УкрРус

Чи потрібна Києву система уповноважених?

Головна проблема політичних сил і окремих політиків, які намагаються вести діалог із людьми, полягає насамперед у тому, що вони бачать перед собою не конкретних людей, а виборців. Тобто, політики перетворюються на мисливців за голосами. Більше того - вони йдуть до громадян з чіткою впевненістю у тому, що знають краще за інших про біди, проблеми, недоліки, помилки або бажання простих людей. І обіцяють виправити, змінити, вдосконалити… При цьому більшість із політиків спілкуються не з конкретними людьми, а з тими викладками, які надають у їх розпорядження соціологи, тобто мають справу з узагальненими цифрами.

Це відбувається приблизно таким чином: 45% громадян вважають незадовільною екологічну ситуацію в районі. Значить, у програмі політика буде вказано, що він обов’язково наведе порядок у сфері екології (на останніх парламентських виборах усі кандидати обіцяли вирішити проблеми Бортницької станції аерації та дамби Київського водосховища). 53% невдоволені системою охорони здоров’я чи якістю доріг – політик буде говорити насамперед про ці проблеми. А якщо громадян цікавить конкретна проблема конкретного двору, під’їзду, дитячого майданчика, конкретної сім’ї – вони залишаться непоміченими. Бо вони слабо впливають на загальну статистику. Їх не видно за великими цифрами.

Очевидно, що це абсолютно хибна модель. Усі люди щасливі однаково, але нещасні індивідуально – ця істина відома з давніх-давен. І допомагати потрібно не за теорією великих чисел і не за соціологічними розкладками, а індивідуально, з максимальним врахуванням особистісного фактору.

Я вважаю великою несправедливістю те, що у Києві скасовано районні ради. Адже саме депутати районного рівня були тією ланкою, яка могла найбільш тісно спілкуватися з простими громадянами і вивчати ситуацію на мікрорівні. Мені можуть заперечити: є депутати Верховної Ради, є депутати Київради. Районні ради, мовляв, мали обмежені повноваження і функції.

Нагадаю просту арифметику. На одного депутата Верховної Ради у місті Києві приходиться 270 тисяч громадян (не лише виборців, а і їх неповнолітніх дітей). Уявіть собі, що депутат вирішив вивчити усі їх проблеми. Або хоча б половини з них. Але ж це не реально! На депутата Київради припадає 30 тисяч громадян. На депутата районної ради припадало 6 тисяч громадян. Або півтори тисячі сімей. Це та кількість людей, яких, при бажанні, можна знати особисто. Принаймні усіх тих, хто цього потребує – пенсіонерів, хворих, інвалідів, громадян із гострими соціальними проблемами. А статус районного депутата при всій обмеженості функціоналу давав можливість більш якісно допомагати цим людям.

Я переконана, що майбутнє - за створенням таких форм делегування повноважень, коли б обрана людина, якій довіряє громада, могла б представляти інтереси такої кількості людей, аби це дозволяло їй перебувати у постійному контакті із ними і здійснювати посередницькі функції між виборцями і владою.

Що я маю на увазі? Районування Києва давно має більш, ніж умовну структуру. Подільський район – це і Контрактова площа, і Вітряні Гори. Оболонський район – це місто у місті, зі своєю інфраструктурою, зі своїм мікрокліматом. Лівий берег живе своїм життям – при цьому часто не кореспондуючись із берегом правим. Такою є доля будь-якого мегаполіса. Сьогодні урбаністи говорять, що мегаполіси у такому вигляді, у якому вони існують зараз, за кілька десятиліть відімруть, перетворившись на велику кількість автономних, слабо сполучених між собою сегментів. Але це буде потім, колись. Сьогодні ж потрібно думати про максимальну ефективність наявної міської системи.

