УкрРус

Влада не розбирається в євростандартах

Генеральний прокурор В.Ярема на вчорашній прес-конференцій висловив невдоволення і розкритикував судові рішення одного з апеляційних судів, які ухвалюються у кримінальному провадженні та йдуть врозріз із позицією прокуратури (http://obozrevatel.com/blogs/43709-gosudarstvo-dolzhno-zaschischat-sudej--eto-tyazhelaya-trudoemkaya-i-ezhednevnaya-obyazannost-vlasti.htm ).

Переконаний, що подібні висловлювання Генерального прокурора України є прямим втручанням у здійснення правосуддя і демонструють відсутність поваги до суду та ухвалюваних ним рішень. Судді в Україні є незалежними та здійснюють правосуддя відповідно до закону, керуючись при цьому своїм внутрішнім переконанням, а не побажаннями вищих посадових осіб органів прокуратури.

Читайте:Государство должно защищать судей. Это тяжелая, трудоемкая и ежедневная обязанность власти

Крім того, враховуючи ту обставину, що незгода із позицією суду була висловлена Генеральним прокурором України, який входить за посадою до складу Вищої ради юстиції, а також вправі ініціювати питання про відсторонення судді з посади перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, відповідний факт можна розцінювати як спробу прихованого тиску на суддів з метою примусити їх ухвалювати такі судові рішенні, які повністю збігатимуться з позицією органів прокуратури.

У цьому контексті вважаю за необхідне привести положення окремих міжнародних стандартів судочинства, аналіз яких переконливо свідчить про неприпустимість такої поведінки Генерального прокурора України у взаємовідносинах з судами України, які є незалежними органами, а не філіалом прокуратури, покликаним обслуговувати її інтереси.

Читайте:Міністр без реформи

Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин. Аналогічне за своїм змістом положення закріплене і в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року N (94)12.

У пунктах 15, 18 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року N (2010) 12 закріплено, що судді не зобов’язані роз’яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийняття рішень. Коментуючи рішення судів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення судів.

У практиці Європейського суду з прав людини також містяться положення, які свідчать про неприпустимість будь-якого тиску на суддів та необхідності дотримуватися стриманої і розумної критики діяльності суддів. Так, у рішенні від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що втручання у судове провадження з боку органів виконавчої влади є таким, що суперечить поняттю "безсторонній і незалежний суд" у розумінні статті 6 Конвенції. Ці випадки втручання відображають також брак поваги до самого функціонування судової гілки влади.

У рішенні від 6 жовтня 2011 року у справі "Агрокомплекс проти України" Європейський суд з прав людини також зауважив, що немає значення, чи втручання виконавчої та законодавчої гілки влади насправді вплинуло на хід розгляду судової справи. У випадках, коли виконавчою та законодавчою гілками влади здійснюється втручання, вони тим самим демонструють відсутність поваги до судової гілки влади загалом і дають підґрунтя для виникнення побоювань щодо відсутності у судів незалежності та неупередженості. Необхідність забезпечення розгляду справи "незалежним і неупередженим судом" у розумінні статті 6 Конвенції покладає на виконавчі, законодавчі та будь-які інші органи держави, незалежно від їх рівня, обов’язок поважати та виконувати рішення і постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними.

У рішенні від 22 березня 1995 року "Прагер і Обершлік проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідно враховувати особливу роль, яку відіграє у суспільстві суддівський корпус. У якості гаранта правосуддя, він повинен користуватися довірою у суспільстві, щоб успішно виконувати свої обов’язки. Тому є необхідним захистити таку довіру від нічим не обґрунтованих нападів, особливо маючи на увазі той факт, що на суддях лежить обов’язок стриманості, який не дозволяє їм відповідати на таку критику.

Важливим для розуміння негативного ефекту від повідомлень Генерального прокурора України може бути й положення пункту 6.6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1862 (2012) "Функціонування демократичних інститутів в Україні", в якому зазначається, що несумісною з принципом верховенства права є практика, коли судді притягуються до дисциплінарної відповідальності і звільняються на основі скарг органів прокуратури, оскільки такі судді прийняли рішення, яке суперечило позиції прокуратури у конкретній судовій справі.

Однак схоже, що для Генерального прокурора України В.Яреми у його бажанні продемонструвати хоча б якісь результати своєї діяльності будь-які засоби є нормальними, навіть якщо вони пов’язані з грубим порушенням основоположних засад незалежності суддів.

Наши блоги