УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Десять тез за війну для миру

16,5 т.
Десять тез за війну для миру

1. Петра Порошенка в реальності обрали президентом не на 5 років, а для війни. З терористами (Росією). Для відновленню територіальної цілісності, державного суверенітету на Сході України. Українців найменше зараз цікавлять реформи. Якщо це йому вдасться, то до завершення своєї каденції він може, тиснучи на Західних союзників, повертати з російського полону Крим. Якщо він цього не виконає – восени слід очікувати кризи президентської влади в Україні.

2. Наступний Майдан буде на БТРах і на мобілізованих у громадян кулеметних пікапах. Це теж входить у таємний план Путіна.

3. Одностороння пропозиція українських "голубів миру" двохголовому хижому орлу, в розпал і постійного нарощування війни на південно-східних рубежах країни виглядає або "наївною дипломатією", або готовністю до певного типу капітуляції. Ну, добре, - не вигідних нам мирних переговорів. Наприклад, по "фінляндському сценарію" 1948 року: Росія припиняє окупацію України в обмін на її безстроковий міжнародний нейтралітет, замасковану під федерацію конфедеративність державного устрою, прийняття в цьому напрямку нової Конституції, виборність губернаторів і надання російській мові (російській культурі, російському способу життя) статусу державної. Тобто розпаду України і розчинення одного з найдревніших європейських етносів в "Русском мире".

4. Цей диявольський план Путіна не виглядає вже таким й неймовірним. Кіссенджер із Бжезинським, орієнтуючись на президента Обаму, з дещо меншим радикалізмом виголосили його як можливу доктрину й для Заходу. Той, оцінюючи немічність, непасіонарну і депресивну ліберальність української влади, неготовність її діяти рішуче у відстоюванні національних інтересів у Нормандії вирішив зробити паузу, перевівши українсько-російський конфлікт на двосторонній рівень Києва і Москви. Голуба і орла.

Спроба новообраного президента привітати Путіна з Днем Росії, який в цей же час хвалився підданим відтворенням історичної справедливості поверненнями російського Криму Російській Імперії, не може розглядатися як позиція для реального миру. Але цілком можна запідозрити в ній готовність до певних торгів. Хоча демарш Дещиці дещо підірвав до них довіру.

5. Москва не розглядає мир як вихід із війни з Україною. Ні при яких умовах. Це українські політики придумали, що Владіміру Путіну треба знайти шанс, аби "зберегти обличчя". В дійсності він буде воювати до переможного кінця і, врешті, застосує дипломатію "примусу до миру" на умовах Росії. Як для Грузії. Захід за українців точно воювати не буде. Тому, використовуючи дипломатичні увертюри і щедрі позички, обмежиться не чутливими для "російського танку" санкціями. Росія – один із ключових факторів стабільності Західного світу.

6. Найбільшою помилкою української влади є невизначене, нічим не виправдане очікування: наступних хвиль санкцій Заходу, обвалу економічної і політичної систем Росії разом із палацовим переворотом в Кремлі і "висадки інопланетян на кордоні між двома державами". АТО, яке тривалий час було тільки декорацією та імітацією боротьби із терористами, результатом внутрішньої гри українських політиків, давно себе вичерпало і вимагає негайної заміни легітимною, масштабною воєнною операцією по нейтралізації двох-трьох десятків тисяч озброєних до зубів терористів шляхом введення воєнного стану і передачі командування Генеральному штабу ЗСУ. Для цього потрібно звільнити усе, без виключення, керівництво ЗСУ, яке допустило створення на Сході України величезної території, рівної невеликій європейській державі. Звідти постійно нарощується терористичний наступ на спільні цінності, порядок свободи суверенітет життя і здоров’я громадян України.

7. Президент Порошенко – один. Без готової політичної і професійно-управлінської державотворчої команди. Часу на її створення у нього немає. Орієнтація виключно на власних бізнес-партнерів і бізнес-менеджерів, як свідчить вчорашня історія, є непродуктивною.

На інавгурації президента не було великих гуртів патріотів, що в люті морози, крижані дощі, під осколками гранат і полюванням беркутівських снайперів стояли на Майдані, закликали народ до повстання, атаки на цитадель донецької диктатури там видно не було. Прості бізнесмени, моральні лідери, поети і письменники, співаки, студенти і всеукраїнське духовенство з усіх конфесій. Де вони? Що думають про український час і політику президента? Зрозуміло, що заява одного з учасників революції Гідності про її корисних "попутчиків" є не більше, аніж спробою знайти спонсорів для майбутньої партії президента, яку він збирається очолити. Це безнадійна справа. Бо рейтинг президента тримається виключно на патріотичному піднесенні виборців у війні за свободу й державу. У президента є вже партія, таким чином. Це український народ. Але ця партія самодостатня й вимагає рішучості, правди, патріотизму й ефективності. Правильно - в захисті національних інтересів. Новим радникам президента варто усвідомити, що зараз надзвичайний час для формування образу істинного національного лідера, який своїми рішучими діями у війні з тероризмом на Сході та проти Росії може суттєво переписати політичну історію України і створити принципово нові традиції української політики. Також важливо взяти до уваги, що для українського народу викришталізувалась одна національна ідея – Українська держава. Її захист, боротьба за неї, її збереження і відтворення і є головним завданням для влади та громадянського суспільства, що народилося на Майдані.

8. Ахіллесова п’ята української державності в тому, що впродовж усіх її часів до влади, шляхом підкупу, підступних маніпуляцій, адміністративного ресурсу приходили корумповані, розбещені вседозволеністю еліти. Разом із закритими виборчими списками, повним злиттям влади і бізнесу вони принесли в плюралістичну систему демократичних змагань економічну конкуренцію. Це псевдо-демократія, яка постійно і важко хворіла конфліктами, кризами, соціальною деградацією й економічною відсталістю. Помилковий акцент на "сінгапурський" варіант економічного розвитку призвів до створення в Україні до півтора десятка монопольних бізнес-холдингів, які й стали, головним чином, власниками держави.

