УкрРус

Ваш хід, Mr. Obama

  • Ваш хід, Mr. Obama
    Обозреватель/EPA

Минулого тижня тональність та риторика західних медіа відчутно змінилася. Українці, які ще недавно були в центрі уваги європейських та американських коментаторів, із творців своєї долі перетворилися на простих пішаків у великій геополітичній грі російського диктатора.

Британське видання Economist на своїй обкладинці навіть назвало українців "викрадені Кремлем" - явне перебільшення, хоча становище населення Криму справді все більше нагадує становище заручників.

В очах американських політиків та ЗМІ, особливо консервативних, кримська криза отримала цілком просте трактування: Путін VS Обама. Консервативні американські ЗМІ закликають Білий Дім дати рішучу відсіч Москві, яка без вагань топче міжнародні норми. На їхню думку, Обама на фоні свого російського візаві виглядає слабкодухим та безпорадним.

Восени 2013 року американський Forbes вперше присудив Путіну титул найвпливовішої людини у світі. У Вашингтоні на друге місце Обами відреагували більш болісно, ніж у 2010 році, коли президента США випередив Ху Цзіньтао.

На відміну від китайського лідера, перемогу якому забезпечили, передусім, економічні успіхи КНР, експерти відзначили успіхи Путіна на міжнародній арені. Таким чином, на

кону не лише територіальна цілісність України, а й імідж американського президента, а отже, й США.

Росія - постійний член Ради Безпеки ООН, гарант територіальної цілісності України за Будапештським меморандумом, член "Великої вісімки" - своїми брутальними діями в Криму фактично кинула персональний виклик США.

Події двох останніх тижнів, безперечно, стали "холодним душем" для всіх тих, хто бажав залишити "холодну війну" у минулому. Незважаючи на мюнхенську промову Володимира Путіна у 2007 та війну в Грузії рік по тому, західні лідери повторювали "мантру" про конструктивні партнерські відносини з Росією, а США навіть оголосили курс на "перезавантаження".

Проте для діалогу потрібні двоє, а після вторгнення в Крим стало очевидно, що т. зв. партнери не лише говорять різними мовами, а й живуть в різні епохах. За словами держсекретаря США Джона Керрі, у 21 столітті Путін грає в ігри 19 століття.

Взагалі в перші дні кримського протистояння західні ЗМІ та політиків не залишало відчуття сюрреалізму того, що відбувається. Зухвала поведінка Путіна, який викривляє міжнародне право як йому заманеться, повністю ігнорує думку світової спільноти та заперечує очевидні факти, привела західні медіа та політиків у сум’яття.

Прес-конференція Путіна, яка мала прояснити ситуацію, лише посилила це відчуття. Ніхто не чекав такої відвертої брехні у кращих традиціях радянської пропаганди. Тому не дивно, що найбільш цитованої фразою останніх тижнів залишаються слова Ангели Меркель про те, що Путін втратив зв'язок з реальністю.

Дії Росії не підтримали навіть її традиційні союзники: фактично Москва веде кримську кампанію у гордій самотності (якщо не враховувати підтримки Башара Асада).

Для Заходу одержимість Путіна Україною абсолютно незрозуміла. Частково саме цим пояснюється повільність та обмеженість реакції ЄС та США на російську агресію. Виявилося, що заради можливості контролювати Київ російський президент готовий пожертвувати економічними та політичними контактами, які налагоджувалися десятиліттями.

І хоча військова розвідка США за тиждень до вторгнення в Крим попереджала про агресивні плани Путіна, у Білому Домі, схоже, мало вірили у ймовірність подібного сценарію - занадто великий ризик, а виграш досить сумнівний.

Сьогодні, коли шок вже пройшов, а всі спроби домовитися з Путіним зазнали невдачі, Вашингтон готовий прийняти виклик. Запрошення Яценюка на особисту зустріч з Обамою - аж ніяк не пересічна подія, це вияв високої довіри та обіцянка повної підтримки.

Увівши війська в Крим, Путін відкрив "скриньку Пандори". На відміну від схожих конфліктів на Балканах та Кавказі, кримську кризу не вдасться звести в ранг локальної проблеми. Події в Криму, які вже охрестили "найбільшим серйозним зіткнення після закінчення "холодної війни", похитнули всю систему міжнародної безпеки. І справа не лише в територіальній цілісності, як це було на Балканах, а в міжнародних гарантіях державі, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї.

Важливий момент, який залишається поза увагою західних оглядачів, - реальна підтримка дій Росії у Криму. Зазначаючи, що більше половини жителів Криму (58%) – це росіяни, вони роблять висновок, що всі вони виступають за приєднання півострова до Росії; таким чином, наперед легітимізуються результати референдуму "під дулом автомата" 16 березня.

Насправді події в Криму розвиваються настільки блискавично, що сьогодні практично неможливо встановити, яка кількість кримчан хоче відділення.

Швидкість, з якою самопроголошена влада Криму організовує референдум, блокування українських телеканалів та заборона в’їзду міжнародним спостерігачам, наштовхує на думку, що реальна ситуація виявилася не зовсім такою, як передбачали у Кремлі.

Однак, цілком можливо, що посилюючи військову присутність в Криму, Путін блефує, і вже незабаром ми отримаємо дипломатичне вирішення кримської проблеми (хоча не факт, що воно сподобається українській владі).

Тому, що як би критично в Україні не ставилися до такого інструменту, як санкції, російське керівництво зовсім не готове до розірвання політичних та економічних зв’язків із ЄС і США. Відмова Москви офіційно визнати "зелених чоловічків" своїми – непряме тому підтвердження.

Але парадокс полягає у тому, що саме завдяки агресивним спробам Росії покласти край європейським амбіціям Києва Україна опинилася в центрі уваги західних держав і її "акції" стрімко пішли вгору.

Що ж, здається, історія повторюється, і на Кримському півострові, як і в 19 столітті, знову визначається доля Європи.

Яким буде результат цього разу – невідомо. Проте нагадаю, саме Кримська війна стала початком кінця Російської імперії.

Наши блоги