Якої прагнемо перспективи?

Незвично закінчилось шоу С.Шустера 6 вересня. Представники різних фракцій парламенту зрідка лише обмінювалися взаємними уколами, бо загальна тема – підписання угоди з ЄС не була конфліктною. Давно, до речі, не була. Однак раніше ті, хто відносить себе до опозиції, страхали: "…ось побачимо, коли справа дійде до законів". А нині, коли конституційною більшістю частина потрібних законів схвалена, сперечатися ніби й нічого. Ідилія, їй-право.

Помітно було також, що чи не вперше, полемізуючи з якогось приводу, учасники шоу доволі непогано ознайомились с предметом обговорення. Дехто над тестом Угоди працював, інші – її читали. Отже українська сторона продемонструє світу ще до Вільнюського саміту готовність до вступу в Асоціацію, а представникам ЄС важко знайти аргументи, аби угоду не підписати. На такі аргументи українські клінічно-тюремні сюжети "не тягнуть", тим паче, подібні сюжети зарясніли і в середовищі ЄС. Отже, угода буде підписана.

З огляду на віддалену перспективу це нормально, вибирається шлях, який соціалістами сформульований ще 15 років тому – "Збудуємо Європу в Україні!". Звичайно, пророків у своїй Вітчизні немає. Нам весь час потрібні вказівки варягів, далеких і близьких сусідів, а збудовану Золотою Ордою "вертикаль" бережемо століттями. Тепер нам ще раз нагадали (минулого разу – в грудні 2004-го) уже усим європейським загалом: злізьте зі стовбура "вертикалі", дайте людям право вибирати собі життя і відповідати за свій вибір!

Прозрівши ніби, кинулись в обійми ті, що вчора критикували соціалістів, добивалися "керованості", з тими, що прагнули гетьмана-месію, а сьогодні стали "демократами". Менше з тим, нехай братаються хоч на певний час. Тільки б не забували, що європейське життя, хай не скоро, але збудувати мусимо ми. Бо підписання Угоди в тому відношенні мало що дає, вона лише фіксує обов’язок України робити зміни в політичному, економічному, правовому і т.д. відношенні, які б відповідали європейській практиці. І дарма турбується російська сторона, бо передбачені в угоді кроки ми могли б уже пройти давно (модель управління, суд, прокуратура, місцеве самоврядування, стала економіка, виборча система…). Кроки, які і росіянам зробити доведеться. І робити ці кроки без галасу, надриву, без міждержавних напружень, а з повагою ставлячись до власних громадян.

Чому час згаяний? – питання для окремого аналізу. Жадоба абсолютної влади як гарантії збагачення, хапальні рефлекси і продовження для них умов, жахлива корупція, розкрадання загальнонародних багатств і т. ін. Це наша дійсність, лице сучасної України. Його не загримуєш, не прикриєш солодкими словесами чи навіть успішними епізодами в футболі. Нас знають такими, як ми є. Тому і вибраний для України статуссусіда. І чи довго ми залишимось в такому статусі, залежить лише від нас. В ЄС нас ніхто не тягнутиме, і чи треба там бути, і чи буде він сам і яким буде, - про це можна говорити багато. Сьогодні важливіше визначитись в перших кроках, необхідних за будь-якої перспективи, за будь-якого стану ЄС.

Чи готова українська влада до необхідних кроків? Не насмілився б відповісти ствердно. Хоч наша сторона певним чином долучалася до підготовки угоди, зміст її, за великими рахунком, зводиться до простого: в ЄС склалися ось такі взаємини в різних сферах життя, хочете – підлаштовуйтесь під них. А вони не прості, складалися десятиліттями, регулюються десятками спільних нормативних документів (на них відсилок в угоді близько семи десятків). Документів, в яких особливості України (раніше СРСР) не враховувалися. І не схоже, що сторони (Україна і ЄС) в угоді відображені по-партнерськи, угода підготована, скоріше, як захисний варіант для ЄС.

Переконаний, угоду варто було готувати як політичний документ, набираючи в ньому теми, що тепер відображені в главах угоди, і визначаючи зобов’язання України щодо адаптації до них. Враховуючи стан певних відносин в Україні, особливості практики і, звичайно, інтерес держави та її громадян. Документ був би на порядок коротшим і зрозумілий змістом усім громадянам.

Бо що, скажімо, для позаблокової держави (Україна є такою за прийнятим законом) залучення її до Європейської зони безпеки, більш активної участі у військових операціях з подолання кризових ситуацій? Як бути з експортними субсидіями, чи субсидіями (або дотаціями) на виробництво продукції, товарів, в т.ч. продовольчої групи? Чому ми наперед погоджуємось з тим, що комп’ютерні послуги будуть опиратися на низку додатків, які будуть переглядатися з боку ЄС, але ми зобов’язуємось їх враховувати. І чи відрізняються чимось особливим умови транспортних послуг, що існують в ЄС, від тих, що давно відрегульовані міжнародними актами, зокрема щодо морських перевезень? Потрібно наперед підпорядковуватись правилам, вигідним (природно) ЄС, чи все-таки відтермінувати підготовку правил, де всі нюанси інтересів сторін будуть враховані? Нам уже всі нюанси відомі? Адже коли для ЄС вони непевні, як, наприклад, щодо автомобільних та інших перевезень (ст. 136 угоди), то в тексті слушно передбачається "… умови … будуть визначені можливими у майбутньому спеціальними угодами…". Чи не краще було загальний політичний документ про асоційоване членство покласти на фундамент угод, які будуть підготовані в певні строки з врахуванням обопільних інтересів?

Конкретний приклад. В ЄС з 2005 року діє договір про заснування енергетичного співтовариства. Документи, що передують цьому договору, енергетична хартія зокрема, складають невід’ємну частину тексту угоди, в якій (ст. 338) вона передбачає "… поступову інтеграцію електроенергетичної системи України до європейської електроенергетичної мережі…, а також повне відновлення енергетичної транспортної структури…". Хто в нашому уряді візував цю главу? Наша електроенергосистема має три переходи на західному напрямку з вставками постійного струму (враховуючи різні технічні параметри). А на східному напрямку чотири десятки переходів (без вставок). Інтеграція енергосистем передбачатиме колосальні фінансово-матеріальні затрати. Які? Хто інвестуватиме? Як це відіб’ється на тарифній політиці?

Ясно, що час для підготовки угоди за вищепропонованою схемою втрачений. Але треба хоч тепер, хоч в загальних рисах і до Вільнюського саміту підготувати план адаптаційних заходів в управлінні, галузях економіки (енергетиці, зокрема), торгівлі і т.д., в їх фінансуванні і законодавчому супроводі. Слід покласти ці заходи на часовий графік, визначити відповідальних. В сукупності це величезна програма перемін в державі. Вільнюською угодою ми лише заявляємо про орієнтир зовнішньої і внутрішньої політики.

Підкреслюю: "внутрішньої". Бо розвиток України тепер (якщо це називати розвитком) відбувається хаотично, в інтересах малесенького прошарку людей, на шкоду народу і перспективам країни. Тому без реанімації і розвитку внутрішньогосподарського комплексу, стійкого проти неминучих світових криз, здатного витребувати продукцію галузей, що нині винятково працюють на експорт і збагачення кланів та корпорацій, комплексу, зорієнтованого на створення нових високотехнологічних робочих місць, ми ризикуємо назавжди підлаштуватись у хвіст розвинутих держав як асоційований член, сиріч колонія.

Не хотілося б такої перспективи.