УкрРус

Перезавантаження. Картина олією

Пет Кокс і Олександр Квасневський зробили, здається, неймовірне – відкрили дорогу для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Спочатку вивівши у вишиванці із Менської в’язниці Юрія Луценка, а потім – переконавши владу звільнити Тимошенко. Президенту залишається тільки вмочити в чорнило перо і підписати указ про помилування політика, який єдиний продовжує своє повстання в тюремній палаті Харківської лікарні. І поставити свій підпис під спільною заявою з євроелітою 28 листопада. За Конституцією, президент, як і Людовік XIV, нічим не зв’язаний з часів Хаммурапі, у тому числі, і особистим проханням засудженої, крім політичної відповідальності. Але це тільки підніме його рейтинг. Він здійснює помилування без обмежень і додаткових умов. У тому числі і з політичних міркувань. Це його надзвичайне і особливе конституційне право. Звичайно, залишаючи помилуваному "чорну мітку" - судимість. До цього його закликали 7 жовтня три президенти ЄС у Кракові.

Місія Кокса і Квасневського, на тлі сірих декорацій із української опозиції, замінила національний круглий стіл, подарований тій ЄС у 2004 році. Тоді "помаранчевий" майдан виписував порядок денний для країни. Опозиція повністю контролювала діяльність влади і спиралась на революційне громадянське суспільство. Нинішня фронда квола, ідеологічно безлика, без зрозумілої стратегії і цілей. Її просять "не бити ногами". Тому рішуче підтриманий Тимошенко "національний круглий стіл" не відбувся. І не міг відбутися за відсутністю одного із його реальних суб’єктів на волі. Бо єдиний, справжній, без макіяжу і масок, відчайдушний опозиціонер - в Качанівській колонії. З ідеологією, цілями і характером. Останній самурай.

Олександр Квасневський мав ключову роль у розв’язанні політичної кризи 2004 року. Як неофіційний комісар ЄС, він вів одночасні вмілі переговори з Кучмою, Ющенком і Януковичем. Ситуація була складнішою, більш загрозливою та непередбачуваною. Потрібні були швидкі і неординарні кроки, аби зупинити загрозу громадянської війни. Головне - не допустити розпаду України. Досвід виведення Польщі із кризи, здібності переговорника, помножені на особисті якості, вміння переконувати, бачення розвитку подій, рішучість, послідовність і відкритість дали можливість переконати Януковича, який переміг, про реальність майбутньої сатисфакції. Що й сталося. Це заклало найцінніший ресурс взаємовідносин – довіру. Завдяки йому Кучма зберіг розумний нейтралітет, а Ющенко дав гарантії не переслідувати своїх опонентів, які нанесли йому важку особисту травму.

Комісія Кокса-Квасневського діяла на манер римської колегії феціалів, яка врегульовувала за межами Римської імперії невигідні їй конфлікти. Це цивільна дипломатія, яка здійснювалась непублічно і таємно. Вона використовувала "право народів". Імператор Юстиніан, бідний іллірійський селюк, кодифікував візантійське право, перетворивши його в міжнародне. Головна мета - добитись мирного і справедливого врегулювання конфлікту за межами імперії.

Зважаючи на закритість політики президента і непередбачуваність більшості його кроків, офіційна дипломатія, як зовнішня, так і національна, постійно переживала кризу. У президента був свій план. Іноді - несподіваний для всіх. На відміну від попередніх правителів епохи незалежності, вгадати і прорахувати його кроки не вдалося. Ані опозиції, ані російським спецслужбам.

Комісія, використала принцип "права в народів": "головне не те, що сказано, а те, що малось на увазі". Після заяви президента, що для вступу в МС і ЄС потрібен референдум, комуністи і "Український вибір" почали інтенсивно "допрацьовувати тему". Бодай би створити враження, що його хочуть. Звичайно, крім проплачених мітингарбайтерів і класичного люмпену. Мимо.

