УкрРус

Сексизм у сучасній політиці

  • Сексизм у сучасній політиці

Минулого тижня подала у відставку перша жінка прем’єр-міністр Австралії Джулія Гіллард. За кілька місяців до парламентських виборів Лейбористська партія, всупереч приказці "коней на переправі не міняють", вирішила зробити ставку на іншого лідера - екс-прем’єра Кевіна Радда. Соцопитування прогнозують лейбористам нищівну поразку на виборах у вересні, і Гіллард, на думку її однопартійців, є однією з причин падіння їхнього рейтингу. Про неоднозначне ставлення австралійців до своєї першої жінки-прем'єра свідчить хоча б той факт, що за травень вона двічі ставала жертвою "бутербродних атак". Як і чимало інших харизматичних політиків, Гіллард має більше симпатиків за кордоном, ніж у себе вдома. У той час як у світі захоплюються витримкою та мужністю цієї жінки, в Австралії її нещадно критикують, навіть за монотонний голос і стиль одягу.

Перипетії навколо зміщення Гіллард нагадали про іншу гучну відставку – Маргарет Тетчер. У 1990 році від неї теж відвернулись її однопартійці, віддавши перевагу більш поміркованому Джону Мейджору. Але проводити будь-які паралелі між Тетчер і Гіллард можна лише досить умовно. Перша пробула на посту прем’єра три роки, в той час як друга була господаркою Даунінг стріт 11 років. Однак між ним існує і більш суттєва різниця: Гіллад на відміну від "залізної леді" не намагалась змусити всіх забути про те, що вона жінка. Ввійшовши в політику, Тетчер відчайдушно боролась за можливість говорити на рівних з чоловічою частиною Консервативної партії, а щоб стати прем’єром їй довелось стати "своєю" серед них. Здавалось, відтоді багато, що змінилась, і обранням жінки на найвищу державну посаду нікого вже не здивуєш, однак приклад Гіллард засвідчив, наскільки незначними насправді є ці зміни.

Більшість жінок-політиків з достатньо високими амбіціями і досі обирають рецепт успіху Маргарет Тетчер. Напевне саме тому, полум’яний виступ Гіллард у жовтні 2012 року, коли вона назвала лідера опозиції жінконенависником та сексистом, викликав небувалий резонанс. Австралійська преса звинуватила її у веденні "гендерних воєн" та розігруванні "гендерної карти", натякаючи, що прем’єру не личить подібна поведінка. Але що ж такого крамольного зробила Гіллард? Вона вирішила дати публічну відповідь образливим реплікам та жартам на свою адресу, а не вдавати ніби нічого особливого не сталося. Під час дебатів у парламенті Гіллард, дивлячись прямо у вічі своєму опоненту, звинуватила його у лицемірстві та зневажливому ставленні до жінок. Ця надзвичайно відверта та емоційна промова принесла їй світову славу і мільйони переглядів на Youtube.

Звичайно, урядування Гіллард не зводиться лише до гендерного питання, так само воно не пояснює падіння її популярності, якби цього не хотіли деякі західні коментатори. Так, оглядачка Daily Telegraph у статі під назвою "Чоловічий клуб завжди виграє в політиці" безапеляційно написала: "те як жорстко Гіллард була усунена з поста прем’єра, показує, що політика залишається "чоловічим світом", який вони ревниво оберігають". Досить сумнівне твердження, адже ці самі чоловіки у 2010 році обрали Гіллард своїм лідером, відправивши у відставку Радда.

Сама Гіллард під час своєї останньої промови в якості прем’єр-міністра заявила, що особливе ставлення до неї як першої жінки-прем’єра "не пояснює все", однак воно, беззаперечно, вплинуло на її урядування. Гіллард відмітила, що була трохи здивована, коли ряд журналістів, визнавши, що через свою стать вона потерпала від більшого тиску ніж її попередники-чоловіки, водночас дійшли висновку, що це жодним чином не відобразилось на її рейтингу чи позиціях лейбористів. Гіллард закликала австралійців серйозно замислитись над цими "відтінками сірого". "У чому я абсолютно впевнена так це в тому, що наступній жінці (на посту прем’єр-міністра) і жінці, після неї, буде набагато простіше, і я пишаюся цим", - завершила свою промову Гіллард. По суті, це було її прощання. Ще перед внутріпартійним голосуванням вона повідомила, що у разі поразки залишить велику політику.

Наши блоги