"Рубай їх, хлопці!"

Йшов далекий 1919 рік. З території Криму в Україну вдерлися війська генерала Денікіна. Серед тодішніх "зєльоних чєлавєчков" перебувала і 1-а Тубільна дивізія, що була укомплектована чеченцями та інгушами. Ця дивізія була спадкоємицею царської "дикої дивізії", яка нібито відрізнялася підвищеною боєздатністю. Оскільки серйозну перешкоду в розвитку наступу денікінцям створювала армія Махна, що перебувала в їх тилу, то на ліквідацію козацької вольниці Денікіним було кинуто офіцерсько-казачьє з’єднання підсилене "кращими воїнами світу" – вайнахами.

22 вересня 1919 року першими під "роздачу" попали казакі. Біля села Перегонівка була буквально знищена ударна група в 20 тис. багнетів і 10 тис. шабель. Результат битви вирішила кіннота. Останню вирішальну атаку повів сам Нестор Іванович. Лаву кавалерії підтримав кулеметний полк Фоми Кожина – близько сотні тачанок. Потім наступила черга "зєльоних чєлавєчков": 51-й Литовський офіцерський полк повністю порубаний, 1-й і 2-й Лабінські пластунські полки здалися. Каре з 1-го Сімферопольського, 2-го Феодосійського та Керч-Єнікальського офіцерських полків вчинило запеклий опір, але українці вдарили з тилу, і стрій розпався. Гнали офіцерів 25 верст, покриваючи поля порубаними тілами, топили в річці. 6000 денікінців були вбиті, ще стільки ж потрапили в полон.

Тубільна кінна дивізія перебувала в другому ешелоні, займаючись грабежами і насильством. Навіть латиські стрілки не були настільки жорстокі. Ось думка офіцера тубільної дивізії Дмитра де Вітта про своїх підлеглих: "Питома вага чеченця як воїна невелика; по натурі він – розбійник – абрек, і притому не з сміливих: жертву собі завжди намічає слабку і в разі перемоги над нею стає жорстокий до садизму". Та грабувати і ґвалтувати селянок набагато легше ніж воювати. У першому ж бою "непереможні горяни" втратили третину нукерів. "Дику дивізію" погнали, як перелякане стадо. Страшні для мирного і беззбройного населення, "ліхіє" кавказці раз за разом терпіли принизливі поразки від українців, несучи при цьому абсолютно жахливі втрати. У бою під Олександрівськом полк Кожина розстріляв два полки "тубільців", вирізавши інших у шабельній атаці. Втрати українців склали 40 чоловік, втрати джигітів більше – 1200 вершників.

Остаточно "Дика дивізія" була добита 11 листопада в нічному бою під Катеринославом. Горців знищили в кавалерійській атаці, багато потонули у Дніпрі втікаючи. 700 бандитів потрапили в полон. Вранці їх обливали гасом і спалювали, або повільно рубали шашками на дрібні шматки. Наприкінці листопада чеченці категорично заявили, що не бажають більше воювати, самовільно кинули позиції і поїхали до себе на Кавказ. Так почався загальний розпад денікінської армії.

Згодом генералу Ревішіну вдалося сформувати нову "дику дивізію". Ось що пише генерал Слащьов-Кримський: "Чудові грабіжники в тилу, ці горці наліт червоних на початку лютого на Тюп-Джанкой чудово проспали, а потім настільки ж чудово розбіглися, кинувши все озброєння". "Червоними" був полк махновців, які уклали угоду з більшовиками. Українська мова нападників моментально відновила в мізках гірських "мачо" моторошні картини боїв осені-1919, і вони тут же дали драла.

Зараз 2014 рік. Знову у Криму ті самі окупанти з тими самими холуями. Знову мародерство і ґвалтування. Знову ця наволоч хоче лізти в Україну. Знову за це буде жорстоке покарання – про це слід знати.