УкрРус

Чергова гірка посмішка Вільяма Шекспіра

  • Чергова гірка посмішка Вільяма Шекспіра

"Покажіть мені людину, яка б не схиблювала, тим більш не у своїх, а у ваших уявах!...

...Життя не перепишеш, і вершки в ньому від гімна не відокремиш, особливо у долі митця...

...Божевілля художника треба не лікувати, а продавати. Без тендера, покупець має бути єдиним - нащадки...

...Бажання прикрашати світ, а не використовувати його, хіба то є гординя?...

...Вояки, священики та художники не мають права заробляти гроші, вони мають жити лише на подання добрих людей. Інакше то - профанація. Якщо вони зароблятимуть своїм хистом - вони зганьблять своє призначення та перетворяться на потвор...

...Людина то не шматок глини, для того аби вона стала витвором мистецтва її не треба вдосконалювати...

...Це ідеї, які вирують у повітрі, народжують людей, які б генерували їх в суспільну свідомість...

...Честь не має компромісу..."

Сергій Левитаненко "Хмиз"

Кожен наш крок, кожен порух, кожна дія, кожне прийняте рішення - це спроба відгадати чергову загадку.

Кожен з нас Шерлок Холмс у різній мірі, але в наявності.

Навіть коли ти прийняв рішення поколупатися у носі, ти вирішуєш загадку: а що ж там чаїться і в якій консистенції, що ж тобі заважає, створює дискомфорт?

Твоє бажання в черговий раз переспати з однією і тією жінкою свідчить лише про те, що не усі її загадки ти розгадав. От і нишпориш у її нутрощах.

Тобто життя складається із двох складових: поглинання дійсності і розгадування загадок. Ці завдання настільки тісно переплетені та нашаровані одне на одне, що виокремити їхні підвалини чи видові особливості не під силу нікому, ані археологу, ані мудрецю, ані митцю.

Але існують загадки не особисті, а суспільні: історичні, філософські, біблійні, медичні, сексуальні тощо.

Розкажи мені про свою головну загадку, що бентежить тебе повсякчас і дзьобає, як смажений півень - і я скажу, хто ти.

Одна з головних загадок (але не головна!), що примушує автора поки ще дихати повітрям, це таємниця творчості Шекспіра і його особистості.

У статті я хочу викласти тільки відгадку, свою версію. Бо завдання, загадку, знають усі. Принаймні, те, що я написав буде цікаво тому прошарку, який, як зараз люблять казати "в темі", раніше казали "в курсі", а колись казатимуть "в присутності".

Ну, тобто: "І могутняя Замбезі понесе у вирій пліт з колишнім українцем, сиротою з сиріт" (Сергій Левитаненко, гурт поетів-втікачів "Кульгаве Число")

Хто там за кого що писав, чи був Вільям Шекспір достатньо освічений для автора цих безсмертних творів, чому не збереглися чернетки, чому відбулася така різка зміна в його образі життя у певному віці, чому твори не згадані у його заповіті, як спадок, де він швендяв і чим займався сім років, що випали із біографії, таємниця некрологу на могильному пам’ятнику, відсутність відомих коханок-жінок в успішного драматурга та антрепренера має вкладатися у струнку теорію для нащадків.

Інакше: маємо, що маємо.

А саме: тисячі робіт по з’ясуванню, чи є Шекспір автором творів, хто є автором творів, і що за людиною був пан Вільям, непересічний наш?

Незважаючи на солідність та наукову серйозність цих робіт та їх авторів, вважаю ці роботи - шоу-бізнесом. Розкруткою власного імені до стану бренду. Бо ніхто із живих сучасників Шекспіра та їхніх нащадків, права на твори драматурга та поета не пред’являв, претензій не висував. Чого ж ви хлопці та дівчата обслинюєте ці теми, як цнотливі дівчата тістечко? Перетравіть та насолоджуйтесь текстами. Замріть перед подихами Вічності у Ваше обличчя.

Тому я початково беру за точку відліку тезу, що автором творів був саме другорядний актор Вільям Шекспір, і висуваю свою думку чому це можливо.

