УкрРус

Війна за мир

  • Війна за мир
    EPA

Росія на очах шокованого світу несподівано запустила фабрику тероризму. Москва відмовилась від будь-якої співпраці з Україною. Натомість нарощує і нарощує експорт терористів в ослаблену меншовартістю "молодшу сестру". Кожні 10 хвилин незаконно подолавши кордон за підтримки уряду РФ терористичну армію Росії на Сході поповнює черговий "руский козак", елітний безробітний командос, безжалісний і безпринципний кадировець, незаспокоєний кров’ю - абхазець та осетинець. І ще легіони професійних вбивць, кримінальної гопоти, шукачів смертельних пригод і легких грошей. На Камазах. З ПЗРК й мінометами їх щедро фінансує Сім’я і різноманітні російські фонди.

Янукович поступово стає українським Бен-Ладаном, намагаючись втопити рідний Донбас у крові. Владімір Путін дав йому не тільки політичний дах та імунітет безкарності, але й свідомо використовує для знищення української національної державності.

Дивувався вчора на "Свободі слова" у Андрія Куликова танцю тіней українських дипломатів з дивним "джентльменським набором" віртуальності, абстракцій і пошуках миру з Росією. Заява про якусь "стратегічну перевагу Києва над Москвою", швидше за все, може свідчити не про народження нової дипломатії, а її похорони. Росія нарощує війну, а ми просимо миру і шукаємо компромісів, намагаючись її перемогти "реформами, новою якістю життя і цивілізаційними проривами"?

Вроджена генетична меншовартість? Псевдопатріотизм, псевдовишиванки, псевдоміфологія будівництва "великої держави Україна". Чи масова репродуктивна залежність від тотальної російської пропаганди, яка культивує серед доморощеної "інтелектуальної еліти" миротворчу психологію управління війною. Між Новоросією і суверенною державністю. Жертви промивання мізків? Саме це стало причиною геополітичної поразки України із безпринципною втратою Криму, невтручанням у процес сепаратистського вибуху на Сході та перетворення його в європейський терористичний анклав.

Якщо президент Порошенко наважиться взяти із собою цих людей для боротьби з агресією Росії, то його ноги опиняться у важкому бетоні. Саме ця "перехідна політична еліта" передає йому тяжку втратну війну, розвалену державу разом із системою управління нею, глибокі, непередбачувані нові загрози й виклики.

У Петра Порошенка на столі два стратегічних листа пергаменту. Один - списаний, перекреслений, залитий чорнилами, з порваними краями – історія драми перехідного уряду і його історичний конфлікт з національними інтересами. Другий – чистий.

Який візьме в руки новий український президент, обраний новими українськими виборцями в першому турі для відновлення і перезаснування української держави?

Йому варто чітко усвідомити не лише фактор революційного Майдану-національнотворчого Віче. Але й те, що його обрання є наслідком вже існування в Україні інформаційного громадянського суспільства. Із колективним розумом і спільним запитом. На нову політику й іншу державу. Замість електорату прийшли свідомі і самодостатні виборці. Від Луганська до Ужгорода вони діяли однаково та одностайно. Відмовили партійним лідерам, бо вважають їх надто корумпованими і здатними в ім’я створення партії-гегемона на хитрощі, нечесну політику і зраду національних інтересів. Ігор Коломойський, перший патріот України, який очолив похід проти Путіна, розірвав на час критичну проблему зрощення бізнесу і влади, демонструючи головні вимоги на патріотизм і рішучий відпір агресору. Тобто Путіну. Тепер ідентифікаційною міткою влади будуть непохитний патріотизм, жертовність, відкритість і висока готовність вести війну за звільнення України та відновлення її територіальної цілісності. Або під мантри інфікованих Москвою "миротворців" розчинитись у місиві народів і народностей нової євроазійської імперії з "особенной культурой и ценностями Русского мира".

Усі, хто сьогодні шукає миру з Росією, не можуть пояснити його умов. Бо Росія нарощує війну, єзуїтськи ховаючись за примітивною рібентропівською дипломатією захисту прав "соотечественников и русскоязычного населения" та боротьбою проти "нацистов, фашистов и Киевской хунты". Її план закінчення війни з українським народом – припинення існування української державності через створення договірної федерації, прийняття на рівні ООН рішення про безстроковий її нейтральний статус, заборони євроінтеграції, припинення розвитку української мови і відмови українців від своєї історії. Тому, ті хто волає за київські мирні ініціативи, фактично вимагають капітуляції. Бо мир – це консенсус. Або в гіршому випадку - компроміс між двома конфліктуючими сторонами, які зберігають корінні інтереси один одного непорушними, жертвуючи другорядним. Але представники "партії миру" жодного реального пункту для цього не пропонують. Бо його в природі політики поки що не існує.

