УкрРус

Чому я не пішов на Майдан

Очевидно, що для багатьох читачів, друзів та знайомих потрібно нарешті у вигляді докладної публікації висловити свої міркування та ставлення до Майдану. Насамперед щодо ідеї Майдану, до якого додали префікс євро. Я не прихильник ніякої інтеграції України – ні в Європейський, ні в Митний союз. Власне, не для того ми здобували незалежність, аби отак безоглядно й безапеляційно кидатися в якесь інше ярмо, навіть якщо воно зовні прикрашене блискучими золотистими зірочками на синьому тлі. Якесь нарване, якщо не сказати бездумне прагнення кудись вступати – очевидна ознака лінощів чи слабкості розуму самим вершити свою долю/

Логічно йти не в Європу, а в Межигір’я чи Конча-Заспу

Українців манять рівнем життя європейських країн. Якщо це головний чинник, то варто йти не в Європу, а в Межигір’я чи Конча-Заспу, адже до тамтешнього рівня життя далеко тій Європі (ще питання чи, бува, не з цих заздрощів Євросоюз надумав приєднати до себе Україну?). М’яко кажучи дивними видаються позиви євроінтеграції задля наведення ладу у своїй державі. Це все одно, що сказати: оскільки ми самі не можемо прибрати у себе в хаті, то давайте переселимося до сусіда, в якого в оселі чистота й порядок. Ні, не переселятися треба, а самим у себе лад навести.

Нам ніхто не повинен зовні визначати пенсійний вік, нав’язувати пропаганду всіляких гомозбочень, прикриваючи їх толерантністю. Євроспільнота хоче нам вказувати, скільки платити за газ та інші енергоносії, сильно переймаючись, що українці мало платять за комунальні послуги. Тільки чомусь європолітики мало переймаються тим, що у нас зарплати такі, що багатьом ледве вистачає на ці оплати. Комуналку їм хочеться підняти негайно. От щодо зарплат, то тут ЄС відносно України постає у позиції пихатого роботодавця, який без усяких угод і зобов’язань зі свого боку наймає на роботу бідного заробітчанина. Мовляв, давай працюй, а я подивлюся чого ти вартий. При цьому ведеться активна пропаганда щодо переваг євроінтеграції України, умисно замовчуючи негативні аспекти.

У відповідь українська влада обрала тактику лікарів-психіатрів. Вона полягає в тому, що душевно хворій людині не прийнято заперечувати. Наприклад, коли пацієнт заявляє, що він Наполеон, то йому медперсонал не заперечує, мовляв, "який з тебе, примурку, Наполеон?!", а навпаки поблажливо погоджуються з ним: "Так, так – ти Наполеон! Зараз ми тебе в одну палату до Кутузова відведемо…". Так і в плані піар-викрутасів довкола євроінтеграції. Зважаючи на всю попередню тривалу інформаційну "артпідготовку" щодо так званих переваг Євросоюзу й відповідного налаштування громадської думки – взяли на озброєння гасла європрагнень й повели відповідну агітацію чимало таких діячів, що насправді й гадки не мають долучатися до євроспільноти. Мовляв, ми ж не проти, а за – тільки з іншого боку туди заходимо. Такий собі саботаж вітчизняних вовків в овечих єврошкурах ще перед початком Майдану-2013 наштовхнув на думку чим і як все це у підсумку закінчиться.

Велич і трагедія українського народу

Зрозуміло, що люди у переважній більшості вийшли не за ті "європейські цінності", якими вони насправді являються. Хтось піддався рекламі чи ілюзії. Багатьом підприємцям, чий бізнес пов’язаний із Заходом, прямим текстом сказали – у разі провалу майдану ділові зв’язки припиняться. Хіба це не прояв єврокорупції і втручання у внутрішні справи незалежної держави?! Загалом, народ прийшов на майдан висловити невдоволення нинішнім станом економіки й нинішньою владою та з надією на зміни і покращення життя. Сотні тисяч вийшли керовані цими ідеями. Проте політичні й економічні зиски з цих акцій збиратимуть кілька сотень кукловодів та їхніх приспішників-посередників з народом. У цьому велич і трагедія нашого народу, який здатен піднятися й повстати, але потім повестися за якимись пройдисвітами, що торгуються-гризуться між собою за будь-який дерибан, у тім числі електоральний.

