УкрРус

Вторгнення не відбулся. Що це означає?

  • Вторгнення не відбулся. Що це означає?
    pivnich.info

Багато людей зараз задають запитання: вторгнення не відбулся, що це означає? Що буде далі і на чому нам зосереджувати свої зусилля?

І багато інших запитань в такому ж дусі.

Давайте спробуємо розібратися в ситуації, ознаки якої наступні:

По-перше, входження Путіна в роль "месії", "збирача земель руських", що активно підтримується його найближчим оточенням. Тут працюють не лише імперські підходи, але також ментальність і психологія. Дуже важливий аспект.

По-друге, створення наступальних угруповань біля наших кордонів і в Криму – не просто примха Путіна. Такі серйозні геополітичні речі за такі величезні гроши просто так, щоб погратися, не роблять. Кремль не став би рухати значну кількість найбільш боєздатних частин, зокрема президентську гвардію, повітрянодесантні війська, реактивні системи залпового вогню, стратегічну авіацію, сили спеціальних операцій та інших, якщо у нього не було плану атакувати. Звичайно, за усім цим стояли і стоять чіткі цілі.

По-третє, з нашого боку не лише формально з’явилися, але і почали працювати стримуючи фактори, про важливість яких ми практично місяць вели мову. Не в повному обсязі, але почали. Насамперед, йдеться про реакцію головних світових гравців і світового співтовариства. До цього Москві може і вистачило невеликого мітингу в Донецьку, щоб під гаслом "захисту права російськомовного населення Донбасу" вторгнутися військам. Але, зараз ситуація для виправдання вторгнення потребує чогось значущого. Більш масштабного і більш глибокого. Рухаються і наші війська. Враховуючи це, а також настрої в українському суспільстві, Путіну стало очевидним: бліцкригу не буде, на континентальній частині України земля буде горіти під ногами окупантів.

По-четверте, російські війська в якісь час замерли в готовності до вторгнення і потім… стали маневрувати біля наших кордонів. Не поганий прийом. До речі, такий маневр вже був застосований в один з моментів цієї кампанії, хоча на нього практично ніхто не звернув уваги. Звичайно, це не відведення, а перегрупування для створення доцільної оперативної побудови. В тому числі, для забезпечення більш тісної взаємодії і ефективної логістичної підтримки. З іншого боку, в поточній нестандартній з точки зору воєнного мистецтва ситуації їм потрібна злагоджена робота усіх учасників – як раз зараз проводяться командно-штабні навчання із залученням військ. В контексті перегрупування врахувати слід і те, що в квітні починається весняний призов-звільнення особового складу. Глибше подивиться на те, що робиться і багато речей стануть зрозумілими.

Які військово-політичні сценарії можуть бути реалізовані з боку РФ в цій ситуації? Не маючи намірів викласти усі можливі варіанти, хотів би привернути увагу до наступних:

Перший, це "вперед і зараз, до переможного кінця", тобто ввести війська з найближчим завданням дійти до Дніпра і захопити приморську смугу. Скоріше всього цей сценарій є малоймовірним. Немає підстав для "виправдання" воєнної агресії і не підготовлене для цього соціально-політичне підґрунтя.

Другий, це "гвинтівка змінює владу". Дещо змінена в акцентах відома стратегія Мао Цзедуна, спрямована на продовження розкачування ситуації в окремих регіонах України (ми їх знаємо) з використанням озброєних диверсантів і екстремістів для того, щоб раптово, за сигналом захопити важливі адміністративні будівлі, об’єкти інфраструктури, підняти над ними російські прапори та звернутися до РФ з проханням "захистити російськомовне населення". Війська входять і ставлять переможну крапку. Цей сценарій ймовірний, ознаки його відпрацювання ми вчора бачили в Донецьку, але слід відмітити необхідність мати значне "внутрішнє" російське угруповання в Україні (диверсанти, екстремісти, п’ята колона в органах влади) для реалізації цього сценарію. Скоріше всього, зусилля РФ будуть спрямовані на нарощування і злагодження вказаного угруповання. Водночас, для цього потрібен час.

