УкрРус

Змій підколодний

Владімір Путін, Росія і абсолютна більшість її народу – колективний глобальний агресор. Якщо 90% населення підтримує війну, ейфорійно хоче крові, то змінити це захоплення смертю може тільки перемога або поразка. Останню ніхто не припускає. А повна вікторія ще не досягнута. Завоювання Криму – тільки плацдарм для розгортання тотального наступу на американізовану глобалізацію. Вона, через палаючі барикади Київського Майдану, вже впритул наблизилась до кордонів Росії. Та, успадкувавши 60% ВВП Радянського Союзу, одночасно переселила на неозорі азійсько-сибірські простори його нетрів радянський народ. З його антизахідними фобіями і особливим видом націонал-месіанства.

Хоча більшість росіян разом з Єльциним і очікували демократизації Росії й її реінтеграції зі світом, Путін після 2003-2004 років почав готувати Росію до неминучої війни із Заходом. В стратегії нацбезпеки він повернув ядерну зброю для діалогу з ним. Створення Євроазійського союзу із особливою російською цивілізацією стало метою номер один для кремлівського яструба. Це "Руський мір". Він опирається на специфічне Московське православ’я, "носіїв російської мови" і традиційну консервативну російську культуру.

Географічно – це народи колишнього СРСР, які ще не поглинуті Західною цивілізацією або готові об’єднатись із співвітчизниками. Сьогодні їх об’єднує Путін. У Велику Росію.

Дивовижно! Не прогрес і свобода, а містичне бажання насильства, агресії, приниження інших, яких визначено ворогами. Це психологія азіатської імперії, яка виникла на історичному фундаменті татаро-монгольського іга. Тому невипадково Росія займає 155 місце по глобальному індексу миролюбства і є однією із найбільш небезпечних країн у світі. Тут на 143 мільйони жителів щовісімнадцять хвилин здійснюються вбивство, вона друга у світі за кількості самогубств, а чоловіки, обтяжені алкоголізмом та іншими дурними звичками, ледве доживають до 55-60 років.

Щоб Росія не будувала, все одно це буде тиранія. Божевільних царів, історію яких сьогодні возвеличують московські правителі, комуністичних недолюдів, які знищували десятки мільйонів людей масовими репресіями і геноцидами. Іван Грозний насолоджувався спаленням заживо людей і втоплення їх в ополонках. Петро І вбивав своїх слуг голими руками і терпеливо навчав катів, як правильно рвати ніздрі ковальськими щипцями. Після Кримської війни Микола І продавав з аукціону на удобрення відбілені кості 38 тисяч російських солдат, що загинули в битві при Севастополі.

Тому, за Йосифом Бродським, "для людини, чия рідна мова – російська, розмови про політичне зло такі ж природні, як і травлення".

Втрата України після повалення Януковича, робила цей проект нікчемним. Невтручання Путіна в неминучу інтеграцію Києва з ЄС перетворювало його в слабкого гравця, а Росію – в аутсайдера.

Анексія Криму була прогнозованою. Росія не зазнала жодного супротиву і рішучої відсічі з боку Києва. Немає жодного сумніву, що зберегти півострів можливо було винятково військовим шляхом.

Продовження агресії проти України є невідворотним. Війни, як зовсім нетипової в своїх тактичних асиметріях, так і планового, штабного використання військової сили. Перерва у війні потрібна Путіну для дезорієнтації Заходу і зламу його емоційної єдності на тлі шоку від руйнування усталеного світопорядку. Він чує позитивні для його тонкого слуху сигнали про його небажання воювати з Росією. У тому числі інструментами жорсткої політекономічної ізоляції. Все інше цілком влаштовує майбутнього царя "Руського міра".

