УкрРус

Пора збирати каміння

"Складати каміння", - так за змістом звучить в Нагорній проповіді. Я ж навмисне повторюю часто вживане, бо "складене" відразу нагадує про зведені міні-вежі та стіни на Хрещатику, його перехрестях біля філармонії. Нагадує барикади, які ні від чого не можуть захистити.

Не захищають вони найперше від думок. Не лише мене, звісно. По дорозі до свого робочого місця щораз минаю кордон з десятка хлопців. Пізнають, вітаються, часом запитують.

- Як Ви думаєте, чим усе це закінчиться?

- А Ви як думаєте?

- Та…

- Скажіть, хлопці, хіба ваші товариші, які поклали голови тут, сподівалися на такий фінал? І кому потрібні були жертви?

- Ми тому й не підемо звідси, поки все не стане, як ми того хотіли.

- А що, по-Вашому, треба зробити?

І молоді, і старші віком розуміють, що владу треба перемістити туди, де живуть люди. Перемістити і віддати їм. Щоб контролювати обрану ними ж владу і відповідали за свій вибір. Коли говориш про таке, підтримують, погоджуються.

- А чому ж не підтримували голосами на виборах, адже всі інші золоті гори обіцяли під своєю царською рукою?

Немає відповіді. Переміщення влади "донизу", повернення її народу як джерелу влади (за Конституцією) і є способом вирішення багатьох проблем нинішньої України. Перший важливий крок – "Конституція-2004", цей крок можна було зробити без краплі крові, Не захотіли. Кукловодам потрібна була кров, щоб виправдати … кров ще більшу. І щоб одержати точку неповернення до попередньої ситуації.

Розвивати тут тему розвитку місцевого самоврядування немає сенсу. Краще було б, якби влада чітко сформулювала план необхідних перемін із вказаними в ньому строками. В тому числі із підписанням політичної частини угоди з ЄС. Політвиконком СПУ пропонував зробити це ще у вересні минулого року. І щоб цей план пропагувався повсюдно і тривалий час. Не треба забувати, що системою влади люди цікавляться не так, як на те сподіваються розробники самої системи. Люди орієнтуються на мітингові гасла, не вникаючи у їх зміст. Необхідна масштабна і на всіх рівнях пропаганда перемін, щоб до свідомості, скажемо так, обивателя дійшло, що гасла на мітингах про референдуми щодо федеративного устрою – привнесена ззовні провокація. І що справжнє самоврядування охоплює практично всі сфери інтересів громадян нарівні з федералізмом.

Печально, що чергова хвиля народного зрушення фактично використана знову для захоплення влади, зміни її корпоративно-персонального складу, але не для звільнення людей від гніту владної системи. На початку 90-х народний депутат Михайло Швайка охарактеризував результат подібних перемін дотепною фразою: "Корито залишилося таким же, свині помінялися". Він теж говорив про принцип, не про персоналії.

Мені вже доводилося завчасно (і місяць, і два раніше) висловлюватися про межі і форми громадянського протесту, пропонувати депутатам і виконавчій владі кроки, щоб не допустити руйнування інститутів державності. Чи то був план зарубіжних сценаристів, чи тупість вітчизняних радикалів, чи одне й інше разом, - значення немає. Але дикунські погроми держустанов у Києві та багатьох, переважно західних, областях, смакування завданими приниженнями керівників адміністрацій та інших ланок влади, збиткування над правоохоронцями, десятки прикладів вандалізму, гасел про невизнання центральної влади у Києві і т.п., все це керована анархія, що спрямована на ліквідацію державності. Чи задумувалися над тим молодики, що розбивали в Києві пам’ятник В.Леніну, не певен. Але ними керували люди з депутатськими значками і претензіями на інтелігентність та патріотизм. Чи робили вони це з бідного розуму, чи за чиєюсь вказівкою, для самого факту значення немає. Нехай поїдуть тепер у котру-небудь українську військову частину в Криму і пояснять водію "Урала", що трощити огорожу об’єкта не можна, бо … не можна (так має сприйматись людиною законне обмеження). Провокаторам ніби і претензій пред’явити не можна, бо вони… "самооборонці". Як ті, що у Львові захопили арсенал стрілецької зброї, чи ті, що у Донецьку зривали із флагштока український прапор та піднімали натомість російський.

Оскільки така "самооборона" стала визнаним політологічним і політичним фактором, то його легко можна визнати і фактором юридичним. Це і робить російський президент, коментуючи ситуацію в Україні і Криму. Прикро дивитись, як російські президент і міністр, не кліпаючи очима, говорять неправду. Причому, знають, що ніхто сказаному не вірить, але їм це байдуже. Прикро і тому, що мені з ними доводилося зустрічатися раніше і не знаю, чи насмілиться хтось тепер із вищих владних кіл у Москві підказати президенту, що анексія Криму – це початок розвалу РФ. Незалежно від того, проллється там кров чи ні. І даремне радіють з очікуваного референдуму ті кримчани, що істерично просяться під крило Росії, бо їх тут "гнобили 22 роки". РФ здатна принести матеріальні блага на землю півострова. Підготовка Сочинської олімпіади тому свідчення. Та чи не шукатимуть через 3 – 5 років новоспечені громадян РФ собі інших паспортів?