На цікаві думки наштовхують нинішні спроби захоплень адмінприміщень. Ще з революцій на початку 1990-х традиційно склалося, що головним об’єктом й чи не кінцевою точкою мітингових демонстрацій була будівля Верховної Ради. Нинішні майданівці прагнуть захопити що завгодно – тільки не Верховну Раду. Хоча, логічно було б, очікуючи хоч якихось змін, захоплювати саме ВР. Оскільки відсутність перебування Прем’єра в будинку Кабміну чи Президента в його Адміністрації не може спричинити їхньої відставки. Натомість місячний простій Верховної Ради може спричинити її розпуск та наступні дострокові перевибори парламенту. Начебто це всім відомо й зрозуміло… Тільки не зрозуміло, чому це не використовують. Вочевидь, як казав Шерлок Холмс, шукайте мотиви. Напрошується очевидний висновок – кукловоди не хочуть перевиборів ВР.

Наведу ще кілька випадків-замальовок, які дають можливість зрозуміти суть кукловодства, причини та наслідки довкола майданівських маневрів. Наприклад, один депутат селищної ради, якого раніше вигнали з Партії регіонів за аморальну поведінку, знайшов своє пристанище в опозиції. На нього ще до початку нинішніх майданових подій завели кримінальну справу за незаконні побори односельчан. З початком протестних акцій він став чи не найзатятішим на селі агітатором за майдан. Розрахунок простий: якщо правоохоронці таки "візьмуть за зябра" афериста – він це видаватиме за розправу регіоналів з активістами майдану.

Під час мітингових подій в одному з міст неподалік Києва проходили проміжні вибори (в одному окрузі, де трохи більше тисячі виборців) народного депутата. Явка склала близько третини виборців. На дільницю прибули кілька десятків спостерігачів, довірених осіб, журналістів і т. ін. Більшість з них відлучилися з майдану, аби контролювати вибори. Через засоби мобільного зв’язку вони постійно стежили за подіями майдану, водночас контролюючи хід подій на виборчій дільниці. У підсумку там проходило змагання між двома провладними грошовитими кандидатами, які перед виборами задобрювали населення подарунками, а в день голосування підвозили людей на дільниці. Також там балотувалося кілька кандидатів, так би мовити, опозиційно-майданівського штибу. Всі вони разом не набрали й половини голосів від того кандидата, що посів друге місце. Словом, виявляється, організація (підвезення) і заохочення – запорука результату – що на дільниці, що на майдані. До речі, ті вибори якось пройшли майже непоміченими більшістю ЗМІ, навіть багатьма тими, які неодмінно мали висвітлювати подібні події. Присутні на голосуванні опозиціонери також зробили вигляд, що нічого особливого не відбулося, і подалися на майдан вирішувати глобальні проблеми. Але ж і люди, і влада бачать – хто, як і на що реагує та роблять висновки з таких виборів.

То такі собі "штрихи до портрету" містечкового масштабу. А от у багатьох прихильників опозиційних сил викликав, м’яко кажучи, подив антивладний демарш Інни Богословської та опального ректора Петра Мельника, який у листі з Каліфорнії видав себе за жертву свавілля влади. Зрозуміло, що принциповим і незаплямованим опозиціонерам перебувати в одній когорті з такими діячами щонайменше недоречно.

Передчасне випускання пару народного невдоволення

Чим далі тим частіше у різних людей виникають запитання: заради чого це все відбувається? Чим ці події закінчаться? Тим, що ніякої реальної євроінтеграції не відбудеться. Можливо, за для піару й відчуття перемоги мітингуючих (аби спокійно розійшлися з майдану) підпишуть якусь угоду (чи кілька), яка потім не виконуватиметься. Швидше всього, навіть цього не зроблять. Відставлять Кабмін Азарова, наче пожертвувавши Прем’єром заради збереження влади Януковича. По тому, хто займуть місця у прем’єрському та інших міністерських кріслах – можна буде визначити, хто ж насправді організував нинішні протестні акції.

