УкрРус

Лучше старенький ТТ, чем дзюдо и карате

Читати українською
  • Лучше старенький ТТ, чем дзюдо и карате

Козакам було дозволено із зброєю заходити до церкви. І не тому що їх там чатувала небезпека. А тому, що суспільство вірило їм та вірило собі.

Я виступав та завжди виступатиму за вільний продаж зброї в Україні.

Справа навіть не в національній традиції заритого у старого Миколи-бандерівця кулемета в городі, а у сусіда Василя - рації.

Справа у адекватності: оббіг зброї у країні, так само як і оббіг грошей, має контролюватися державою.

Це пріоритетні напрямки, якщо влада їх не контролює, а оббіг грошей вона точно не контролює, то це не влада, а банда грабіжників.

Вільний доступ до зброї - це елемент побудови громадянського суспільства, без якого я майбутнього України не бачу.

Влада боїться зброї у наших руках? Та хіба вона думає, що її немає? Хіба хтось думає, що для сорокапятимільйоної нації куркулів то є проблемою - дістати вогнепальну?

Та зайдіть на будь-який базар провінційного містечка, хоча б нашого, підійдіть до будь-якої особи кавказької чи циганської зовнішності та скажіть кодове слово: ТТ чи Калашников - и він ствердно хитне головою. Та навіть, якщо ви скажете: Драгунова, я думаю, відмови не отримаєте.

Ми давно вже, любі народні обранці, живемо в умовах попиту-пропозиції. Вони задовольняють одне одного, як я, чи, можливо, ви, жінок, що збуджують.

Якщо попит є - пропозиція виникне, це як жінками, знову ж якщо вам так зрозуміліше.

А попит на зброю є. Але зараз вона переважно в руках бандитів, а не законослухняного населення. Владі вони - ближчі?

Мій сімдесятирічний сусіда, коли вночі місцеві наркомани зрізали його виноградну арку, щоби здати її на пункт прийому металобрухту, волав у вікно: "Сергійку, Сергійку!" Добре, що у мене сон не міцний. Я вибіг - вони розбіглися, бо знають, що я дурний та безбашенний, арка лишилася. А якби я не почув, міцно спав?

Але ж набагато простіше було б, якби сусіда, абсолютно психічно здорова людина, шмальнув із вікна вгору - і вони б усе зрозуміли: не можна коїти безчинства, доведеться відповідати найдорожчим. Адже не у кожного старого є молодий кремезний сусіда, який ладен вибігти у темряві на захист не знаючи, що його там чекає.

Так, оце найдорожче, намагання його зберегти, і є запорукою ладу, спокою та побудови громадянського суспільства.

Якщо влада неспроможна навести лад у країні, дайте народові цей шанс саморганізуватися. Із допомогою зброї, під контролем держави.

Люди бояться жити у нашій країні. Небезпека для них звідусіль. Не знають, де вигулькне. Ходять пригнічені. Ще крок - схопляться за вили та підуть на штурм Зимнього, чи, як там, Маріїнського. Не театру.

Дайте людям зброю задля самозаспокоєння!

Щоби людина себе поважала та нікого не боялася. Щоби почувала себе гідно.

Знаєте, любі народні обранці, хто в нашій країні без зброї нікого не боїться?

Та ні, не ви, і не Янукович. Ви живете у стані постійного стресу і вільними себе не почуваєте. Я у цьому впевнений, як у безсмерті моєї душі.

А та частка суспільства, моїх та ваших знайомих, які хворі на СНІД. Їм втрачати нічого, тому їх ніхто не займає. Обходять стороною. Їх навіть міліція боїться затримувати. Бо він-вона вийме уламок скла із кишені, надріже руку і почне бризкати у бік міліціянтів. Яких одразу охоплює священний жах. Ці хлопці теж цінують найдорожче.

Хворі на СНІД - єдині люди, які нікого не бояться у нашій країні. Країні СНІДу, гепатиту, та туберкульозу.

Ці хвороби, у купі із автокатострофами, викошують більше людей, аніж могла б гіпотетично дозволена вогнепальна зброя.

Так і будемо прикидатися дурниками?

Наши блоги