Для того, щоб зрозуміти, яким буде підсумок референдуму в Криму, референдуму під дулами автоматів, не треба бути провидцем. Досить подивитись випуски новин на російських каналах, які, до речі, транслюються і в Криму. Вони транслювалися там і раніше, але і українські канали були доступні кримському глядачеві. Сьогодні такої можливості немає. Це теж прояви "самооборони"? Блокування українських кораблів – теж "самооборона"?

Ми стаємо свідками нехтування законами і міжнародними правилами тоді, коли якійсь стороні те здається виправданим. Мета виправдовує засоби, - так давно сформульована подібна позиція. Цю формулу можна розглядати і зворотним шляхом: засоби розкривають мету. Якщо засоби незаконні, позаправові, то і мета незаконна. Гадаю, це могли б підтвердити і спостерігачі з ОБСЄ, кілька спроб яких потрапити на територію Криму відкинуті "самооборонцями" з російською спецназівською виправкою і відповідною лексикою.

Можливо хоч тепер лідери європейських країн відгукнуться на пропозиції про необхідність скликання Європейської наради з питань безпеки і співробітництва, щоб виробити спільні правила співжиття і порядок втручання у випадках, коли хтось такі правила посміє порушити. За 20 років я стомився про те повторювати на всіх міжнародних зустрічах, в яких доводилося брати участь.

В будні суспільного життя нині повертається давно забутий масштабний бандитизм. Під виглядом "самооборонців" чи "автомайданівців" кримінал цинічно займається розбоєм і грабежами. Небайдужі мешканці Києва та інших міст об’єднуються для самозахисту. Часом успішно, що підтверджує: не треба ігнорувати кращий досвід радянських часів, коли в контакті з міліцією ефективно працювали народні дружини.

Але для цього міліції потрібно зайняти необхідне місце в державній машині. Щоб провідні відомства держави не діяли за схемою "общака", а правоохоронні, зокрема, інструменти не використовувались для розмежування "пірамід", аби уникнути розбором поміж ними. Цьому навчилися, знайшлося застосування "разводящим" і "смотрящим". А коли довелося захищати державні інститути як такі, то схема до того виявилась непридатною. Клепки вистачило хіба на те, щоб хлопців із "Беркуту"" та інших структур виставити навстріч протестувальникам (далеко не "мирним", будьмо врешті об’єктивними), щоб стримувати останніх, поки розпорядники пакувалися і ховали кінці у воду.

Але ж не всі у міліції, наприклад, були задіяні у темних справах. Вони мусять сьогодні займатися тим, чим скрізь у світі займаються охоронці права. Хто при тому плутатиме корисливе з державним, повинен бути замінений владою. Це її обов’язок! Люди ж мають право при потребі звертатися до державних органів, коли виникає потреба, і не ризикувати, зустрічаючись з фігурами в камуфляжі, які невідомо кого і чому (!) представляють, риються в особистих речах, творять сваволю.

Тут є делікатна, як на нинішній стан, обставина. "Правий сектор", "самооборона" тощо (не полемізуючи з приводу їхньої природи і дій) свою справу зробили. Вони зіштовхнули попередній режим і в тому є позитив. Подобається їм чи ні те, що одержано навзамін, - питання окреме. Однак, нова влада є, якою б вона не була. Вся відповідальність лягає на неї. Такий порядок природний, засвоєний людьми за тисячі років цивілізації. Тому неофіційні структури повинні звільнити майдани, перехрестя, зняти сумнівні блокпости на дорогах, не займатися забезпеченням "революційної справедливості" щодо приватних осіб, бізнесу зокрема. Все те – обов’язок влади, її підміна називається анархією і завжди завершується руйнацією, трагедіями, кров’ю.

А от потреба громадянського контролю над владою, про що постійно проголошується на майдані у Києві, - така потреба є. Тільки контроль повинен здійснюватись не від частини народу, права якої певним чином уособлює майдан, а від всього народу. Напевне, законодавець зобов’язаний підготувати законом передбачений порядок здійснення такого контролю, який би забезпечував довіру суспільства щодо об’єктивності і правомірності контролю.

Можливо це міг би бути постійно діючий з’їзд рад усіх рівнів з правами втручатись у конституційні норми, з установчими і кадровими функціями хоч би щодо довіри-недовіри парламенту, президенту, щодо ухвалення стратегічних для долі України рішень. Ясно, що за нинішньої адмінресурсної схеми виборів такий з’їзд не буде справедливим. Тому сприйняту народом систему контролю треба створювати після виборів до всіх ланок влади на основі відкритих списків. І вибори такі слід наблизити!

Все це – великий обсяг відповідальні роботи, її підготовки також. Зрозуміло, що вона не звільняє владу від обов’язків владнати все, що виникло в останні тижні, до чого нинішня влада теж причетна. Бо і вона розкидала каміння.

Пора збирати…

Наши блоги