухняні громадяни США.

Прослуховування іноземних лідерів та політиків – загальноприйнята практика. Коли британські ЗМІ повідомили, що в 2009 році на самміті G20 американська розвідка організували прослушку тодішнього президента Росії Дмитра Медвєдєва, в Москві лише знизили плечима, мовляв, на те вона і розвідка. Зовсім інша справа - масштабне відслідковування переговорів та електронних повідомлень. Це вже відгонить тоталітаризмом.

Після того, як 6 червня уривки з секретної презентації про PRISM були опубліковані в газетах "Вашингтон пост" і "Гардіан" (з подачі Сноудена), ЗМІ цікавили два питання: яким є легальне підґрунтя програми і як на технічному рівні відбувається збір інформації.

Як пояснили урядовці, цілком таємна діяльність по збору даних під кодовим ім’ям PRISM була запущена Агентством національної безпеки США у 2007 році за президентства Буша-молодшого на основі прийнятого того ж року закону Protect America Act (PAA), який значно розширив можливості спецслужб. Наступного року були схвалені поправки до закону FISA, які гарантували приватним компаніям юридичний імунітет в разі добровільної співпраці з американською розвідкою. Крім того, нова редакція FISA давала право спецслужбам відслідковувати телефонні дзвінки, електронну пошту та інші засоби комунікації громадянина США протягом тижня без судового ордера, якщо його контакти включали іноземців. Документи, передані Сноуденом, свідчать, що за п’ять років свого існування PRISM стала джерелом "номер один" розвідданних для АНБ, а 98% своє інформації PRISM отримувала від Microsoft, Google, Yahoo!.

Юридично американські спецслужби діяли цілком в рамках закону. Однак, як влучно підмітили на одному популярному ток-шоу, проблема не в тому, що спецслужби порушували закон, а в тому, що їм навіть не довелось цього робити. Дозвіл на спостереження АНБ отримувала від секретного федерального суду у справах іноземної розвідки. Згідно з даними Конгресу, за минулий рік цей суд отримав 1789 заявок на здійснення електронного спостереження, і всі вони були задоволені.

Набагато складніше виявилось дати відповідь на друге питання щодо механізму збору даних, а саме - рівня співпраці інтернет-компаній зі спецслужбами. Спершу ЗМІ з посиланням на презентацію, роздобуту Сноуденом, заявили, що спецслужби мають прямий доступ до серверів компаній.

Microsoft, Google, Facebook, Yahoo! з обуренням відкинули подібні припущення, наголосивши, що надають інформацію про своїх користувачів винятково на основі судового ордеру. Згодом інтернет-компанії навіть звернулись до Білого дому з проханням дозволити їм оприлюднити дані про співпрацю з АНБ. Однак у оглядачів є достатні підстави сумніватись у їхній щирості. За даними "Нью Йорк Таймс" лише Twitter відмовився полегшити уряду збір даних, інші компанії виявились більш поступливими, повідомили джерела видання. Зокрема, інтернет-компанії обговорювали з представниками спецслужб, як зробити доступ до даних більш ефективним і надійним. Деякі компанії навіть погодились на модифікацію своїх систем.

Директор Національної розвідки США Джеймс Клеппер, визнавши існування PRISM, поспішив запевнити своїх співвітчизників, що ціллю програми є спостереження за інтернет-трафіком, в першу чергу, іноземців. Крім того, за його словами, уряд не прослуховує кожну розмову і не читає кожне повідомлення, а відстежує потоки даних в пошуках певних тенденцій. Щоправда, він забув про одну невеличку деталь: збір інформації санкціонується, якщо є 51% впевненості, що об’єкт - не громадянин США. Як з’ясувала "Вашингтон пост", творці програми від початку передбачали, що приватна інформація частини американських громадян стане надбанням спецслужб, однак розцінили це як "необхідну жертву". ЗМІ також нагадали, як всього за декілька місяців до розкриття PRISM глава розвідки на слуханнях в Сенаті запевнив, що АНБ "свідомо" не збирає даних американців.

Викриття Сноудена поновили дискусію щодо балансу між потребою у безпеці та правом на приватне життя. Ряд конгресменів США з обуренням заявили, що дії спецслужб виходять за межі того, що дозволяє закон, і є грубим втручанням в життя невинних американців. Щоправда, критики PRISM виявились в меншості, дався взнаки посттравматичний синдром 9 вересня 2001 року. Думку Обами, що "не можна мати 100% безпеки та приватності, ще й жодних незручностей", схоже, розділяє більшість американських громадян. Згідно з опитуванням, проведеного "Вашингтон пост", 62% американців не проти того, щоб спецслужби збирали дані про телефонні розмови.

В страху перед терористичною загрозою американці готові дати спецслужбам карт-бланш. Тим часом самі розвідники переконують, що розвідувальна діяльність класичними методами уже не здатна гарантувати безпеку американців. Так, Клеппер на слуханнях в Конгресі особливо підкреслив, що завдяки PRISM вдалось запобігти ряду терактів. Глава ФБР після тижня мовчання також вирішив розповісти ЗМІ про вирішальну роль програми у попередженні теракту на Уолл-стріт. Щоправда, тотальне стеження АНБ не завадило братам Царнаєвим організувати один з найкривавіших терактів в історії США.

Оскільки центр інтернет-інфраструктури розміщений на американській території, більшість світового інтернет-трафіку проходить через Штати. Це відкриває перед американською розвідкою практично необмежені можливості.

Схоже, головною жертвою у всій цій історії є не американці, а громадяни решти країн світу. В ЄС уже висловили своє обурення діями США і пообіцяли серйозно поговорити з американцями на тему недоторканості приватного життя європейців. Однак, це більше нагадує гру на публіку. Адже принаймні в Лондоні були чудово поінформовані про діяльність PRISM, більше того - британські спецслужби мали прямий доступ до програми.

Що ж... Масове поширення інтернету наближає нас до реальності, майстерно описаної Джорджем Оруелом у романі "1984 рік". Завдяки 29-літньому програмісту, якого одні вважають зрадником, а інші - героєм, ми тепер точно знаємо, як виглядає "Великий брат" у ХХІ столітті.