30 января, понедельник, 2012 10:16

Бойкот Путінських виборів: перспектива України

Анатолій Власюк

Відома російська політична діячка Валерія Новодворська закликала бойкотувати путінські вибори.

На її думку, останні вільні вибори відбулися ще 15 років тому, за Єльцина. Нині ж фальсифікації під час підрахунку голосів на виборах до Державної Думи, недопущення до президентської гонки неугодних режимові кандидатів роблять так зване волевиявлення народу фарсом.

Бойкот путінських виборів, за словами Валерії Новодворської, коли мільйони людей не голосуватимуть, зроблять цю владу нелегітимною. А це, додамо від себе, вагомий аргумент для світової громадськості, аби й діяти відповідним чином стосовно путінського режиму.

Здається, ситуація в Україні напередодні виборів до Верховної Ради є іншою, а тому якось непристойно закликати до бойкоту волевиявлення по-українськи, тим паче на тлі того, що лідери “великої” опозиції (бо є ще “мала”, ображена, в яку входять “дрібні” партії) переконані в здобутті парламентської більшості. Як кажуть, дай Боже нашому теляті та й вовка з’їсти, бо декларативне об’єднання в День Соборності та Свободи ще не означає висунення єдиного кандидата на мажоритарних округах, а належних висновків щодо “тушок” і зрадництва по-українськи так і не зроблено.

Створення демократичної більшості у Верховній Раді в особі нинішньої опозиції вбило би ще один цвях в труну режиму Януковича, який уже всіх “дістав”. Можливо, це би створило потужний фундамент і для перемоги одного з лідерів опозиції й на наступних президентських виборах. Але що це змінює по суті? Нічого! Йде боротьба не ідей, а партій і їхніх лідерів за місце під сонцем. 15 років, про які говорить Валерія Новодворська, у нас при владі вихованці Кучми. Що Янукович, що Ющенко, що Тимошенко, що Яценюк, що той же Тягнибок путівку у велику політику отримали з його рук. Навіть Кличко вже не асоціюється з новим обличчям українського політика. Невідомі махінатори, що вміло маніпулюють людьми й завжди залишаються в тіні, дістають різні карти з кучмівської колоди. Ніби ходимо на вибори, ніби за когось голосуємо, а результат той самий: нульовий.

Україні бракує саме нелегітимності влади. За позірного демократичного процесу, який нині відбувається в Україні, влада може розкошувати й відбиватися від атак щодо Тимошенко та Луценка, а Янукович вітійствувати на Давосах про цінності демократії. Меншість нинішньої опозиції чи навіть її більшість у наступному парламенті не зламає хребта режиму Януковича, а світовій спільноті буде посланий ще один сигнал про буцімто демократичні процеси в Україні. На тлі подвійних стандартів, які сповідують Америка та Європа, він буде належним чином сприйнятий.

Ситуація в Україні видається не такою безнадійною, як у Росії, що приречена на путінське правління. І якщо Путін за допомогою сили хоче уникнути революції, то наївна опозиція в Україні все-таки сподівається на еволюційний шлях, на поступове вичавлювання з влади тих, кого пригрів Янукович. Безперечно, еволюція завжди є набагато кращою, ніж революція, але коли загнив організм, необхідне хірургічне втручання, а не профілактика. І не треба тішити себе ілюзіями щодо буцімто позитивних кроків режиму Януковича. Навіть проект того Кримінально-процесуального кодексу, який нині надсадно рекламують, не може спрацювати всередині Системи, де залишилися корупція та телефонне право. Щось підрихтувати, зробити косметичний ремонт – це так, для світової спільноти. А для внутрішнього вжитку залишають старе, зіпсоване, хоча й у яскравій обгортці.

Я все ж схиляюсь до бойкоту виборів, як робив це тоді, коли не можна було голосувати за Кучму чи Симоненка, за Ющенка чи Януковича, за Януковича чи Тимошенко, бо навіть якщо ти голосував за менше зло, все одно ти голосував за зло.
Сподіваюсь, що рано чи пізно народні депутати України визріють до одного простого рішення і приймуть закон, за яким відсутність 50 відсотків виборців під час голосування визнає вибори недійсними, а кандидати в президенти і народні депутати не матимуть права за такого розкладу сил брати участь у наступних виборах, що відбуватимуться не пізніше, ніж через три місяці. Можливо, лише тоді ми розпрощаємося з кучмівською колодою зокрема і Системою загалом, а на політичній арені з’являться дійсно нові обличчя. Втім, я прекрасно розумію, що цього не станеться, а домовлятися з нинішньою владою чи опозицією – це знову ж таки обирати менше зло, але все-таки зло…