Це тільки хід гравця, який єдиний бачить шахову дошку. Комуністи майстерно грають роль опозиції, а "Український вибір" надто маргінальний для успіху. Влада активно веде прогнозовано безуспішні енергетичні переговори з Москвою. Виникає ілюзія, що це основа політики: дадуть дешевий газ – Україна вступить до МС. У реальності, без фобій, Україна за останні 8 місяців не тільки скоротила імпорт сусідського газу на 29% (26,5% - в 2012р.), але уникла протестів олігархічного клубу і провалів підготовки до опалювального сезону. При тому, що Тимошенко залишається винною за ринкову ціну газу, яка унеможливила традиційний надприбутковий бізнес президентів.

Але гра вже переведена на поле ЄС. Україна стає жертвою. Росія - монстром, який тисне на неї за європейський вибір, погрожуючи газом, дефолтом і закриттям торгово-гуманітарних кордонів. Захід став на захист. ЄС виключає із пріоритетних проектів "Південний потік" і зосереджується на проектах Nabucco-West та Трансадріатичного газопроводу до Азербайджану. На тлі поставок з 2015 року із США сланцевого газу в Європу, та розглядає можливість заборони добудовувати Росії недозавантажений "Північний потік".

Неприхована істерика Глазьєва засвідчила високий поріг шоку, який до цього часу так і не змогла здолати радянська дипломатія Кремля у відносинах із найбільшим стратегічним партнером. Масштабна війна проти України здатна тільки прискорити цивілізаційну кризу самої Росії і добре налякати ленінсько-сталінською непоступливістю Захід.

США і ЄС із драйвом підтримують Януковича. Європарламент приймає гостру антиросійську резолюцію. Усі відчули крижаний подих холоду.

Торгова війна Кремля з Києвом все більше віддаляє їх один від одного. Разом із ЄС і США, які все гостріше реагують на незграбні спроби імперії "придушити" сусідів. Янукович на гострині національних інтересів жорстко, із зверхнім спокоєм, дає урок сучасної політики Владіміру Владіміровичу. Він спокійний і не проти бути "неомазепою". За спиною Захід. Росія застрягла в сирійській кризі і не може грати на двох, глобальних для неї, театрах конфлікту. Був час, коли вона могла відмовитись від Башара Асада і не втратити Україну. Але своїх не кидають. Пам’ятаєте?

На захист українського президента стає Михайло Саакашвілі на Генасамблеї ООН 25 вересня цього року: "Уряд Януковича є предметом постійних нападок, і це відбувається щодня. Росія, перед самітом, запланованим у Вільнюсі, почала торгівельну війну проти України, офіційні особи Росії відкрито обговорюють перспективу розпаду цієї держави".

Ще 20 вересня він давив ногами під грузинські мелізми виноград разом із Ющенком, хресним батьком молодшого сина Ніколоза. Будьте реалістами і відкиньте конспірологію. У великій політиці випадковостей не буває.

Нарешті, в питанні України Кремлю протистоїть весь в підозрах і нервово збуджений Захід. Євроінтеграція країни з глибокою внутрішньою системною кризою і авторитарним політичним режимом стає надважливою для ЄС і США. Москва опиняється в западні: на тлі доведеності використання сирійською владою хімзброї, вона переходить в глухий, всеслабіючий, захист. Грубі і неадекватні погрози на адресу України російського уряду зв’язують руки Путіну. Він не може скористатися бездоганною зброєю – собою: провести дипломатичний рейд по основним центрам російського впливу – Німеччини, Франції, тощо. Як це було перед Бухарестським Самітом НАТО у квітні 2008 року, де Україна могла отримати План дій щодо членства в НАТО. Президенту Росії, швидше за все, не вдасться прилетіти у Вільнюс 28 листопада, як 4 квітня в Бухарест, і провалити підписання Угоди про асоціацію з ЄС разом із Договором про зону вільної торгівлі. Розмін карт неможливий. Росії нічого запропонувати Заходу. Окрім нездійсненого плану створення нової євроазійської імперії з "руським миром". Росія поволі стискується двома гігантам: ЄС і Китаєм. І вже виглядає надто одинокою і беззахисною. Євроінтеграція України прискорить розпад Євроазійської стратегії правлячої еліти Кремля і змусить нащадків Гогенцолернів повернутись в європейську сім’ю. Тоді світ зміниться. Як мінімум, від Лісабону до Владивостока.

