УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Чи варто очікувати сьогодні реформування судової влади?

Чи варто очікувати сьогодні реформування  судової влади?

Під час свого перебування в опозиції представники сьогоднішньої влади постійно критикували судову реформу 2010 року, зміну функцій та повноважень Верховного Суду України, реформу кримінального процесуального законодавства та інших процесуальних кодексів.

Кожного дня з трибуни у Верховній Раді України, у політичних програмах на телебаченні та на сторінках інтернет-видань давалися сотні зауважень та коментарів щодо зазначених реформ.

Така пильна увага до проблем функціонування судової влади для багатьох громадян України давала оманливі надії сподіватися, що у разі зміни влади судова реформа буде однією із перших, яка буде проведена швидко та професійно.

Однак далі заяв щодо необхідності проведення такої реформи справа поки що не дійшла. Українське суспільство й досі не отримало ні приблизних кроків у напрямку реформування судової влади України, ні строків її проведення, ні бачення очікуваних результатів.

Поверхневий аналіз публікацій у інтернет-виданнях також свідчить, що у напрямку реформування судочинства поки превалюють лише наміри, а не реальні досягнення.

Так, ще 19 травня 2014 року з’явилася інформація, що Міністерство юстиції України розробляє зміни до закону про судоустрій і статус суддів. (http://pravo.ua/news.php?id=0041953 ).

Однак вже 12 червня 2014 року оприлюднено повідомлення, що Президент України П.Порошенко створив робочу групу з реформування судової системи. (http://pravo.ua/news.php?id=0042376 ).

З огляду на це, на це незрозумілі не те, що напрямки судової реформи, а й суб’єкт, відповідальний за її розробку.

Базою для проведення глибинних перетворень судової системи України могло стати прийняття законопроекту № 2522а "Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів". Відповідний законопроект було розроблено з урахуванням міжнародних стандартів та висновків і рекомендацій європейських інституцій, а сам проект отримав позитивну оцінку Венеціанської комісії (CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року).

Однак, 3 липня 2014 року відповідний законопроект було відхилено парламентом, причому основною мотивацією для представників більшості у Верховній Раді України став не зміст законопроекту, а той факт, що він був розроблений представниками попередньої влади.

Ситуація, коли політичні сили у своїх діях керуються не потребами українського суспільства, а порожньою риторикою, яка робиться на фоні повної інертності у продукуванні власних законодавчих ініціатив, викликає глибоке розчарування і нерозуміння.

Причому не тільки у мене.

Як оцінку таких дій української влади можна привести слова Голови директорату з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Крістоса Джіакомопулоса, який відзначив, що інерція реформ у судовій сфері, яка відчувається на протязі певного часу в Україні, здатна перетворитися на загрозу цим реформам (http://pravo.ua/news.php?id=0042919 ).

Відсутність впродовж тривалого часу елементарних тез щодо того, яких сфер функціонування судової влади України торкнеться процес реформування, унеможливлює й громадську оцінку доцільності таких кроків, а також висловлення будь-яких пропозицій та зауважень.

У цьому контексті варто зауважити, що у п. 5 Висновку Ради Європейського Союзу щодо України від 23 червня 2014 року йдеться про заклик Європейського Союзу, адресований вже новій владі, щодо необхідності продовжувати реформу судової системи, яка повинна відбуватися, зокрема, шляхом активізації всенародного загальнонаціонального діалогу.

Крім того, необхідно пам’ятати і той факт, що у п. 6 Резолюції 1755 (2010) та пп. 2.4.3 п. 2.4 Рекомендації 1722 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи, органи влади України було закликано, щоб остаточні проекти законів з важливих сфер суспільного життя подавалися для отримання висновків Венеціанської Комісії.

З огляду на необхідність дотримання таких рекомендацій, а також на відсутність сьогодні будь-якого законопроекту чи хоча б програми реформування судової влади, переконаний, що питання про те, чи варто громадянам України найближчим часом очікувати серйозних змін у цій сфері, залишається таким, що не потребує відповіді.