Хоча, навіть це не можна стверджувати зі стовідсотковою гарантією. Оскільки в політиці обман, а простіше кажучи "кидалово" – звичний стиль діяльності. Це стосується не тільки простих виборців, а й політиків вищих ешелонів. З новим головою уряду в Януковича буде основна проблема, щоб він не мав президентських амбіцій (у цьому плані довічне прем’єрство Азарова віщувало безтурботне життя нинішньому Президенту). Ну, хоча б до наступного року. Власне, за рік до початку президентської кампанії-2015 мало в кого може з’явитися сміливість стрибнути з прем’єрського крісла у президентське – замало часу, аби належно окріпнути для балотування на найвищу державну посаду.

Зрозуміло, що відставка Азарова напрошувалася й очікувалася рік тому, одразу після парламентських виборів-2012. Тепер стає зрозуміло, чому її перенесли на рік пізніше. Для того, аби його зняти з такими начебто неймовірними зусиллями, хвилею народного волевиявлення і т. ін. У такий спосіб за рік до президентських виборів передчасно "випустити пар" народного невдоволення. Якби новий майдан зібрався у листопаді-грудні 2014-го (з нагоди євроугоди чи іншого приводу), то це б значно ускладнило можливість переобрання Віктора Януковича президентом. А так чергове розчарування людей ідеями, майданами, опозиціонерами і т. ін. практично унеможливить повторення такого масштабного заходу через рік. Словом, аналітики Віктора Януковича добре все продумали. Й опозиційні лідери (чи як їх тепер назвати?) вміло їм підіграли. Ну, і народ потішився, погуляв, помітингував – буде що згадати.

Якщо опозицію не підтримує своя влада, то її підтримає влада чужинська

Майдан-2013 влада обставила таким чином, аби закордонні вливання не спричинили зміни нинішнього правління. Така собі грав піддавки. Метод раніше застосовуваний опозицією щодо протидії грошовим мішкам (роздачі продуктів, грошей і т. ін.). Тоді виборцям казали – беріть, що дають, але голосуйте, як самі захочете. Нинішня влада також наче сказала усім різновидам опозицій, точніше, їхнім лідерам – беріть усе, що дають з-за кордону, чим більше – тим краще, імітуйте боротьбу й прагнення повалення "злочинного режиму" - тільки ж не надумайте справді його повалити. Ми вам не заважаємо заробляти – а ви нам не перешкоджайте перебувати при владі. Свої ж люди – рука руку миє.

Хто з опозиційних кукловодів дотримується цієї негласної угоди – того не чіпають, хто – ні, той відповідатиме, причому за Кримінальним кодексом. Справді, фінансування політичної діяльності з-за кордону заборонене законодавством. Верховенство права начебто найзатятіше відстоюють саме ті, хто його у цьому плані найбільше порушує.

У будь-якому разі – і владу і опозицію годує народ. Перефразовуючи вислів Бісмарка скажу так: якщо опозицію не підтримує своя влада, то її підтримає влада чужинська. Зрозуміло, з відповідними наслідками і зобов’язаннями.

Заробітчан – в Україну, "професійних революціонерів" – на Захід

Завдання для наступного уряду – якщо він хоче утриматися при владі й перевершити хоча б час правління Азарова, й не бажає нових майданів, втручань і повчань з-за бугра, що як потрібно робити, як і з ким потрібно жити і т. ін. – то необхідно зробити так, щоб за нашу гривню давали вісім доларів чи десять євро, а не навпаки, як зараз (тоді вітчизняні олігархи за для розваги зможуть влаштовувати революції у країнах Євросоюзу чи США). Вже чую голоси "як цього досягнути?", "легко сказати – важко зробити". На це відповім так: очолювати наш уряд і державу повинні ті, хто не запитують, а знають і вміють це зробити. Хочете, щоб мітинги й революції були не в Україні, а за кордоном, то й дійте відповідним чином. Заробітчан з України знають у Європі і всьому світі. Нехай прийдешній уряд зробить так, щоб вони повернулися і працювали в Україні. Натомість на заробітки за кордон відправилися вітчизняні "професійні революціонери" – їх же також потрібно десь працевлаштувати.

Наши блоги