УкрРус

Бузина і мошки

Читати українською

Якщо якась наволоч вас ненавидить без причини, то дайте цій наволочі причину.

Народна мудрість

Ой, праві українофоби: не дотягує польсько-русскій суржик до величі вєлікава і магучєва. От, наприклад, українське слово "невіглас". Ну і що? Ніяких емоцій – слово як слово – навіть для тих, хто розуміє його значення. А ось скажеш общєпанятним язиком "долботрах" (читай в ісконном написанні) – усім зрозуміло – це бу-зи-на. І з’явилося це диво природи, як стверджує наука політфізіологія, від схрещення городньої бузини не з дядьком з берегів Дніпра-ріки, а з дядьком з далекого містечка, заснованого з дозволу монгольського хана на березі Гниловод-рєкі.

Виродили бу-зи-ну з амбітною метою: на стінах підконтрольних згаданому дядькові закладів доносити до спраглих полегшення відвідувачів відповідну до типу закладу інформацію, замішану на брехні, вибірковості та замовчуванні досягнень сучасної науки. Розрахунок робиться на банальну неосвіченість широкого загалу гомосапієнсів. Показовою у цьому плані є стаття Олеся Бузини "Голая правда о двуязычии в Украине". На кожен абзац можна написати по декілька сторінок спростувань та посилань на праці відомих вчених світу. Та я не ставлю на меті написання наукової праці про навішування локшини і спробую розкрити суть проблеми максимально стисло. Цитати буду подавати нормальною мовою у власному перекладі.

Починається стаття із звинувачень США у поїданні могікан. Я не є палким шанувальником цієї держави, але виключно з прихильності до корінного населення Американського континенту відзначу, що США, хоч і знищували індіанців, але, до описаних Фенімором Купером у романі "Останній з могікан" подій, США ніякого відношення не мають, так як батьки-засновники цієї держави на той час ще навіть не були "в проекті". Та й до винищення могікан мають відношення не лише блідолиці. Імовірно не читав пан Бузина і недописаний роман Фадєєва "Останній з удеге". Тому і скромно мовчить про долю десятків народів Сибіру і Далекого Сходу, яких просто злизала язиком корова.

Далі в тексті я зустрів абзац, який наповнив мою душу неймовірною теплотою до пана Олеся Бузини: "Найсмішніше, що, критикуючи царизм і радянський тоталітаризм за ущемлення української мови, модерні націоналісти … Турчинов … Тєлєгіна-Григян … не соромилися точно такими ж методами винищувати в Україні русске слово". Я теж дуже радів би з практичної реалізації колишніх методів винищення мов щодо русскої мови, але видається мені, що цю статтю допомагав пану Бузині писати якийсь веселун з психіатричного стаціонару.

Стосовно дурні про знищення русского язика "модерними націоналістами", то я маю два документа. Так, коли я звернувся до президента Ющенка з пропозицією долучитися до мого позову щодо порушення київським міським головою Черновецьким мого конституційного права чути від нього виключно українську мову, то отримав простацьку відповідь, що президент Ющенко до захисту конституційних прав ніякого відношення не має. А коли написав лист прем’єру Тимошенко щодо випадків відсутності інформації про товар українською мовою, то отримав суто українофобську відповідь: російській мові гарантовано вільний розвиток.

А яке чітке порівняння з Емським указом і скільки "нєгадаванія" стосовно того, що на телебаченні практикували синхронний переклад з русскої мови на українську. І тут криється сєрьмяжная правда (спасибі, друже Олесю!) про те, що українці мають право чути від нацменів виключно українську мову, мовчать не лише українофоби, але і згадані вище модерні націоналісти (і не лише модерні, і не лише згадані), бо у них вистачає таких-сяких клепок лише на плаксиве згадування минулих заборон калиново-солов’їної.

Частково погоджуюся з Олесем і стосовно того, що "невже Київ знову, як у 1918 році, взятий бандами". Так, друже Олесю, сумніви відкинь – взято не лише Київ, а всю Україну. От тільки тепер, крім русскіх банд Муравйова, окупацію здійснює також банда їх холуїв-мародерів.