Петра Порошенка, вперше обрали дивовижним спалахом нового компромісу виборців. Це ефект не тільки інформаційного суспільства, але й свідчення солідарності, спільності поглядів і цінностей українських виборців у час виклику їхній державі. Це зразок політичної нації. Молодої, ще не впевненої в собі, але цілком сильної і рішучої. Це вже не одноразовий народ, який наймався на службу кожним новим президентом. Точніше, панівною, на даному історичному відрізку часу, елітою. Це мають обов’язково зрозуміти ідеологи на Банковій.

Це означає, що у президента немає ста днів, п’яти тижнів. Кожен день для нього є визначальним. Кожного дня йому необхідно ефективно діяти, битись і битись за державу. Треба чітко усвідомити, що розбудовувати сильну владу неможливо й нереально в умовах тотального інтересу до президента.

Тому треба зосередитись на дискусії щодо розбудови держави: а) в умовах війни і анексії значної території України та приниження її глобального статусу морської держави; б) виходу на підготовку та підписання нового історичного суспільного договору з українським народом через механізми прямої, безпосередньої демократії: конституційний референдум, підготовлений засновницьким органом народу – Національними Конституційними Зборами.

Тому варто ще раз оцінити пропозиції президента щодо децентралізації влади і розширення прав самоврядових органів: а) в умовах війни і необхідності посилювати авторитарне, особливе управління територіями і регіонами для наведення порядку і відновлення дієздатності політичних і економічних інститутів (ефект Коломойського); б) парламентом Януковича, який приймав "диктаторські" закони і забезпечував легітимність Сім’ї та виправдовував масові акти насильства і вбивства на Майдані; г) парламентом, який постійно писав зміни до Конституції у своїх інтересах і проти народу.

9. Мир від жертви агресора є проханням про милість до сильного і демонстрацією готовності задовольнити його інтереси. Це - класика. Компромісом між миром і війною є ідея Коломойського, яка підхоплена легіоном ентузіастів побудувати ВЗУС (Велику Захисну Українську Стіну). Це неможливо, бо її треба будувати декілька років, при чіткій демаркації кордонів, за декілька мільярдів доларів, і в умовах якогось миру. Під час війни, терористи (їх уже більше 30-ти тисяч на Сході) перетворять її будівництво у величезну гуманітарну катастрофу, розстрілюючи будівельні, військово-цивільні загони та будівельну техніку. Росія обов’язково заявить претензії на порушення її територіальної цілісності при відсутності двостороннього розмежування кордонів. Подолання цієї стіни є питанням тільки техніки, а її знищення шляхом підриву та іншим є неважким завданням. І ще два принципи. Стіну будують сильні проти слабких і ніколи навпаки. Війну виграють не сухопутні, а військово-повітряні стратегії. Тому, треба припинити розмови на тему міфічної стіни і зосередитися виключно на підтримці ЗСУ, закупівлі їй сучасної тактичних бойових костюмів, систем пасивного захисту, сучасних зв’язку та зброї разом із якісними польовими пайками, індивідуальними аптечками та мобільними госпіталями. А стіну збудуємо після перемоги. Мир може бути сильною зброєю для агресора тільки тоді, коли той наштовхнеться на неподоланну силу. І перед загрозою поразки, загибелі, чисельних жертв, втрати довіри у світі і влади в середині країни, змушений буде на нього погодитись та відступити на "нульову відмітку". Тобто, до анексії Криму. Якщо це буде стратегією Петра Порошенка, весь український народ буде з ним. Як із істинним національним лідером.

10. Стає очевидним, що в найближчий час, якщо президент не буде діяти із своїми союзниками в одному напрямку і прогнозовано, то він опиниться в опозиції до абсолютної більшості демократичних сил і груп, які почнуть свою політичну кампанію перезавантаження. Про це, як мінімум, свідчить хоч невелика, але чутлива тріщина у підходах до війни на Сході. Між консолідованими "Батьківщиною", "Свободою" та Банковою.

Перші хочуть максимальної воєнної мобілізації і знищення терористів, а інша - пропонує мир, не маючи жодної надії, що він буде прийнятий Москвою і її терористичними загонами на Сході. Не виключено, що найближчим часом ми можемо знову почути з воєнно-патріотичними закликами не лише Ляшка та Гриценка, але й Тимошенко, яка, далеко не безпідставно, чекає початку розвитку нової політичної кризи в боротьбі за владу в Україні, яку тріщинами шматує агресія Росії.

Час об’єднуватись і час визначатись. На кону наша свобода, честь, гідність українського народу і держава, як одвічна мрія – від древніх русичів до нинішніх пассіонаріїв у Києві, Луганську-Донецьку, Ужгороді.

P.S. Що означає призначення Ірини Геращенко, якщо відкинути нав’язливі емоції, уповноваженим президента України з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій та Луганській областях в умовах щоденного нарощування тероризму, будь-якої відсутності зустрічних груп, особистостей по миротворенню на Сході та вимушеності українських військових оборонятись і втратно битися з лютим, професійним, безжалісним, озброєним до зубів ворогом? Чи вдасться українським військовим батальйонам нацгвардії з Майдану, добровольчим патріотичним загонам Коломойського, Семенченка та іншим взяти білі прапорці миротворців у руки, відклавши автомати, і почати "мирні переговори" з терористами Уповановаженою президента? Хоча істиною є те, що з терористами ніхто переговорів ніяких не веде.