Слон у кімнаті

У вівторок сталася несподівана річ - Барак Обама у своєму щорічному посланні до Конгресу згадав Україну. Поки одні раділи, що президент США врешті прокоментував події в Україні, інші відмічали, що це - ще одна "порожня заява", яка нічого конкретного не означає. "В Україні ми відстоюємо той принцип, що усі люди мають право вільно та мирно висловлювати свою думку і брати участь у визначенні долі своєї країни", - відзначив Обама, запевнивши, що США продовжують підтримувати демократію у світі.

Звернення президента США "Про становище країни" є фактично головною промовою року, яка ретельно готується не один тиждень. Тому поява в ній України аж ніяк не дрібниця. Традиційно зовнішній політиці в промові відведена другорядна роль. Цей раз теж не став винятком. Про інші країни Обама заговорив лише наприкінці, перерахувавши головні міжнародні проблеми: війна в Сирії, ядерна програма Ірану та відновлення переговорів на Близькому Сході. Ці теми вже не один рік перебувають серед пріоритетів Держдепу США, а от "українське речення", швидше за все, було включено у текст останньої хвилини.

Про українських демонстрантів згадала і Ангела Меркель у своєму посланні до Бундестагу. Теж по-своєму неочікуваний жест, якщо взяти до уваги, що лише кілька тижнів тому "Німеччина нібито здала Україну Росії". Так що змінилося? Пролилася кров. Як би цинічно це не звучало, лише людські жертви, а не тривалі та масові мирні акції можуть "розбудити" Захід. Це та "червона лінія", після якої США та ЄС мають забезпечити хоча б видимість якихось дій. Ще одним важливим фактором стали повстання в регіонах.

Однак, навіть якщо у Вашингтоні та Брюсселі вирішили діяти, свій підхід до українського питання вони змінювати не збираються. Ні США, ні ЄС не хочуть грати в геополітичну гру, яку їм вперто нав’язують українські політики, закордонні журналісти та окремі експерти. Гра ця називається "боротьба за Україну" або "нова холодна війна". Крім кількох заяв про занепокоєння діями Росії, посадовці ЄС і США старанно уникають згадок про російських фактор у своїх коментарях. І справа не лише у небажанні загострювати відносини з Кремлем. У західних столицях вважають, що українська влада достатньо сильна, щоб відстоювати свій суверенітет і самостійно приймати рішення.

Київ відверто зловживав "російським аргументом" у переговорах із Заходом. І якщо спершу скарги української влади сприймали як зручну відмовку, то сьогодні - як відвертий шантаж. Достатньо згадати розмову Януковича з Меркель у Вільнюсі, відео якої потрапило в інтернет. Західна Європа і США хочуть залишити "холодну війну" у минулому, а з нею й боротьбу за сфери впливу в Східній Європі. В результаті, повторюючи метафору Енн Епплбаум, українська ситуація виглядає як "хокейна гра з лише однією командою на льоду".

Західні політики воліють не помічати зухвалих дій Москви та наголошують на внутрішньому корінні українських проблем. Можливо, російський чинник і не є вирішальним, однак Кремль не пропускає жодної можливості забезпечити сприятливий для себе розвиток подій в Україні. Поки західні урядовці обговорювали можливість фінансових санкцій, Москва без зайвої балаканини нагадала українським бізнесменам ціну "неправильного" рішення.

Проблеми з українськими товарами на російському кордоні виникли якраз під час доленосного голосування в Раді. Страх – потужна річ. І доки в Києві "погрози" Брюсселя не будуть сприймати з такою ж серйозністю, як "натяки" Путіна, далі спільних фотосесій Фюле і Ештон з Януковичем діло не зайде.

В останній тиждень західна преса просто рясніє закликами ввести санкції проти українських високопосадовців, розпочати розслідування фінансової діяльності олігархів, піддати їх остракізму та реально підтримати людей, які залишаються на Майдані при мінус 20. Проте у більшості публікацій зовнішньополітичний фактор на задньому плані, виняток - пара потужних статей у Washington Post і Forbes.

У цьому контексті достатньо показовим стало інтерв'ю Лесі Оробець СNN. У своїх відповідях вона неодноразово згадувала, що є обгрунтовані підозри прямого залучення Росії у київське протистояння. Ведуча ж повністю проігнорувала цю тему.

Невже тенденцію Держдепу розглядати українські події як внутрішній конфлікт перехопили мейнстримові ЗМІ? Однак як довго їм вдаватиметься не помічати "слона у кімнаті"?