Справжній Митець служить через мистецтво Богу, незважаючи на зароби реалізації Дару. Вдихає життя у створені ним світи, та втілює їх у головах сучасників та нащадків, незважаючи на те чи приємні вони їм, чи ні. Бо все живе має право на існування, а як воно там далі змутує залежить від Випадку, який завжди є старательським кілочком та милицею закономірності.

Припустимо, що Вільям Шекспір це розумів.

Ні, почнемо з того, що він пропускав повз увагу ті події, що вважалися важливими суспільством, але були не важливі для нього. (Відповідь на це питання в останньому абзаці статті). Для нього данські та італійські неіснуючі події та герої, що стали персонажами, були важливішими, тобто він вважав їх важливішими для пересічного англійця, аніж ціни на вовну. Історія довела його правоту. Хіба без Вільяма англійська мова завоювала би світ? Хіба не він зробив літературну мову настільки простою та доступною до освоєння своїми творами? Хіба іноземні пассіонарії зацікавились би нею, якби не мріяли прочитати Шекспіра в оригіналі?

Ну, місія визначається Богом, а не людьми, але ти підійми та пронеси її на своїх плечах, як автор лантухи картоплі та буряку від городу до льоху дванадцять кілометрів.

Як писав Желько Губерман: "Господь усім надав душу, але не в кожному вона ожила"

Чому Голівуд прорвався і захопив увесь світ, а хранцузьке кіно, де стільки геніальних режисерів, дивляться тільки кінокритики у миттєвості суму?

Бо Голівуд перейнявся загальнолюдськими проблемами, а хранцузи вирішували свої хранцузькі, притаманні лише їм, банькатим.

Отак і Шекспір пішов у Данію, Єгипет та Італію, аби зробити свої, англійські, надбання - загальнолюдськими. (Коли українська щедрівочка починає Свято в усьому світі, ніхто не згадує її українського автора і не дякує йому).

Звитяжним героям співаємо ми славу, забутим героям співаємо двічі!

Вільям Шекспір потрапив у обидві категорії. Не тому, що відчув багатовікову наперед коньюктуру, а тому, що не зрадив своєму шляху.

Скільки серед нас на це наважились? Тому й Шекспір - один.

Уявіть собі, навіть не середньовічні уявлення про професію папірозабруднювача, а, взагалі, релігійні! Що інститут церкви витворяє у ставленні до митців, на те навіть Нечистий не спромігся б! Вдячний їм, він у захваті їхньою слиною проти журналістів та палацами попів під Києвом, наче пекельними пательнями, в які вони не вірять, але все одно отримають. Ой, не доведеться, на жаль, побачити. Бо Інету між Раєм та Пеклом не існує. Бо кожен перед Богом сам за себе, виключно, відповідає, і після цього все інше - не цікаво.

Не лорди Пембруки, Ратленди та інші мучилися проблемою, що вони не можуть реалізовуватися як письменники, а другорядний актор Вільям Шекспір страждав через це. Людське серце не знає титулів.

Бо, як кожна порядна людина, Шекспір був людиною віруючою.

Жити не міг без творчості і постійно себе за це напастив.

Усвідомлював, що створювати нові світи - його завдання та непереборна насолода, і не розумів, що це єдина можливість уподобитися Богу, що ми, навіть мерзенніші!, сильніші за богів тільки емоційно.

Створюючи емоційно агресивні твори він здійснював вторгнення у чужу царину, у царину більш потужних сил.

От і скільки років Ви би витримали у такому режимі? Коли жити без творчості не можна, але кожну хвилинку на мозок крапає: що ж я нафіг, середньовічна людина, роблю?

Його бісив успіх його п’єс у глядачів, він вважав свої твори настільки проникливим вторгненням у підсвідоме заохочення, що їх можуть зрозуміти тільки через багато поколінь обрані нащадки. Чому ж ці дурні гноблять його душу оплесками? Їм балаган відміряно!

Королева, звичайно, буде подобатися селюкові. Але чи зможе він оцінити її принади в належній мірі? "Хоч з корита, але досита" - цей козацький принцип не про Шекспіра. Інший властивий: "Нічого за віки людства не було в його історії кращого та шляхетнішого за нас і нашого способу життя!" Запорожці - багатогранні.

