Обложена вірменська фортеця

Українці активно відкривають для себе нову туристичну Грузію, а от її безпосередня сусідка Вірменія залишається terra incognita. Хоча грузини і вірмени уже багато століть живуть пліч-о-пліч, спільного у них надзвичайно мало, і з кожним роком шляхи цих двох пострадянських республік розходяться дедалі більше. З Радянського Союзу вони вийшли майже з однаковими стартовими можливостями, у 1990-х роках обидві пережили війну, тому сьогоднішня різниця між ними вражає. Прикордонний пропускний пункт між Грузією та Вірменією нагадує україно-польський кордон: шикарному грузинському КПП з кондиціонерами і duty free протистоїть скромний вірменський будиночок. Відмінність лише в тому, що вірмени ставляться до перевірки приїжджих не менш ретельно, ніж їхні грузинські колеги, щоправда цілі у них різні. Поки грузини ретельно оглядають транспорт у пошуках контрабанди, вірмени перевіряють чи немає серед туристів підозрілих осіб. Уже більше двадцяти років ця маленька країна знаходиться в стані війни з Азербайджаном.

Взагалі для Вірменії туристи – рідкість. Якщо на вулицях Тбілісі уже нікого не здивуєш іноземною мовою, то в Єревані особа іншої національності одразу привертає увагу. Тим паче, враховуючи практично повну відсутність національних меншин: етнічні вірмени складають понад 90% населення країни. У Єревані є лише один хостел, де іноземний турист може відносно недорого переночувати. Однак це зовсім не означає, що тут не розвинута туристична інфраструктура, якраз навпаки. За кількістю кафе Єреван може скласти достойну конкуренцію будь-якій європейській країні, готелів тут також не бракує, а в музеях представлені унікальні експонати, яким немає аналогів у світі. Так в чому ж справа? Туристи тут є, але вони не зовсім іноземці. Переважна більшість тих, хто приїжджає до Вірменії, - це представники величезної вірменської діаспори. Саме для них будують шикарні готелі і житлові комплекси в центрі міста.

Заможні вірмени зі США, Західної Європи і колишнього СССР не забувають про свою історичну батьківщину і готові вкладати в неї гроші. Щороку в США проходить незвичайна акція. Вихідцям із Вірменії пропонується пожертвувати певну суму на розвиток країни своїх предків. Це дійство транслюється по вірменському телебаченню: називають ім'я кожного учасника і суму пожертвування. Звичайно, враховуючи корупцію, яка існує в країні, не всі кошти доходять до адресата, однак дещо таки вдалось зробити - наприклад, побудувати сучасний автобан з Нагорного Карабаху. Всупереч думці міжнародного співтовариства, вірмени переконані, що виграли війну з Азербайджаном, і сприймають Карабах частиною держави.

Однак не все у цих відносинах так гладко. Західній діаспорі не просто зрозуміти пострадянські реалії сучасної Вірменії з корупцією, адмінресурсом і сумнівними, з точки зору прозорості, виборами. В свою чергу і місцеві вірмени, більшість з яких живе на межі бідності, не бажають віддавати свою країну приїжджим. Нещодавно у самому центрі Єревана закінчили зводити житловий комплекс з елітними квартирами. Жителі старої забудови отримали грошову компенсацію, якої, втім, не вистачило, щоб придбати квартиру у новозбудованому будинку. Дорогі просторі квартири скупили в основному представники діаспори, які навряд чи будуть сюди навідуватись частіше ніж кілька разів на рік. Мешканці Єревана не приховують свого незадоволення новими будинками, які здаються безлюдними і покинутими.

Вірменія досить бідна країна. Перше, що помічає кожен приїжджий, - надзвичайно низькі ціни. Таксі по місту обійдеться лише в 2 долари, а інколи навіть і менше. Окрім двох грандіозних коньячних заводів (розташованих практично в центрі Єревана), знайти робочі промислові об’єкти буде досить складно. Звичайно, в очах туристів дешевизна Вірменії робить цю країну ще більш привабливою. Додатковим плюсом для візитерів з колишнього СССР є знання місцевими російської мови, особливо порівняно з Грузією, де вона поступово витісняється англійською.

