УкрРус

Клоака патріотизму

  • Клоака патріотизму

Мене/нас зусебіч оточують великі патріоти. Вони всюди: за стіною, за спиною, в кабінетах і під кабінетами, в інтернет-форумах і доінтернетній клюмбі, в дорогих маринарках і дешевих вишиванках, на джипах і запорожцях, вони – депутати і їхні критики, з мільйонними статками і голими кишенями, з норковими шубами і без антиперспірантів, зі злістю до ворогів і просто злістю. Вони всюди. Я\ми ніби живемо в середовищі великих патріотів – людей із найвищим рівнем вимог до всіх навколо та водночас найнижчим рівнем вимог до себе самих.

Патріоти забарвили собою Львів, заповнили собою весь дискурс, возвели себе до рангу універсальних прокурорів, сотворили з себе непомильний критерій, яким міряється будь-хто інший. Це не просто ірраціональні патріоти (бо ним є кожен, хто питомо любить свою землю чи своє місто).

Це так звані "великодержавні патріоти" – люди, які свої переконання розцінюють як примусові та обов’язкові для всіх решти. У них автоматичне мислення: натискаєш потрібну кнопку – і тобі в долоні падає "українська Україна", ворогами якої є всі ті, які мислять не так примітивно та схематично.

"Великодержавні патріоти" не дискутують, не агітують, не переконують – вони змушують, вимагають, велять, наказують. Вони завзято зводять концтабірну синьо-жовту (чи червоно-чорну) барикаду посеред суспільства, нав’язливо ділячи його на правдивих патріотів та скотин-сволочів-українофобів-москалів-жидів-ліберастів і так далі. Вони – на вершині. Вони – на куражі. Вони – світло істини. Вони – воїни правди. Вони – місіонери Царства Для Своїх. Вони – альфа і омега.

Натомість усі ті, хто просто міркує над українськими реаліями та перспективами, сповідує мову компромісу та толеранції, шукає спільні знаменники для різних різностей та й просто ставить запитання, - це смертні вороги, місце яким на палі або в пеклі. Моя свідомість відмовляється переймати цю чорно-білу тональність, яку нам насадили "великодержавні патріоти". Тому що вони не лише білі, а ми не лише чорні.

Я відмовляюся жити в клоаці людей, які не вміють, не хочуть і, так виглядає, не збираються слухати чи прислухатися до іншої точки зору. У нас (я авансово кажу "ми") є вибір: або лягти у збиту ними прокрустову труну з ярликом на ній – або подавати голос. Толерантно не помічати цих ідеологічних приматів уже не вийде. Тому що кузня "великодержавних патріотів" пихтить цілодобово, штампуючи все нові й нові вироки тим, хто ще не втратив критичного способу мислення і ще здатен застосовувати інтелектуальні підходи до акцептації української дійсності. Їхня перевага – в глухій одержимості. Наша – в умінні доводити її до абсурду.

Я вважаю, що в якийсь час здорова, адекватна чи просто культурніша частина Львова дозволила саме їм, чорно-білим апологетам агресії та зрівняйлівки, вголос говорити від імені всіх нас. Уже третій рік від імені європейського нормального Львова лунає саме цей істеричний голос – глибоко радянський, антиєвропейський, антидемократичний, нетерпимий, войовничий, наказувальний. Уся країна цілком усерйоз може подумати, що Львів – це вотчина бритоголових нациків, які знають тільки свою правду і вважають її вселенською. Насправді ж їх менше. Їх значно менше. Їх катастрофічно менше. Але їхній голос зі Львова лунає найчіткіше тільки тому, що адекватна більшість – безмовна, пасивна, терпляча, байдужа.

Ну скільки можна ? Вони ображаються на слово "нацик". А чому ж ми не ображаємося на слово "толераст" чи "лібераст"? Виходить, нацики праві, раз ми мовчки обтираємося плювками націонал-пролетаріату. Настав час вирівнювати ситуацію і повернути її в русло здорової конкуренції бачень.

Занадто багато м’ячів ми пропустили під час цієї гри в одні ворота. Ми мусимо у цих сектоподібних адептів не лише відвоювати поняття патріотизму, а в першу чергу врятувати його від зухвалої деформації. Бо в що патріоти перетворили патріотизм? У безвідмовне алібі. У щит. У повсюдний аргумент, якому несила опонувати. У ширму, яка вигідно приховує і рагулізм, і елементарну неосвіченість, і подвійність стандартів, і дріб’язковість мислення, і потаємне бажання мати норкову шубу з тризубом на плечах.

Патріотизм дощенту дискредитований "великодержавними патріотами". І чим довше це триватиме, тим менше залишається простору для здорової частини суспільства, на яке скоро розпочнеться полювання. Зіштовхуючись із опонентами, я все менше бачу в їхніх очах готовності терпіти біля себе носія іншої думки. Найчастіша реакція – вивергнути жовч, сказанути щось грубе й ярликове і з гордо піднятою головою та почуттям виконаного перед нацією обов’язку евакуюватися з місця події.

Усе, що лунає їм услід, сприймається як образа в спину, за що тебе чекає додаткове покарання в вигляді публічного різкування. Вони не слухають і не чують. Я називаю це "іконним мисленням". Хоча слово "мислення" я вживаю з величезною натяжкою. У цьому сенсі націоналістичний Львів мені вбачається настільки радянським, що Донбасу ще треба добряче повчитися однотипності мислення та цькуванню інакодумців.

Я на власні очі бачив, як до Тягнибока прийшов люмпенського вигляду фан із портретом Бандери в золотавій рамі. А кілька років тому під час виступу Юлі Тимошенко 70-річні бабці у в’язаних беретках тримали плакати "Юля – наша мама". А ще перед тим я бачив календарики Ющенка у сервантах поруч з Ісусом Христом.

Львів так боляче втікав із Радянського Союзу – але так багато прихопив звідти! Тому опонування показним патріотам я прирівнюю до опонуванню радянщині. Її непомірно багато розвелося в нашому світлому Львові! Нас занурюють у морок монохромного бачення, і стає нормою нав’язувати загальнообов’язкову ідеологію, загальнообов’язкове поклоніння діячам минулого, загальнообов’язкову підтримку саме цих, а не інших політиків.

Патріотизм як дуже внутрішнє почуття теж проголошується загальнообов’язковим. Недовго лишилося, аби релігійна, мовна, етнічна, приватна та інша ідентичності теж стали загальнообов’язковими. Зусиллями "великодержавних патріотів" наш із вами простір поволі перетворюється на реєстр загальнообов’язкових вимог, в якому основоположне поняття "Я" буде ліквідоване радянським поняттям "МИ".

Толерасти і ліберасти! Євроорієнтовані люди, які відмовляються жити в одноколірному вимірі! Сучасні львів’яни, для яких природнім є співіснування різностей та культивування різноманіття у всьому! ПОДАВАЙТЕ СВІЙ ГОЛОС, допоки з нашої мовчазної згоди нас не загнали в гетто фейсбукових інтелектуалів.

Наши блоги