Та ось вступ закінчено, і Бузина звертається до основної теми: "Прийшов час розібратися, чи дійсно русска мова – чужа в Україні", і без будь-яких докорів сумління починає заперечувати існування української мови в Русі, одночасно зробивши сенсаційну новину: в період Київської Русі було написано сотні художніх творів. Безпардонно побріхує і про літописи та настінні написи: "ні один з них не може бути названий "україномовним". З літописами і "Словом про Ігорів похід" не все так однозначно, бо дійшли до нас у редакціях XVIII-XIX століть, і можуть бути наслідком поширеного у Європі явища містифікації, але їх словники досліджено вченими, і висновки допитливий читач може зробити, пригадавши довготривалу дискусію стосовно походження автора "Слова". Також слід враховувати, що писалися літописи церковною мовою, вибудуваною на основі македонської мови. Інша річ – написи на стінах Софії Київської, які зроблені тодішніми киянами, і збережені під наступними шарами штукатурки. Ці написи ретельно дослідив вчений Сергій Висоцький. Допитливий читач може загуглити це ім’я і ознайомитися з працями непересічного вченого.

Далі пан Бузина присвячує декілька абзаців давньорусскій мові. Мимохіть слушно зазначає, що цією мовою "говорила церква і всі освічені люди". Ще й Мономаха з Іваном Федоровим для солідності своїх умазаключєній згадує. Та ні Мономах, ні Іван Федоров не змогли надоумити пана Бузину на простий, очевидний і загальновідомий освіченим людям висновок: давньоруської мови не існувало, як не існувало і давньоруської нації. А мовою тодішньої церкви (в Росії і до сих пір) була запозичена Кирилом мова македонців. У той час в Європі "церква і всі освічені люди" говорили латиною, але ніхто не говорить про латину як давньоевропейську мову, заперечуючи існування мов європейських націй. До речі, чомусь дослідники історії русскої мови наполегливо оминають у своїх працях народний варіант русскої мови. Зате в переліку з трьох літописів, які вплинули на формування русскої літературної мови, є "Київський літопис" і, о Боже, літопис предків нинішніх бандєровцев - "Галицький літопис". Щодо пана Бузини, то він простацьки валить в одну купу мову церковну і мову літературну, теж оминаючи існування народної мови. І про ту обставину, що всі живі мови світу постійно змінюються, - ні чичирк.

А був би Олесик спудеєм Мелетія Смотрицького, то декілька отриманих різок швидко б змусили сіднички (за мозок - не впевнений) усвідомити, що "Граматика" є найвидатнішим твором давньослов'янського мовознавства, у якому вперше була здійснена наукова кодифікація церковнослов'янської мови у східнослов'янській редакції, і яка мала надзвичайний вплив як на українське мовознавство, так і на всю тогочасну славістику. В Росії "Граматика" була перевидана двічі, і обидва рази - без імені автора. Саме керуючись "Граматикою" Мелетія Смотрицького, у 1755 році Михайло Ломоносов написав плагіат під назвою "Россійская грамматика" з повним запозиченням термінів, придуманих Мелетієм Смотрицьким. Очікувати чогось іншого від русского генія не доводиться, оскільки сподвижник Міхайли по створенню русского язика поет Сумароков так відгукнувся на смерть Ламаносова: "Умєр дурак, і слава Богу!". Тож, не кожній людині щастить спілкуватися мовою, придуманою дурнем.

Подальше читання опусу пана Бузини з моїх 57-ми років скинуло добрий десяток. Саме стільки часу я не зустрічав такого потужного долботрахства. З допомогою декількох спільних для польської і української мов слів пан Бузина доводить походження української мови з польської. Я думав, по своїй простоті душевній, що такі методи вже у далекому минулому. Адже цим методом легко довести походження з польської мови і вєлікамаґучєва так, як лексична відстань між русскою і польською мовами (36%) лише трохи більша, ніж відстань між українською і польською мовами (30%). Тож, таким робом запозичене русскіми у поляків слово "ґвоздь" легко і невимушено вставляється в колесо дуже братньої тєлєґі.

Допитливим читачам пропоную прочитати у моїй адаптації на українську абетку популярну у Польщі скоромовку: "В Шчебжешінє хшоншч бшмі в тшчінє". Ну, як? Правда, дуже близько до української мови? Я після прочитання скромно плююсь і нескромно висловлююся гарними словами, подарованими цнотливою українською інтелігенцією русскій мові, яка без подібних слів узагалі б нічого вартого уваги не мала.

