10-й Світовий Конгрес Українців: неювілейні роздуми

19 серпня у Львові пройшов 10-й Світовий Конгрес Українців

Дивні речі довкола Світового Конгресу Українців я помітив ще десять років тому. Тоді я перед початком 8-го Світового Конгресу Українців серед делегатів розповсюджував пресу. Мене щиро здивувала відповідь англійською мовою делегатки дуже поважного віку про те, що вона нібельмеса не тямить українською мовою. Досі не розумію: невже у діаспорі неможна нашкребти делегатів котрі б володіли українською мовою, чи у тієї пані не було іншої можливості побачити Україну?

Згодом у мене відбулося декілька зустрічей з тодішньою відповідальною за Україну в Комісії Людських та Громадянських Прав СКУ пані Мартою Онуфрів підсумком яких стало моє членство в цій комісії. Доручення були різноманітні: від кур’єрських до представлення в суді Комісії як третьої особи (тоді Сергій Мельничук добився скасування дискримінаційної норми щодо заборони епілептикам навчатися на юридичних спеціальностях).

Сильні доповіді на конференції КЛГП під час 9-го Конгресу показали, що комісія займається конкретними випадками захисту громадянських прав, відстежує ситуацію щодо дотримання їх у різних країнах поселення українців і без ілюзій ставиться до ситуації в Україні. А інакше і бути не могло. Адже члени КЛГП самовіддано ставилися до своєї громадської роботи. Убивства і побиття, напади на парафії і руйнування пам’ятників, погрози активістам громад і ліквідація різноманітних структур українців – це все проходило через совість і психіку членів комісії.

Тож у 2010 році для мене повною несподіванкою стала звістка про те, що частина членів комісії демонстративно вийшла з комісії прийнявши різку заяву відносно обраного 9-м Конгресом президента СКУ. У відставку пішов і тодішній керівник комісії професор Юрій Даревич.

Виявилося, що новому президенту СКУ пану Чолію та Раді директорів робота КЛГП стала не потрібна. Спочатку було припинено бюджетне фінансування, а згодом почався простацький саботаж роботи комісії. Це і стало поштовхом до виходу з комісії частини її членів.

Тому новому керівнику КЛГП пану Олександру Басмату довелося докласти певних зусиль по відновленню роботи комісії, зокрема було посилено новими членами підкомісію по Україні. Одним з досягнень комісії стало практичне долучення до зусиль громадськості по звільненню з психіатричної лікарні правозахисника Анатолія Ільченка. Нагадаю: міліція без рішення суду помістила пана Анатолія у лікарню, як покарання за пікетування адміністрації президента та МВС. Такого не було навіть за часів СРСР, адже тоді для направлення людей у психлікарню проводили формальні суди. Комісія досі продовжує опікуватися цим активним правозахисником.

Конференція 2011 року у Києві показала, що рівень роботи комісії тримається на високому рівні. Навіть попри прохолодне ставлення президента СКУ пана Чолія до активних стосунків голови КЛГП Олександра Басмата з адвокатом Івана Дем'янюка доктором Ульріхом Бушем, той приїздив на запрошення КЛГП до Києва для участі в засіданні нашої комісії.

Та вже 2012 року керівництвом СКУ було зроблено все, щоб було провалено конференцію комісії у Греції підчас щорічного засідання Річних загальних зборів. Робилося це більш-менш коректно через дрібні непорозуміння при оформленні віз. Склалося враження, що члени КЛГП з України були зайвими біля пам’ятника Тарасу Григоровичу в Афінах.

Нещодавно керівництво СКУ активізувало дії спрямовані на знищення комісії. Спочатку було в обхід комісії призначено керівником підкомісії по Україні заробітчанина з Італії пана Городецького. А коли члени комісії з України висловили свій різкий протест такому самоуправству то виявилося, що вони не є членами комісії. Вважати керівництво СКУ некомпетентними людьми, які навіть не знайомі з внутрішньою документацією, зокрема звітами комісії за попередні періоди – це занадто просто. До влади в СКУ прийшли банальні аферисти та імовірно гебня.

Так, аферисти, бо не може метикуватий хлопець Городецький без вказівки з верху присвоювати собі посаду голови комісії СКУ з прав людини. А саме так, і це зафіксовано в стенограмі, на парламентських слуханнях 3 липня 2013 року назвав пан Кошулинський цього діяча перераховуючи представників громадських організацій присутніх у залі.

Так, імовірно гебня, бо лише спецслужби будь-якої держави зацікавлені у знищені чи занепаді іншої держави і нації. А керівництво СКУ демонструє вражаюче нерозуміння мовної ситуації в Україні. Спроби донести через президента СКУ до відповідних європейських інституцій інформацію про стан дотримання мовних прав українців (абсурдний варіант: україномовних українців) наштовхнулися на простацьке "нас не зрозуміють, потрібно в Україні вирішувати". А якщо в Україні нікому це робити? Чи керівництву СКУ не зрозуміло, що без українців і української мови в Україні діаспорні поселення приречені? Чи наїхавші у діаспору з України русскоязикі совки стали щирими українцями?

Чи може порушувати мовні права українців в Україні для керівництва СКУ є допустимим бо ми, українці в Україні, для керівників СКУ є за другий сорт? Думаю, що так. Адже як пояснити, що прийнято рішення на 10-й Конгрес українців з України, як делегатів, не запрошувати. От громадяни України, що долучилися до західних цінностей шляхом підтирання тамтешніх задниць будуть делегатами з’їзду – це вже перший сорт українців. Так чого проводити свій з’їзд у Львові? У Мілані, приміром, теж є на що подивитися. І Статут СКУ тут ні до чого бо має бути елементарна повага.

За декілька днів до 10-го Конгресу для проведення конференції КЛГП певні кошти все ж виділили і конференція відбудеться. А ось подальша перспектива діяльності (не існування) під великим питанням. Очевидно, що членам КЛГП потрібно шукати інші шляхи діяльності світового правозахисного руху українців.