УкрРус

Опозиція випередила штурмовиків

  • Ірпінь. Майдан-2014
    1/10
    Ірпінь. Майдан-2014

Майданові акції відлунням столичних подій завше докочуються до передмістя Києва – Ірпеня, який у різні часи виступав іноді свого роду детонатором, іноді – базою й місцем гартування революційних кадрів. При цьому Ірпінь завжди був наче лакмусовим папірцем сучасних революційних та інших громадсько-політичних подій. Зрозуміло, що й нинішні майданові протистояння ніяк не могли минути Приірпіння. Від початку воно було і продовжує залишатися до цього часу свого роду "спальним районом" для багатьох учасників акцій як одного, так і іншого політичних таборів.

На початку цього року у центрі Ірпеня біля готелю з’явився намет з вивіскою, що це мобілізаційний пункт майдану. Народу там буває, прямо скажемо, не густо. Іноді зупиняється двоє-троє людей. Причому, здебільшого, цікавих перехожих, які масово проходять до супермаркету неподалік. Тож дана "мала архітектурна споруда" швидше складає враження якогось обов’язкового "відбування номера", аніж справді рекрутського пункту з вербування ірпінчан на майдан. Для порівняння варто пригадати лютневі події 2005-го року в Ірпені (дивіться фотогалерею), коли на площі перед виконкомом стояло з десяток наметів, в яких постійно перебували кілька десятків учасників акцій, переважно ірпінчан, а на мітинги сходилися сотні і тисячі мешканців Приірпіння. Той Ірпінський майдан у підсумку привів до влади його лідерів, і можна вважати, що свою функцію він виконав. Інша справа, що ті люди не змогли належно розпорядитися своєю владою, згодом втратили довіру народу й були зміщені конкурентами за посади. Про мерську тяганину між Мирославою Свистович та Олегом Бондарем вочевидь відомо всім в Україні та за кордоном, хто хоч трішки вникає у громадсько-політичне життя. У підсумку команда Бондаря разом з тодішньою депутатською більшістю БЮТу пересилила потуги вже екс-"помаранчевої" Свистович. Її прихильники ще намагалися організовувати протесті акції, передовсім завдяки привозним мітингувальникам, оскільки свої люди "за ідею" вже не бажали йти за ними. Відтак, хвиля народного піднесення поволі вщухла.

Нині знову хвилі від розгойдування київських майданів одна за одною з деякими затримками доходять до Приірпіння. Спочатку намет на площі. З початком нинішніх барикадних розбірок у Києві на Грушевського, погромів та створення Народних рад у різних містах України – відповідні позиви почали долинати й до Ірпеня. Загалом, відстежуючи політику в історичному розрізі скажу так – з часів татарської орди, по суті, нічого не змінилося. Тоді кочівники організовували походи на руські поселення, видаючи це за боротьбу з "невірними". Але з ординцями можна було домовитися за викуп. У наш час до ірпінських посадовців почали надзвонювати якісь невідомі з погрозами розібратися з надто вже "регіональним" Ірпінем, відтак назрілою "необхідністю" вчинити погром будівлі Ірпінської міської ради, як мінімум.

У цій ситуації представники ірпінських опозиційних партій зіграли на випередження. Аби пальму першості "боротьби з режимом" не перехопили якісь заїжджі "легіонери", вони 28 січня створили, точніше кажучи, проголосили про створення у місті Народної ради. Протокол з такими намірами підписали й зареєстрували у міськвиконкомі представники трьох місцевих осередків опозиційних партій – "Свободи", "Батьківщини" й УДАРу. Секретар Ірпіньради Ігор Вишняков видав їм ключі від кабінету в приміщенні міськради. Мовляв, хочете щось зробити на благо міста – працюйте.

Проте, що далі робити з новоствореною Народною радою опозиціонери так і не домовилися. Бо ж не можуть між собою порозумітися, хто повинен очолювати, входити до складу НР? Яка квота депутатів, громадськості і т. ін.? До слова, в Ірпені створено дві Громадські ради, які вважають одна одну нелегітимними. Представники кожної з них виявили бажання ввійти до Народної ради. Містом прокотилася хвиля різних зібрань (більш чи менш відкритих і відомих громадськості), на яких обговорювали питання персонального складу й керівних органів НР. Також – чим взагалі вона повинна займатися? Одні вважають, що мобілізувати людей і підвозити дрова та інші потрібні речі на київський майдан. Але виникає запитання: для чого їм тоді приміщення (кабінет у міськраді)? І яка тоді функція, фактично, бездіяльного намету відповідного "профільного призначення"? Для багатьох дивно, чому всі зусилля ірпінська Народна рада повинна спрямувати на столичні події, а не зайнятися якщо не контролем місцевої влади, то принаймні виправленням її помилок чи недоробок?

Примітно, що саме у дні створення й розробки структури й засад функціонування НР, коли вирували гарячі пристрасті у кабінетах опозиціонерів, в Ірпені сталася аварія. Без опалення залишилися кілька будинків у центрі міста. От би взяти опозиціонерам та організувати пункти допомоги та обігріву для земляків, які через такий форс-мажор залишилися без тепла. Але ж ні – дрова для майдану та розподіл місць і повноважень у НР для них виявилися важливішими. У той час, коли влада займалася ліквідацією аварії – відновленням теплопостачання, більшість опозиціонерів різних мастей у кабінетах з’ясовували, хто з них "народніший" та має більше підстав увійти чи очолити згадану Народну раду.

У цьому плані доречно відзначити розумну позицію відносно НР ірпінської влади. Вона полягає у тому, що опозиціонерам, що називається, без проблем дали ключі від кабінету й ніяким чином не заважали створенню цього органу незрозуміло чого, який наразі перетворився на орган самовираження амбіцій різних більш чи менш опозиційних структур та окремих діячів. У даному випадку влада вірно виявила й уміло скористалася слабинкою ірпінських опозиціонерів, як засвідчила практика, нездатних об’єднатися – ні довкола якогось лідера, ні довкола спільної ідеї. От, якби їм не давали ключі, забороняли збиратися, щось створювати і т. ін., то це був би чималий простір для застосування їхніх революційних навичок та здібностей. Тоді б можна було штурмувати приміщення міськради, відбираючи ключі, захоплювати кабінети, влаштувати погроми і т. ін. Захопивши міськраду, опозиціонери навряд чи змогли б ще щось зробити – вони б тоді видавали все це за визначне досягнення, внаслідок проведеної чималої роботи. А так влада, фактично, залишила "безробітними" любителів штурмів і протестів. Натомість розширила поле діяльності любителям засідати на всіляких зборах та боротися за посади і владу (як реальну, так і віртуальну), давши їм ключа не "від квартири, де гроші лежать", а, фактично, від скриньки з "яблуком розбрату".

Наши блоги