Очевидно, що Владімір Путін все більше заглиблюється в пастку надуманого, нереального світу. Це жертовне месіанство збирача земель і побудови Третього Риму на основі міфологізованої "руської ідеї". Путін впевнений, виходячи із еволюції його інавгураційних конспектів, що Росія була унікальною цивілізацією зі своїми автохтонними нормами і етикою. Вона алогічна Заходу і не зовсім вписується в азіатські рамки. Він, нарешті, після тривалих сумнівів, відкинув стратегічну логіку Петра І, який заклав тривалий історичний тренд європеїзації Росії і, взявши в Чингізхана модель централізованої держави з "пірамідою" системи управління і контролю, почав антиглобальний похід у встановленні "руської цивілізації".

Її титулом мають стати слов’янські народи і російське сакральне християнство. Тоді легенда про "Вічний Рим", як противага "Вічному Карфагену" або "морській цивілізації Заходу", стане реальною історією.

Ви подумали, що це надто надумано, заінтелектуалізовано і позбавлено практичного сенсу? Але Крим нічого не добавить в ВВП Росії, окрім ще більших втрат. Економічних, політичних і репутаційних. Чи Ви, як й інші, вважаєте, що Путіну потрібно було підняти свій рейтинг і відволікти виборців від внутрішньої кризи? Але до виборів президента ще ціла історична епоха, а росіяни вважають існуючу кризу лише відмінністю від іншого світу і не знають кращого стану. Демократії в Росії історично не було. Аби її унеможливити, російський лідер, за прикладом третього Рейху, привів суспільство до ксенофобського і агресивного консенсусу навколо протиставлення "своїх" і "чужих", захисту "руських" по всьому світу та відновлення справедливості після приниження Заходом Росії розвалом СРСР. Це односторонній шлях до гігантської войовничої секти. Кремлівське масоване пропагандистське чудовисько безжалісно ампутовує свідомість росіян, позбавляючи свободи вибору і готуючи до ізоляції від глобального мейнстриму. Путін – сакральний лідер. Бути з ним, це відчувати себе зверхньо, поінформованим, обраним і причетним до ідеї.

Для "Руського міра" і особливої "руської цивілізації", Путіну потрібна реальна історія реальної державності. Русичів. По обидва береги Дніпра. Де Володимиром Великим в його водах був Хрещений люд Київської Русі і процвітала понад п’ять століть велика європейська державність нинішніх українців – дулібів, волинян, древлян, полян, сіверян, уличів, тиверців, бужан. Та він не оригінальний. Бо продовжує традиційну і брудну справу царів російських.

Іван ІV Грозний у "Книзі ступеневій" доводив своє царське походження від "Візантійських і Римських цесарів". Петро І, який, нібито, власноручно "зняв" копію так званого Кенігсберзького (Родзивилівського) "загальноросійського літописного звіду", грубо фальсифікуючи факти і вдаючись до примітивних підробок, присвоїв історію Великого Київського князівства. Аби стерти історичну пам'ять українців, у 1720 році він видав Указ яким зобов’язував київського губернатора Голіцина особисто забезпечити вилучення всіх старовинних грамот, літописів та книг зі всіх українських монастирів. Генерал-фельдмаршал Бурхард Мініх жертвою в 40 тисяч солдатів у 1736 році у війні з Кримським ханством спалив унікальне книгосховище старовинних золотоординських документів, включаючи Шертні (Клятвенні) грамоти про вірність і підданість ханам московських князів. Під час третього поділу Польщі в 1795 році Москва назавжди вилучила Литовську метрику, тобто архів Великого Литовсько-Руського князівства.

Все решту, що намагається закінчити Путін, зробила Катерина ІІ. Особисто і "комісією для складання записок про стародавню історію переважно Росії" на чолі з графом Шуваловим.

Їм на досить тривалий історичний період вдалося знищити пам'ять про русичів-українців, єдиних спадкоємців Київській державності VIII-XIV століть.