Якщо ж цією темою поцікавитися не у Бузини, а у вчених-мовознавців, то можна виявити багато цікавої і, головне, правдивої інформації про міжмовні стосунки. Інформації так багато, що для неї варто виділити окрему серйозну статтю. А тут наведу лише дещицю, яка стосується нашої теми.

Українська мова має 82 специфічні риси фонетики і граматики, у тому числі 34 унікальні без аналогів. З русскою мовою її єднає лише 11 спільних рис. Це удвічі менше, ніж з більшістю слов’янських мов, де показник становить 18 – 23 спільні риси. Найближчими українській мові за кількістю спільних рис є верхньолужицька (29), білоруська (29) і нижньолужицька (27) мови. Щодо польської, то вона має середняцькі 22 спільні риси. Тож, називати українську мову польсько-русским суржиком може невиліковний долботрах.

І насамкінець, щодо фінального визгу Бузини: "убити рідну мову в собі неможливо". Оскільки мова йде про русскій язик, то варто надати трохи інформації щодо цієї мови.

Спочатку відкриємо "Повість минулих літ" і під роком 911-им ознайомимося з іменами перших русів, зафіксованих у договорі Олега з греками (попереджаю, зі зрозумілих причин у багатьох виданнях "Повісті" імена відсутні). Ось цей текст: "Ми від роду руского Карли, Інгелд, Фарлоф, Верьмуд, Рулав, Гуди, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лид, Ульфост, Стемир, іже послані від Олга, великого князя руского". Усі, без винятку, германські імена. Тож, якою була ісконно русска мова перших русів? Правильно – германська, зокрема дуньська (данська), бо в той час кожен дуньчик був рус, що в перекладі означає "весляр".

За Нестором, ці руси-веслярі восени розбрідалися на так зване полюддя, де Фарлоф "пред + слава" ставав Передславом, Фрелав "мир + слава" — Миро­славом, Груалд "слава + влада" - Владиславом, Груар "слава + війсь­ко" — Воєславом і т.д.. І якщо десь глибоко в генах пана Бузини ожила згадка про ісконно русского предка, то має ожити і убита українцями рідна дуньська мова. А на питання про національність слід відповідати: весляр.

Ну, а до чого тут анонсовані в заголовку мошки? До того ж таки пана Бузини. Оскільки він пов’язує себе не з русами, а з русскіми, то мусить знати хорватську легенду про трьох братів Чеха, Леха і Меха. Від Чеха пішла земля чеська, від Леха земля ляцька, від Меха московська. Сестра тих братів звалася Вилина.

У книжці 1764 року "Ядро российской истории" князь Хилков писав так: "Мосох або Месех був патріархом і первородцем народів московських і інших. Русскі народи перше не називалися "русскіми", але від первородця свого – Мосхи, Месохи. Слово "месох" по жидівськи толкується дериграб, розширювач меж, що і на самім ділі сталося". В давніших латиномовних пам’ятках говорилося часто про народ мoschi або мosci; від кореня того слова "моск" утворилось українське москаль. Чи був колись окремий народ Москів, і чи справді був зв'язок між Москами і жидами ("мошками"), могли б нам пояснити московські науковці, якби комусь не видалося більш перспективним назватися русскіми. А даремно. До речі, аргументом на користь спільної колиски цих двох братніх народів виступає однакове у русскіх і мошок ставлення до українців.

Щодо мов, то в івриту перспектива значно краща. Адже русскій язик в європейській частині Росії деградує: вже давно помічено, що в народній вимові зникають суфікси. В Сибіру русскій язик заперечують: створено словник сибірської мови. Ну а щодо русскої вимови мешканців України, яка вважалася в часи сересер еталоном, то у виконанні деяких нинішніх молодих украінцев – це чистої води вороняче каркання казлов.

Мій рівень володіння єврейськими мовами, а я знаю аж цілих два слова – "тухес" (задниця) і "нахес" (щастя), і повністю поділяю думку одного відомого рабе: "хороший тухес – теж нахес", не дає мені підстав однозначно стверджувати, що іврит, на відміну від ідиш, має слова "долботрах" і "бузина". Та якщо не має, то діло поправиме: офіційно подаю заявку до Академії івриту на введення в обіг одного, за вибором учених, з двох взаємозамінних понять.

Наши блоги