Хай живе рагулюція?

Україна вмилася кров’ю. Щиро сподіваюся – від того вона завтра стане чистішою. А поки: вибитими шибами сліпо вдивляється у майбуття руїна Будинку Профспілок. Завмерли напоготові гарячі ще учора барикади. Повалено узурпаторів, оплакано й поховано героїв. Зловісний "Беркут" вже у Червоній книзі. Скарби Межигір’я повернуто громаді: а їх учорашній власник від своєї частки мужньо переховується десь у Підмосков’ї.

То що тепер, браття: урешті запануймо-таки у своїй сторонці?

Панувати – то справа добра і вдячна. Про це, до речі, нам чимало могли би розповісти пани нещодавні, свіжовигнані. Заразом з їх підпанками, лакеями, холуями й холуйчиками. Та ж чи такого панства ми прагнемо? Чи не проти нього й постав од початку мільйонний Майдан?

Перші мирні дні після пострілів Україною прожиті. Перші кроки народовладдя зроблені. І перші сумніви й побоювання стосовно цього – бентежать не на жарт. Я навіть не знаю, з ким саме ними поділитися: адже "нагорі" зараз усе так переплуталось, що й сам Медведчук не розбере. Відтак ділюся – з усіма.

КИЇВ І ХАМСТВО

З проявами звичайнісінького хамства вже зустрілися не один і не двоє моїх друзів та знайомих. У когось вкрай неввічливо попросили пред"явити документи. Просто чимось обличчя не сподобалось. Інших брутально – і безпідставно – обшукують на робочих місцях: і це не на секретних військових підприємствах, а у цілком мирних ВИШах. Декого просто облаяли за "надто дороге" авто, з якого він виходив поблизу Хрещатика. Недвозначно провокуючи до конфлікту.

У столичних закладах, магазинах та й просто серед вулиці киян усе частіше вимушують гукати "Слава Україні". На відмову виконати вимогу реагують погрозами.

До двох столичних підприємців вдерлися у котеджі (поблизу Києва) – які видались протестувальникам "задуже розкішними". За іронією, обоє як могли підтримували Майдан: і коштами, і продуктами. Коли непрохані гості пішли, в оселях виявили нестачу грошей, які "пішли" разом з ними...

Роблять усе це люди у касках та з дрюками в руках. Супроводжуючи агресивною риторикою і прямими загрозами. На всі зустрічні питання відповідь одна: "Так треба Революції". Хто з них є "самооборонцем", а хто самозванцем – одразу виявити неможливо.

Що найбільш прикро: поведінка цих осіб дуже нагадує нещодавній "беспрєдєл" наших очільників та їх посіпак. Те саме відверте хамство, та сама агресія, абсолютно таке ж небажання рахуватися з простою людиною. То що ми наразі змінили – "шило на мило"?

Моє питання до всіх тих, хто має бодай який вплив на розперезаних молодиків:

- Хіба не можна вгамувати ці нездорові пристрасті: розробивши чіткі правила поведінки для революціонерів – "что такое хорошо и что такое плохо?" Щоб вони усвідомили свої повноваження: а ми, звичайні громадяни, розуміли, коли вони виходять за їх межі?

- Хіба важко надрукувати й видати їм реальні посвідчення, приміром – "дійсний учасник самооборони Майдану" - щоб кияни знали, до кого мають ставитись серйозно, а кого можна й проігнорувати? Та пошити їм уніформу?

- Хіба не варто хаотичне "полювання на відьом" (яке вже торкнулося безневинних людей) відкласти до кращих часів – зробивши його цивілізованим і законним? Принаймні у Києві – де зараз найгарячіше?

І моє прохання до пересічних самооборонців та інших мешканців Майдану: будь-ласка, ставтеся до киян тактовно і з повагою. Без зверхності й хамства. Адже нагадувати вам про те, що без мільйонної підтримки столиці протест ніколи би не переріс у революцію – думаю, зайве.

Ставтеся до нас так, щоб у жодного киянина не виникала спокуса назвати революцію – "рагулюцією".

УКРАЇНА І РОЗУМОВА ОБМЕЖЕНІСТЬ

Шановні неофіти новонародженої влади. Будь-ласка, зважуйте кожен свій крок. Кожне слово і кожну літеру нових указів і постанов. Зважуйте так ретельно, як у аптеці: коли найменша похибка може вартувати людям здоров’я або й життя. Сьогодні Схід і Південь як ніколи чекають на добрі звістки з Києва. Якщо не дочекаються – спрямують погляди до Москви. Третього не станеться. Я мрію про те, щоб справу залагодив таки Київ: бо як дійде до Кремлівського втручання – кров’ю вмиємося всі.

Панове, хто з вас пропонував і затверджував скасування закону про регіональні мови? Свідомий провокатор і саботажник – чи просто людина, не обтяжена розумовими здібностями? А хто його впроваджував?