Перед самітом "Східного партнерства" у Вільнюсі диспозиція виглядає так: Росія проти України і Заходу. Якщо не станеться чогось надзвичайного – Тимошенко не випустять із в’язниці – результат прогнозований – президент повертається із Литви на білому коні.

Здається, були використані всі можливі і неможливі способи усунути ув’язнену від впливу на підписання Угоди. Марно. Юля відкинула будь-які компроміси. Єврокомісари і єврочиновники зменшили з дев’ятнадцяти до одинадцяти кількість критеріїв для підписання Угоди і готові врахувати їх навіть недовиконаними. Але, озираючись на мовчазних Меркель і Оланда, вимагають обов’язкового звільнення Тимошенко.

Х Ялтинський саміт Пінчука мав стати останньою розминкою для Януковича у довгій партії, яку він виграє чорними фігурами. Центральним було, без сумніву, питання Тимошенко. Згадайте, головне не те, що було сказано, а що малось на увазі. 18 вересня посол Литви Войтекунас заявив, що для підписання Угоди "Європейський Союз не ставить це умовою" - звільнення Тимошенко. 19 вересня Єврокомісар Штефан Фюле в ефірі "5 каналу" закликав політичні сили не спекулювати на справі Тимошенко при підписанні Угоди. 20 вересня в Ялті він додав, що "справа екс-прем’єра Юлії Тимошенко залишається важливою, але не вирішальною у відносинах Києва і Брюсселя". Після емоційної дискусії президента Литви Грібаускайте з Януковичем, Кваснєвський поставив крапку. Відповідаючи, чи є "питання Тимошенко" головною перешкодою підписання Угоди у Вільнюсі, сказав: "Однозначно, так". Єврокомісар Фюле, разом із Міністром закордонних справ Швеції Карлом Більдтом і головою комітету з питань закордонних справ Європарламенту Ельмаром Броком, уточнив свою позицію у спільній заяві за результатами Саміту в Ялті про "важливість прогресу в справі колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і виборчому законодавстві".

Верховний представник з питань закордонних справ і політики безпеки Євросоюзу баронеса Ештон у Вашингтоні не залишила сумнівів: Україна має звільнити екс-прем’єра Тимошенко аби мати можливість ввійти в ЄС. На це направлена і чергова резолюція ПАРЄ.

Проблема Тимошенко стала питанням геополітики. Особливо зараз, перед Вільнюсом. Справа Тимошенко презентує Україну у Європі, оскільки найбільш відома її широкому загалу. Попри бажання, може й більшості європолітиків і єврочиновників, підписати Угоду з Україною, відклавши справу Тимошенко, інша частина цього прогнозовано не зробить без її звільнення. Хоча би тому, що вона вдячна їй за розв’язання в 2009 році газової кризи з Москвою і солідарна з нею, як з політиком, який має невід’ємне право на суд виборців. Плюс - традиційний для європейців комплекс вини. Тим більше, після рішення Євросуду з прав людини в Страсбурзі, хоча реального юридичного розгляду справи Тимошенко навіть ще й не було. Це або рушниця на стіні, або рояль в кущах. Не забуваймо, що звільнити її ще до 2012 року для лікування в Німеччині канцлеру обіцяв Янукович.

Справа Тимошенко, якщо вона не буде звільнена до вільнюського Саміту, погрожує розколоти Європу. Але це неможливо. Україна не може, на відміну від Росії, викликати кризу ЄС. Але провалом Угоди здатна суттєво підірвати довіру до Східного партнерства. Аж до його замороження. Тому, очевидно, що звільнення ув’язненої Качанівської жіночої колонії є принциповим і неминучим фактором підписання Угоди про асоціацію з ЄС. В іншому випадку ЄС відступить від власних принципів, ключових і базових цінностей, які складають основу його унікального існування.

ЄС готовий на угоду, заради Угоди. Він підпише її, прикривши очі. Але якщо Тимошенко буде на волі. Хоча б у клініці "Шаріте".

Команда президента змушена розуміти наслідки такого критичного розвитку подій. Незалежно, чи це буде акт помилування, чи якесь інше політичне рішення, поспішно одягнуте в тонесеньку правову оболонку. Після скасування Основного закону Конституційним судом, з мовчазної згоди президента, це вже не має жодного значення.