На основі своїх "Записок стосовно російської історії" (1783-1784) Катерина ІІ видала величезним тиражем німецькою мовою офіційну нову історію Росії. Європа й до цього часу живе цією потворною ілюзією. Про те, що київська земля та її слов’янський етнос є генетично споріднений із ростово-суздальською землею та її (мирянськими) фінськими племенами. Вони ніколи не іменувались Руссю і поступово втратили свою мову та звичаї внаслідок прийняття християнства. Це підтверджує і "Слово о полку Ігоревім", називаючи територію та кордони Русі. Пам’ятаєте, Ярослав Мудрий розділив між своїми синами тільки ті землі, які були споконвічно у Русі: Київ, Чернігів, Переяслав, Волинь, Смоленськ.

Завоювавши Крим, Путін поставив світ перед фактом про перехід до практики створення євроазійського глобального простору із "руською цивілізацією". Табу на використання війни як єдиного способу перебудови світу знято. Міжнародне право, колективні гарантії, двосторонні зобов’язання віднині не працюють. Росія хоче нового перерозподілу світу. Для відновлення гегемонії своєї природньої імперії. Нинішній її стан несправедливий і принизливий. Це зловіщий факт. Він перетворює світ в турбулентну субстанцію, а українців, як і грузинів, у жертв "Стокгольмського синдрому". Це при тому, що Москва зухвало і беззастережно використовує світові колективні органи для, з одної сторони, одночасної їх повної дискредитації і недієздатності, а з другої – для вирішення своїх, надзвичайно цінних, інтересів. Після визнання в свій час багатого ресурсами Охотського моря внутрішніми російськими водами, саме в момент анексії Криму(!) комісія ООН винесла рішення, що ділянка цього моря площею 50 тисяч квадратних кілометрів (вдвічі більша кримського півострова), яка вважалася міжнародними водами, належить Росії.

Нова холодна війна. На цей раз ініціатива за Росією, яка блискавично десуверенізувала Україну. В реальності ми бачимо експансію проти Заходу. Перш за все проти США. Як традиційної імперії зла. Завдання Путіна залишити їх без рішучої підтримки Європи і забезпечити нейтралітет БРІКу. "М’які" санкції його не лякають. Навпаки. Завдяки їм російське суспільство не тільки мобілізувалось, але й готово передати Путіну абсолютний мандат на війну. Їх віра все більше нагадує страх перед іконою.

Путін хоче покінчити із стратегією Заходу стримування Росії. Для нього неприйнятною є ідея про можливість будь-якої інтеграції в його систему. Вона зробить "Руський мір" абсурдним, одіозним і неможливим, а Путіна найманим, тимчасовим управляючим. Він пропонує нову формулу міжнародного права, яка унеможливить третю світову війну: "В зоні глобальних, історично визначених інтересів Росії діє право, встановлене нею. В іншій частині світу – міжнародне й узгоджене з нею право".

Це ще не Мюнхенська угода, але виглядає як спроба вернути до життя логіку пакту Молотова-Рібентропа.

Пропонуючи таку "цивілізацію смерті", Путін розраховує на пацифізм, комплекс вини і енергозалежність Європи, неолібералізм Обами, глибоку депресію глобальних інститутів безпеки, втрату економічного домінування Заходу, ядерну зброю, як фактор гарантованого стримування застосування військової сили проти Росії, і військові проблеми із Сирією, Афганістаном, Іраном і Північною Кореєю. Спроба глибоко дестабілізувати Росію може привести світ до нового витка глобальної кризи. Якщо, звичайно, не вдатися до швидкої і точної хірургічної операції. Обвалити ціни на нафту до 60 $ за барель, ввести економічні санкції проти крупних російських корпорацій, перш за все "Газпрому" і… заставити Росію сплачувати Україні за незаконне використання її території збитки в розмірах хоча би третини ціни державного бюджету. Новий вид репарації. По Версальському мирному договору сума репарацій Німеччини складала 269 мільярдів золотих марок. Це 100 тон золота. Найбільше репарацій від нацистської Німеччини отримав СРСР, правонаступником якого взялася бути Росія.