Як можна дивитись на полум’я, що й так готове зайнятися – і підкидати у нього сухі дрова? Ну нехай урешті мають місце проблеми з інтелектом: але ж інстинкт самозбереження має працювати за будь-яких обставин? Елементарне розуміння процесів, що визначають зараз наше майбуття – невже у новій владі бракує навіть і його?

Яких результатів від скасування регіональних мов ви наразі чекали? Мої знайомі з Харкова та Донецька, які до того ставились до Майдану або позитивно, або нейтрально – сьогодні вони для вас втрачені люди. І таких людей, громадян південної та східної України – їх мільйони.

Схаменіться, державотворці: адже зараз державу треба просто утримати, не дати їй розшматуватися на окрайці. І вже точно не дати до того жодних підстав. Бо бажаючі прирости українськими землями – є. І ви це добре знаєте.

Моя пропозиція: терміново відкликати скандальне скасування мовного закону. З публічним визнанням своєї помилки та загальнонаціональним розголосом щодо цього.

ЗАРУЧНИКИ МАЙДАНУ

Насправді опозиційним ватажкам не позаздриш. Адже од самого початку події розгорталися не за їх сценарієм. Майдану вони не чекали – а він взяв та й виник. Довелося очолити.

Керувати народними протестами вони гадали як тоді, у 2005-му – а вийшло зась. Майдан став некерованим. Все що вони змогли – це робити вигляд, що саме вони ним керують.

Досягши аби-яких домовленостей з Януковичем, вони вже збиралися розпускати людей: а Майдан взяв та й обрав шлях збройного спротиву. Хочеш-не-хочеш – довелося бодай зрідка з являтися на барикадах. Ще й рахуючись при цьому з правими радикалами – яких до того вони геть не сприймали.

Коли ж запахло смаленим – вони вже було зовсім зібралися просити у влади замирення: а тут Майдан узяв та й переміг. Довелось похапцем давитися владою: яка сама упала в руки.

Наразі мій власний погляд на те, в якій ситуації опинилась опозиційна Трійця:

- На державний трон її винесло хвилею народного протесту, рушієм якої стала Самооборона Майдану;

- Отримавши кермо, опозиція заразом отримала й потужні гальма: себто чисельні зобов’язання перед майдановою громадою;

- Роздавали ці обіцянки у час, коли в перемогу ніхто не вірив: тож були вони нереально щедрими – а виконувати їх ніхто ніколи не збирався;

- Наразі сьогодні влада в опозиції є, і всі раніше роздані обіцянки – теж є. Що з ними робити – гадаю, достеменно не знає ніхто. Не виконати: і завтра на вилах можуть затріпотіти вже вони самі. Виконати у повному обсязі – і завтра на адресу України світ одностайно крутитиме пальцем біля скроні.

І дай то Боже, щоб усе обмежилось посадами в уряді. Зелених сержантів на генеральських посадах держава ще якось витримає: тим паче що після 25-го травня все радикально зміниться. Врешті, той самий Че Гевара був геніальним революціонером – і хоч і виявився геть безталанним міністром, Куба це проковтнула майже без наслідків.

А от ваші кроки назустріч Майдану у питаннях нагальної націоналістичної законотворчості, " народної студентської люстрації" у ВИШах, ескалації бездумного "полювання на відьом" і т.д. – це все вже відверто лякає.

Панове опозиціонери, ви ж добре розумієте: услід монументам Леніна можуть розбитися дощенту і всі наші сподівання на кращу долю, а за ними – взагалі і наша цілісність, і наша незалежність.

Пане в.о. Президента України!

Я особисто бачу Вас єдиною врівноваженою і холоднокровною людиною в сьогоденній Україні. Людиною, здатною сприймати адекватні часу та обставинам рішення. Мозок якої не перегрівся од надмірної напруги.

Щиро сподіваюся, що саме Ви й сприятимете вирішенню найгостріших проблем. Що Ви для цього робитимете з заручниками Майдану? – а мені байдуже. Як домовлятиметесь із Самообороною? – так само. Але чомусь не маю сумніву: розшаркуватись перед ними на владному паркеті, як деякі колеги – Ви не станете.

Пане Турчинов!

Зупиніть хвилю побутового хамства, яка збурює Київ. Відпустіть хлопців з рушницями додому: так, вони вправно стріляють – та стріляти нібито вже нема в кого.

Закличте до розуму й виваженості соратників. Годі тішитись "наказанием невиновных и награждением непричастных". Пора працювати.

Пане Турчинов!

Не дайте перетворити Революцію – в "Рагулюцію". Коли часи Януковича ми згадуватимем як роки стабільності й спокою – а до родичів у Харків будемо їздити, перетинаючи російські кордони.

Перепрошую за надмірну емоційність і можливу непослідовність. Щиро сподіваюся бути почутою!

З повагою до всіх українців і вірою у краще, Петрова Олена, киянка