Третій, "м’яка сила разом з жорсткою силою", тобто чітке поєднання та синхронізація внутрішніх зусиль (розкачувателів ситуації) з зовнішніми діями (військовим вторгненням). Цим сценарієм передбачається дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні, в тому числі із застосуванням: м’якої сили – інформаційна війна, підкуп депутатів в органах місцевого самоврядування, цілеспрямоване використання заходів в Україні, які корелюються з СРСР (наприклад, 9 травня), пропагандистська і підривна робота окремих організацій та активістів і інші заходи для провокування акцій громадянської непокори, а також ініціювання проведення референдуму про визначення статусу окремих регіонів (з Україною чи з Росією); жорсткої сили – набору інструментів російського спецназу: шантаж, погрози, підкуп, викрадення і інші приховані і відкриті прийоми із застосуванням в сприятливий момент військової сили для захоплення території та її анексії. Вказаний сценарій є більш ймовірним з огляду на все те, що відбувається зараз, але він потребує чіткої і злагодженої роботи усіх задіяних сил і засобів.

Окремо слід зупинитися на сценарії "всебічного тиску та виснаження України", який вже запущений і нарощується. Скоріше всього, це стратегія на роки, в якій, зокрема, військове залякування, як інструмент впливу на нашу державу, збережеться. Звичайно, не хотілося б мати берлінський мур № 2, але не ми його будуємо.

Яка контрстратегія може бути продуктивною в цих умовах? Схематично:

1. Ментальний напрям. Не розслаблятися, все ще попереду. Лише об’єднання зусиль держави і народу – запорука нашої перемоги і квиток у світле майбутнє. Механізми – громадські, владні, економічні, політичні, інформаційні і інші.

2. Державне будівництво. Професійно зайнятися цим, не відкладаючи на потім. Предмет окремої дискусії та державної програми – яку саме державу ми хочемо мати і як саме діяти в цій площині. Головне зараз: скоротити владну дистанцію; відійти від диких бізнес-моделей управління державою – влада повинна бути професійною та слідувати інтересам народу, а не своїм власним (клановим); візитною карткою сучасного істеблішменту повинна бути не багатомільйонна власність, а служіння інтересам суспільства; влада не повинна підпорядковуватися інтересам однієї партії (чи коаліції), їй слід ураховувати весь спектр народної думки.

3. Економіка. Вона дійсно потребує системної трансформації. Про це кажуть багато експертів. Якщо ми обрали ліберально-демократичну систему, побудовану на засадах ринкової економіки, чому б не запросити досвідчених західних менеджерів для допомоги нам в побудові соціально-орієнтованого економічно розвинутого суспільства? Так, до речі робили багато країн, керівництво яких дійсно хотіло системних трансформацій. І Польща в тому числі. І мали результати.

4. Законодавство. Запровадити в законодавстві відповідні механізми припинення сепаратистської діяльності, насамперед, ввести кримінальну відповідальність (до 10 років ув’язнення) для військових та громадян іншої держави, які застосовують силу на нашій території або провокують інших на сепаратистські дії, якщо ці люди зі зброєю – максимальний термін ув’язнення. Забезпечити неухильне виконання вимог цього законодавства.

5. Оборона держави. Забезпечити поступове нарощування доцільних спроможностей Збройних Сил України і Сектору безпеки держави (насамперед, в контексті вибору правильних пріоритетів та ефективного використання коштів). Вести адекватні дії по слабким місцям іншої сторони (вони є, це треба використовувати).

6. Зовнішній напрям. В зовнішніх політичному та оборонному напрямах запустити практичні механізми нарощування оборонних спроможностей держави, спираючись на спільні безпекові інтереси. Відносини з РФ – національний інтерес, гнучкість та маневр.

7. Кримська проблематика. По Криму потрібна окрема стратегія, гнучка і результативна. Її елементи: наші військові, кримськотатарське населення, українські громадяни, державна власність, інформаційне середовище і багато іншого.

Наши блоги