Знаю, на тлі абстрактних і безвідповідальних заяв політиків, що "ми обов’язково повернемо Крим", така конкретика лякає необхідністю діяти. Якщо ми дійсні спадкоємці київських русичів, які в 1216 році на чолі із київським князем Мстиславом Удатним і чотирьохтисячною дружиною на голову розбили велике володимиро-суздальське військо Юрія та Володимира Всеволодовичів, втративши тільки 6 воїнів, а "убивши 9233 людини". Не рахуючи полонених, втоплених і зниклих безвісті.

Чи готова Росія до імперії? Чи багато змінилося після знаменитого оклику Наполеона: "В Росії немає доріг. Є тільки напрямки!". Все багатство Росії тримається на експорті сировини – 92%. Це 485 мільярдів $ всього його об’єму. Промисловість виснажена "голандською хворобою" - експортом одного виду сировини, прокляттям переоцінки валюти і повною залежністю від продажу сировини. Населення стрімко вимирає. При народжуваності 1.4 до 2050 року росіян буде 100-110 мільйонів на 17 мільйонах квадратних кілометрів неозорих земель, з яких 65% є або вічномерзлими, або непридатними для життя. Не випадково населення Східного Сибіру за 20 років скоротилось з 8 до 6.3 млн. чоловік, запустивши ланцюжок міст-привидів вздовж транссибірської магістралі. Зараз тут прописують розніжених субтропіками "патріотів Росії" з Криму.

У ближньому зарубіжжі проживає ще 25 мільйонів росіян, які, якщо їх раптом не завоюють, вже ніколи не повернуться на етнічну батьківщину. При тому, що на території Росії проживає 22 мільйони "умів". У Московській Соборній мечеті на курбан-байрам їх збирається більше, аніж у всіх православних міських церквах на Різдво чи Пасху.

Не забудемо про китайців. Компліменти Путіна китайському політбюро за підтримку війни в Криму є тільки піаром і псевдовпевненістю. Бен Родс, заступник радника по нацбезпеці США, після зустрічі Обами і Сі Цзіньпіня в Гаазі, захоплений ходом переговорів, ствердив, що Росія не може більше покладатися на "традиційного партнера". Не допоможе цьому і створення з Китаєм Євроазійського блоку - ліги авторитарних режимів, контролюючих ключову частину світових природних ресурсів. Китай вже зруйнував монополію Росії по контролю за газовими покладами Середньої Азії і ніколи не вибачить росіянам захоплення Східного Сибіру, сприяючи етнічному переселенню через Амур. Рано чи пізно "чотири тисячі кілометрів проблем" обов’язково сформують нову масштабну сцену геополітичного конфлікту. Якщо кількість етнічних китайців перевалить 50 мільйонів і буде наближатись до паритету з російським. Пам’ятаєте Ден Сяопіна: холоднокровно спостерігайте; убезпечте ваше становище; завойовуйте довіру; приховуйте свої можливості; вичікуйте, коли настане ваш час; при цьому залишайтесь в тіні, претендуючи на лідерство; наносіть удар, коли перемога буде вам забезпечена.

Може й нам. Натомість вічним стогонам і взаємопоборництву взяти ці принципи для подолання української кризи?

Невтішний висновок. Путін ніколи не поверне Крим Україні. Він збирається йти до кінця. Для російського суспільства – він герой, супермен і месія. Санкції його байдужі. Поки що він вміло і ефективно воює з усім світом. Якщо той не буде діяти рішуче, асиметрично руйнуючи базу підтримки Путіна, все більше ізолюючи від цивілізації правлячу еліту, то він розпочне другий етап війни на Сході України. Президентські вибори в Україні сформують лідера сепаратистського супротиву, який забезпечить "легітимність" для введення російських військ на індустріальний Схід. Це Михайло Маркович Добкін. Разом із потужними групами проросійських олігархів, які привели і до останнього підтримували Януковича. Вони користуються безсиллям перехідної української влади, яка вимушено підписала з ними пакт про нейтралітет. З метою обрання легітимного глави держави, втримання країни від банкрутства і забезпечення розслідування масових вбивств людей на Майдані. Її непрофесіоналізм, відсутність реального прогнозу на розвиток країни, відновлена корупція є природними, спадковими явищами минулої епохи. Потрібні радикальні зміни. Перезаснування держави. Зробити без Криму це неможливо. Як і прийняти нову Конституцію. Її не варто перетворювати в бронебійний інструмент зомбування виборців кожною новою правлячою групою.