Хіба він знав, складаючи заповіт, що людство за декілька сторіч опісля нічого кращого не напише? Що написане їм матиме вагу матеріальну? Що його гріх можливо втілити у дзвінку монету?

Що деякі літератори стануть частиною прибуткового у майбутньому шоу-бізнесу? Що Присцилла Преслі отримувате з кожного виконання пісень свого батька на сільських радіостанціях в усіх Арканзасах свою копійчину?

Словом, Шекспір творив і ненавидів себе за це. Та-та, це коли ненавидиш жінку, як особистість, а щодня трахаєш її, бо дурієш від її запаху та звивин тіла, і нічого цій залежності протиставити не можеш. Та що ти можеш, коли втрачаєш притому лише від її погляду у твої очі. Кліпне вона через (по)вії найеротичнішим сірим кольором - і мамо, пиши одразу "в полон!" (Цитата з улюбленого єврейського анекдоту)

Творчість - найпринадніша насолода, найоргазмічніша. В голові одночасно існують сотні образів жінок, а художніх образів - сотні тисяч. Скільки разів на день по маточікуванню затуляють ці речі тобі світ?

Шекспір творив під власним ім’ям, визнаючи свою провину перед Богом, не маскуючи її псевдонімом, що хоч якось зняло би із нього провину.

І чесно заплатив за це роками лихварства у рідному місті і щоденного потискання рук, власників яких його, і кожний б ще пак!, літературний геній не поважав!

Отак боротися і долати власну гординю, жоден козак, навіть, уславлений Тарасом, Ярошенко не спромігся б!

Вічна боротьба генія з гординею - ось, що не дало нам побачити ще двадцять п’єс Шекспіра та три збірки сонетів. Шлях митця - це поки здатен протистояти.

Хто засудить Шекспіра, що коли закінчилися патрони, а стрічка за стрічкою ніхто не підніс, він вклонився Богові, і пішов, вибачаючись щохвилинно, загальнолюдським шляхом?

Чернетки, кажете? А що тоді хвацькі вгодовані олігархи платили гроші за автограф Борі Мойсеєва? Шекспір був людиною свого часу. Це митцем він був - понадлюдським. Що чудово уживається в одному флако... тілі. Гроші, ось що було мірою завжди. А їх він заробляв на виставах, а не на друкуванні текстів. Та не на автографах.

Щоби зрозуміти велич античної поезії, треба народитися в античності, пройти античний вишкіл вищої освіти і досягнути тих світоглядних висот. Авторові, колишньому студенту сучасного університету, осягнути геніальність античних поетів не вдалося. Але він і не "заморочується". Існує безліч неосягнутих речей, що треба встигнути зрозуміти за життя. Наприклад, загадка чергової гіркої посмішки Вільяма Шекспіра. Чи посмішки чергової випадкової білявки, що пройшла повз і на хвильку затрималась, наче випадково, біля мого тлінного тіла, одягнутого у не чорне. Тим більш не у брунатне.

Шекспір не розумів, що Емоцію розуміють усі однаково, відчувають, як сідницями, підсвідомістю, яка не залежить від Дару. Тому глядачі його вистав мають рівні шанси

із ним, із Генієм.

Ти їм кидаєш у пику неадекват, а вони облизуються? Це не мазохізм, пане Вільяме, це - художня влучність. Дякуй Богові.

Ти поїхав у Стратфорт-на-Ейвоні Йому служити? Та звідки ти знаєш якого служіння Він від тебе вимагав? Гординя, суцільна гординя. Ти, пане Шекспір, так її остаточно й не позбувся!

Як писав Поет, майже за чотири сторіччя після Твого народження:

На повії я помру ганебно,

Але солодко, і саван ночі

Покривалом зоряним вкрай неба

Лагідно закриє мої очі.

Розчерком конвульсії підкреслю

Тезу, що не буде з хама пана.

Соромно, звичайно, що воскресну

На Суд Божий у такому стані.