Ми живемо у багатоповерхових будинках. В одному будинку може жити і сто, і двісті сімей. Кілька будинків утворюють спільний простір - спільний двір, спільні соціально-культурні об’єкти, спільний магазин, у якому купуються хліб і молоко, спільна аптека. Це найпростіше поле спілкування. І тому у цієї структури має бути представник, наділений спеціальними функціями, який би міг представляти інтереси цієї міні-громади.

Розрахунки показують, що такий представник міг би представляти інтереси 800-1000 чоловік. Саме йому б делегувалися повноваження щодо моніторингу роботи депутатів Верховної Ради і Київради. Саме уповноважений мав би лобіювати на рівні чиновників питання, пов’язані з ремонтом та озелененням. Саме уповноважений, обраний громадянами, мав би захищати інтереси громадян на всіх рівнях. Громадяни самі знають, кому довірити подібну роботу. Головне – не перетворити цю роботу на банальну показуху – це мають бути люди творчі, енергійні, активні, такі, що живуть цією справою.

Таким чином, ми можемо запровадити замість інституту депутатів районних рад більш ефективний інститут уповноважених або старост.

Думаю, подібний експеримент можна почати з Оболоні. Якщо за рік-два він покаже свій результат, можна буде впроваджувати його й у інших районах.

Головні переваги інституту уповноважених:

- по-перше, уповноважений – це не "варяг", як це часто трапляється серед депутатів, а місцевий мешканець, який живе у цьому ж домі, серед людей, знає всіх поіменно і знає проблеми кожної конкретної сім’ї на території, за яку він відповідає;

- по-друге, система уповноважених – це вже не адміністративний орган, а елемент громадянського суспільства, європейських норм і підходів до питання самоврядування. Тобто уповноважений – це не чиновник, не депутат, він не отримує заробітну плату в державі. Він – один із нас, просто наділений додатковою довірою своїх сусідів;

- по-третє, уповноважений обирається не на конкретний термін, а на необмежений час, раз на рік звітуючись перед тими, хто його обрав;

- по-четверте, уповноважений повинен мати всі можливості для участі у роботі сесії Київради у випадку, якщо мова йде про його територію (питання забудови, землевідводу тощо), при цьому він повинен мати можливість донести справжню позицію громадян, а не фальсифіковано-протокольну;

- по-п’яте, уповноважений має інформувати громаду про реальний стан справ, про переговори із депутатами та чиновниками, про можливості і проблеми. Він має виступати організатором акцій, ініціатором, агітатором.

Наші підрахунки показали, що для Києва кількість подібних уповноважених може становити 3500 чоловік. Тобто, кожен уповноважений може виступати в середньому від 1000 громадян. Погодьтеся, це більш реалістично, аніж неймовірна кількість виборців у депутата Верховної Ради або Київради? А коли у перспективі вималюється комунікація уповноважених між собою на горизонтальному рівні, тобто буде створено організацію уповноважених, неформальну раду, то говорити про те, що у киян немає реального механізму впливу на владу буде просто неможливо.

Просто є структури управління, які формуються згори, і ми до подібних структур звикли. А я пропоную створити структури управління та комунікації, які формуються знизу, на основі довіри та делегування повноважень. Кожен із цих 3500 уповноважених у результаті стане справжнім захисником інтересів громадян.

Впевнена, коли прийде час обирати депутатів, то роль уповноважених у цьому питанні буде більш, ніж вагомою. Адже авторитет уповноважених може стати або додатковим фактором сприяння, або ж каменем спотикання для кандидатів у депутати.

Думаю, давно настав час обговорити це питання за участю всіх небайдужих. І обговорити не саме створення інституту уповноважених, а принципи його взаємодії із владою та можливості впливу на владу. Переконана, вже невдовзі саме уповноважені стануть головним рушієм всіх процесів, що відбуватимуться у місті.

Інакше ми просто потонемо у безвідповідальності, загальних фразах та невиконаних зобов’язаннях тих, хто бачить в киянах не людей, а соціологічні цифри.

Наши блоги