Але у будь-якому випадку Тимошенко неминуче розпочне виборчу кампанію. Вона про це заявила, згодившись на лікування в Німеччині. У неї немає права і можливості, та й часу, на політичні маневри, на кшталт Юрія Луценка. Це означає, що під тиском ЄС, опозиції і громадськості тема участі леді Ю у президентських виборах 2015 року стане актуальною. Як особисто, так і в якості надпотужного двигуна на стороні опозиційного кандидата. Тому, президентський штаб вже готує їй найбільш незручного опонента – Ющенка і К°. Але неможливо двічі ввійти в ту ж річку.

Простору для цивілізаційного маневру у президента практично не залишилось. Фіаско у Вільнюсі може мати для нього катастрофічні наслідки. Спроба повернутись до Митного Союзу здатна викликати масштабні громадянські протести, що прискорять президентські вибори. Головне – звільнять на високій хвилі Ю.Тимошенко. Та й засвідчить його слабкість і ненадійність, розколе ПР з новим проросійським лідером. Попри декларації його прем’єра щодо МС і проросійську театральність комуністів та контрольованих Банковою східних регіональних еліт, президент відмовитись від Вільнюса вже не зможе. Вступити в Євразес небезпечно. Та й нереально.

Для цього немає й потреби. Віктор Янукович закінчує блискучу партію, яку не вдавалось зіграти його попередникам. Він окрилений геополітичним проривом привести Україну в Європу. Увійти в історію як лідер, що реалізував мрію більшості українців - жити в Європі. Швидше від Владіміра Путіна, який безуспішно збирає землі і відроджує російську імперію. Це ще й особисті амбіції. Не зробив поки що серйозних помилок. Розумію. Юлія Тимошенко. Але чи пішла би Європа разом із США на порушення доволі жорсткої програми свого демократизаційного курсу, підписавши угоду із країною сумнівної демократії? До цього часу ЄС жодного разу на такі поступки не пішов. Згадайте Румунію.

Отже, якщо справа Тимошенко вирішиться, то Угода про Асоціацію з Україною буде безальтернативно підписана 28 листопада. Але якщо Тимошенко не дадуть можливості прийняти участь у виборах президента 2015 року, вона може бути й не ратифікована. Хоча би однією країною. У білих завжди більше маневру й ініціативи.

Тому, штаб президента проводить мозкові штурми в пошуках антидота для Ю.В. – від збереження їй судимості, що виключає участь у виборах, аж до її балотування кандидатом у президенти та недопущення реваншу. Гарантій мовчки лікуватись у Німеччині до 2015 року вона не дасть. З необхідністю її якогось звільнення вже, за виключенням окремих адептів "руського мира", здається, всі погодились.

Партія ще не завершена. У президента Януковича залишається останній хід для перемоги. Він, як виявилось, талановитий гравець. Із неймовірною інтуїцією, прагматичністю людини, якій є що втрачати, вмінням брати уроки як у ситуації, так і у супротивника. Як це було у 2004 році. Після цього він тричі добивався перемог, які, той же Захід, визнавав чесними й демократичними. Він вміє і не боїться змінюватись. Тому і не збирається програвати. Вибори 2015 року для нього останні. Але, аби їх легітимно виграти і отримати згоду Заходу на управління 45 мільйонною державою у підчерев’ї Європи, як демократичному, навіть з елементами авторитаризму, лідеру потрібна, як повітря, Угода про Асоціацію з ЄС разом із Договором про вільну торгівлю, дешевими позиками, інвестиціями, технологіями, безвізовим режимом і легальними депозитами у західних банках.

Ми можемо побачити й іншого Януковича. Більш демократичного або більш авторитарного. Відповідь на це дасть листопадовий Вільнюс. У першому випадку Захід дасть йому карт-бланш на перемогу, як євроінтегратору і лідеру, якому можна вірити. В іншому - йому прийдеться протистояти пробудженому громадянському суспільству, Брюсселю разом із Вашингтоном і розлюченому Кремлю.

Наши блоги