Пожалкую про одне тоді я,

Що не зможу поклонитись людям,

Для яких подібная подія -

Ласощі, неначе сир на блюді.

Я вклонявся б їм безперестанно,

Посміхався б: "Так мені, тварюці!"

І полегшив їхнє невизнання,

Того, що вони живуть багнюці.

Тож дозволь мені, Господь, напитись

Смачною гординей за життя.

Обіцяю: встигну відмолити,

Смерть перетворивши в каяття.

Одначе автор Шекспір усе усім довів. Бо "У світі, друг Гораціє, є надможливе, що і не припустять наші мудреці!"

Череп Йорика став персонажем для сотень белетристів, драматургів та поетів. Це ж як треба було "торкнути".

Але повернемося до підрозділів відгадки:

Також можна припуститися версії, що Вільям Шекспір, був дуже цікавою людиною у юнацтві. Міг годинами розповідати без помарок, зачаровувати публіку, якщо потрібно і жіночу. Але писати не вмів.

Страждав через це. Бо для деяких особливих людей найбільша фобія - виявитися у цьому житті нездарою, безталанним.

І поставив собі честолюбне завдання навчитися писати так, як він вміє розмовляти. (Ось тут і пояснення загадки про його невідомі людству сім років відсутності)

Шекспір досягнув бажаного. Став великим письменником. Але перетворився на нудну сіру людину. Міг яскраво говорити тільки на папері, тільки з уявним, обраним ним самим для бесіди, співрозмовником. Тому, що тільки це йому було цікаво. Як і кожному митцю, що творить нові світи.

За все треба платити чимось. Універсали - завжди нездари.

Людина, яка написала такі твори, могла й не наважитися вийти на барикади, але вона була здатна на більший подвиг, на інше героїчне подолання, на яке неспроможні герої барикад, жити із тягарем одинокості, із ствердженням своєї місії не перед людьми, а перед Богом.

Хоча у нашому різнобарвному на відчуття світі існує для когось і ось такий своєрідний Шекспір: http://pdrs.dp.ua/pedia/Уильям_наш_Шекспир

З.І. Ах так, забув, про стосунки Шекспіра із жінками, та звинуваченням останнього у гомосексуалізмі. Мовляв, після помилок молодості, які базувалися на матеріальних розрахунках, із Ганною Хеттуей, та занурення у театральне середовище, стосунків із жінками у Вільяма нашого не спостерігалося. Немає свідчень тих, хто зі свічкою стояв.

Та навіть, шановні, у наш, схильний до романтичного сприйняття дійсності в окремих головах, час можна осягнути прагматизм середньовіччя.

Уявіть собі, що Шекспір міркував приблизно так:

"Я завжди не робив підлостей, тримав свої помисли у чистоті, тому що боявся, що коли зустріну свою єдину кохану жінку, вона не зможе покохати мене заплямованого негідними вчинками. Бо усе, що ми, чоловіки, робимо в цьому житті, це виключно задля того, аби покласти це усе на олтар під її ногами.

Але виявилося, що жінкам цього не потрібно. Йди - грабуй літніх леді, дури довірливих вкладників, вбивай у підворіттях перехожих за хутряну шапку, головне: принось мені гроші, аби я мала змогу заможно жити і народжувати тобі дітей у достатку. Оттоді, ти - чоловік.

Якщо ти не зустрів жінку своєї мрії, свого божевілля - старій гідно в одинокості. Нічого страшного не відбулося, і це не привід і не підстава лізти у багнюку та розмінювати мільйон по пенсу.

Адже ти вимогливий тільки до себе, а не до них, оточуючих тебе жінок. І може в цьому більше козацькості, аніж у інших проявах".

Ви припускаєте, що Ви можете міркувати так? Так чому ж не припустити, що Шекспір, який випередив свій час, теж мав подібні світоглядні принципи?

Може, тому ми розшукуємо бруд у чужих біографіях та помислах, що він нас хтиво вабить? Тобто, зацікавлення чужою зіпсованістю свідчить про власну зіпсованість. І, сподіваюся, навпаки.

Бо, як казали древні, людина здатна на усе, що вона може запідозрити в інших.

Наши блоги