Тому Путін має піти. Під тиском жорстких і послідовних санкцій Заходу і рішучої боротьби України. В тому числі й військової. Тоді нова Росія змушена буде вернути Крим і визнати над ним наш суверенітет. Застосовані проти Росії санкції є цілком компенсаційними. Олігархи стають багатшими, бо підтримують Путіна. Вони отримають більше коштовних державних контрактів і на більш вигідних умовах, а банки видадуть їм пільгові кредити в рахунок заморожених активів, які все одно будуть колись розморожені.

Санкції будуть ефективні тільки тоді, коли весь Захід об’єднається і буде діяти єдино. Чи хоче він цього? З самого початку він виголосив спільну доктрину: "Санкції з позиції невтручання". Таким чином, ми маємо дві проблеми.

Перша. Захід, для відновлення суверенітету України не буде проводити військової операції проти Росії. Оскільки це поставить світ на поріг ядерної війни. Але НАТО нарощує свою присутність на всіх східних європейських кордонах з Росією, включаючи системи ПРО і авіаційні ударні групи. Україні зробили пропозицію про можливість отримання ПДЧ щодо НАТО. Треба приймати. Тим більше, що 42-45% виборців переконані в необхідності термінового вступу в Північно Атлантичний Альянс. Таким чином, з вини Росії виникає і може сформуватись нова геополітична реальність, де Росія буде жорстко стиснута в лещатах Захід-Китай. Впевненості, що на цей раз Москві вдасться розколоти Європу і знову домовитись з Ангеліною Меркель, небагато.

Друге. Третя хвиля санкцій буде обов’язково мати характер втручання. Ця асиметрія дії різних сил. Ембарго, фінансових розслідувань, блокування й арештів активів. Вони можуть швидко зупинити економічний розвиток країни і викликати соціальну революцію. Виникне ефект Януковича. Владімір Путін перестане бути впевненим правителем.

Проблема тільки в тому, що Захід так ще ніколи не діяв і, за спостереженнями аналітиків, не розглядає цей сценарій як реальний. Він вважає, що Путін може зупинитись. Тому вимагає від нього тільки одного – деескалації напруження військової сили із безпосередніх кордонів з Україною. Питання про деокупацію Криму він тихо зняв з порядку денного стосунків з Росією. Чи означає це, що США і ЄС готові, в обмін на тимчасове "миролюбство" Кремля, мовчки, конклюдентно легітимізувати анексію Криму? Як Абхазії і Південної Осетії? Ми могли би це зрозуміти, якби управляючі політики оголосили внутрішній план-мету щодо повернення Криму і діяли би в цьому напрямку, послідовно тиснучи на країни-гарантів територіальної цілісності в Будапештському меморандумі. Але, здається, ця тема перестає бути головною для Уряду і реальних кандидатів в президенти.

Навіть на тлі недільних критичних спалахів сепаратизму і терористичних проявів в трьох найбільших індустріальних центрах Сходу. Протестуючих було сукупно не більше 7 тисяч, міліція перепон їм не чинила і вони знову повісили над ОДА триколори.

Втративши Крим, ми втратили не тільки геополітичний плацдарм морської держави і серйозно понизили свій глобальний статус та зробили крок до географічної ізоляції країни. Ми втратили частину себе. Бо не боролись, обманювали один-одного, ховалися за примітивними страхами перед змієм підколодним. Він сито гріється на пляжах унікальних кримських субтропіків і думки його живуть у Києві – "Матери городов Русских".

Наши блоги