Кажуть, ніхто на Кавказі не дружить зі своїми сусідами, для Вірменії цей вислів особливо актуальний. Країна живе фактично в облозі, ізольовано від регіону. З Азербайджаном вона досі знаходиться в стані війни, кордон з Туреччиною (союзником Баку) теж заблокований, з Іраном її зв'язує лише невеличка ділянка кордону. Без проблем попасти у Вірменію можна лише з території Грузії і навіть тут транспортне сполучення погане: раз на два дні ходить поїзд і щодня вранці – кілька маршруток (для порівняння, поїзд з Тбілісі в Баку відправляється кожного дня). Втім рух транспорту між Грузією і Вірменією цілком відповідає інтенсивності їхнього "спілкування".

Грузія не надто зацікавлена в розвитку відносин зі своїм південним сусідом, занадто різні їхні зовнішньополітичні орієнтації. Головними інвесторами та партнерами Грузії сьогодні є "вороги" Вірменії – турки та азербайджанці, а підтримувати з ними добрі відносини означає звести до мінімуму контакти з Єреваном. Крім того, Вірменія вважається стратегічним союзником Росії у регіоні. Втім російська-вірменська дружба тримається на тому, що у Єревана, по суті, немає альтернативи союзу з Кремлем, якими б сумнівним не були його плоди. За два десятиліття Москва не допомогла своєму союзнику врегулювати конфлікт з Азербайджаном, більше того навіть продавала останньому зброю. А минулого тижня бурю невдоволення у Вірменії викликала звістка про підвищення Газпромом ціни на газ, - так Росія відреагувала на відмову свого "стратегічного союзника" вступати в Митний союз. Дехто скаже, що вірмени самі себе загнали у глухий кут, відмовляючись забути минуле і помиритись з сусідами, однак народ, вік якого нараховує близько трьох тисяч років, дещо по-іншому сприймає свою історію.

Ерчміадзін – вірменський "Ватикан"

В 2009 році Вашингтон спробував примирити Туреччину та Вірменію. За посередництва тодішнього держсекретаря США Хілларі Клінтон глави МЗС двох країн підписали договір про нормалізацію відносин. Хоча далі гучних заяв справа не пішла і договір не був ратифікований парламентом Вірменії. Вірмени хочуть не поновлення торгових зв'язків з Туреччиною, а вибачень і визнання Стамбулом своєї неправоти. Тому навіть якби договір вступив в силу, навряд чи він поліпшив би стосунки між двома сусідами. Більшість вірмен вкрай негативно ставляться до всього турецького, купувати турецькі товари та їздити на їхні курорти означає вчиняти вкрай непатріотично. У Єревані навіть була організована кампанія під гаслом не відпочивати на "кістках своїх предків" в Анталії. Тому перебуваючи у Вірменії, не варто називати посудину, в якій заварюють каву, "туркою", а сам напій - "кава по-турецьки".

В порівнянні з Тбілісі Єреван виглядає більш радянським містом. Старовинної забудови тут практично немає, вузькі вулички замінили широкими проспектами, древні церкви знаходяться за межами міста. Проте незважаючи на всю цю "новизну", в Єревані не втрачається дух древньої цивілізації зі своєю унікальною культурою, традиціями та навіть ставленням до світу.

Центральна площа

На відміну від українців, вірмени добре знають свою історію, напевне, найбільше багатство яке у них залишилось. Дізнавшись, що ви вперше у Єревані, таксист одразу запропонує відвезти вас у музей геноциду – масивний комплекс на окраїні міста, що розповідає про масове вбивство турками більше трьох мільйонів вірмен у 1915 році. Музей історії Вірменії займає почесне місце на головній площі Єревану між будинком уряду і МЗС. Тут зберігається пам'ять про Велику Вірменію, яка займала майже третину території сучасної Туреччини, і де на початку ХХ століття ретельно знищували всі її сліди. Забути про ті події, як і примиритись з втратою земель (в тому числі, гори Арарат) вірмени не готові, принаймні на тих умовах, що їм пропонують.

Музей геноциду