Зрозуміло, що мир необхідний. А тому можливий. Але тільки при одній, єдиній умові – Росія повертається на умовну лінію "нульової відмітки". До моменту анексії Криму. Без усіляких умов і обмежень. Тільки після цього Київ може сісти за стіл мирних переговорів у пошуках компромісів. З Москвою. За участі міжнародних гарантів. Якщо вони не будуть розглядати Будапештський меморандум як серветку для обіду з Путіним.

Ми вже ніколи не будемо братськими народами. Тим більше - стратегічними партнерами. Неможливо також буде підтримувати напівколоніальний режим управління країною. Очевидним також є те, що в Україні, ще на Майдані, безповоротно переміг Західний цивілізаційний тренд. Тому Київ ніколи не стане частиною євроазійської утопії, збудованої виключно на амбіціях та інтересах геополітики Росії. Якщо Путін не переможе у війні.

Змушені визнати разом з вами що подібний прогноз є малореалістичним. Бо він пов'язаний виключно з Владіміром Путіним, сакральним лідером двох третин вкрай зубожілих росіян, які хочуть війни. Будь з ким – Білоруссю, Польщею, Румунією, Молдовією, Грузією тощо. З Україною, з колиски якої вони вийшли - найбільше. Мир для нього – це поразка, слабкість політика. Шлях у світ, де у нього немає місця. В історії невідомі випадки, коли самовпевнені, харизматичні і культово-одержимі диктатори раптом ставали лібералами і миротворцями. Можна було би сподіватися на Божественне Провидіння, але "русская православная церковь" вже взяла в руки автомат Калашникова і вбиває вірних.

Отже Путін миру не хоче. То чому ж його бажають в Києві?

Відновлення держави можливе тільки героїчною і швидкою мобілізацією громадянського суспільства навколо рішучих дій президента. Як гаранта державності в ранзі головнокомандувача. Якщо він буде відкритим, щирим у своїх намірах і першим патріотом. Як у кінці 40-х та на початку 50-х Шарль де Голль, коли Франція розвалювалась. Йому вкрай варто обпертись на український народ, а не на злодійські олігархічні клани, партійні корупційні холдинги і тих "данайців", які вміло путали ноги Кучмі, Ющенку та самовіддано працювали на Сім’ю. Вони всі навколо і готові платити будь-яку ціну за повернення до управління країною як найбільш ефективного бізнесу. Вони вже бачать президента своїм партнером. Хвиля довіри до нього тільки зростає. Попри те, що він справедливо мовчить. Але відмова президента від жорсткої боротьби за українську державу і свободу українського народу, може скасувати цей унікальний мандат на владу і привести країну до хаосу та історичної драми.

У Петра Порошенка відповідальності значно більше, аніж можливостей.

План уже викристалізувався. 3 і 6 червня, у Варшаві і Нормандії, поставити три вимоги перед нашим союзником – Заходом.

Перша. Допомогти воювати з Росією і забезпечити українські збройні сили засобами не смертельної і летальної дії. Всіма можливими і доступними для швидкого оволодіння нашими військовими в бою.

Друге. Ввести третю хвилю санкцій в час вимушеної паузи підготовки і проведення широкомасштабної військової операції на Сході України. Захід має діяти злагоджено, відкрито і чесно. Якщо він зацікавлений у відновленні миру в єврорегіоні в умовах, коли Росія розпочала антиглобальну війну за світове домінування.

Третє. Надання Україні спеціальної програми підтримки по типу "плану Маршала" для відновлення її політекономічної та військової дієздатності. Кредити і позики, в існуючих умовах тотального розкрадання грошей, неефективні. Потрібний західний менеджмент, нові правила гри для створення нового внутрішнього ринку, зміна парадигми споживання і перехід на іншу систему ринкової стратегії.

Путін буде намагатись в Нормандії вкотре розколоти Європу і США. Зустрічаючись "тет-а-тет" з Ангелою Меркель і Девідом Кемероном, буде обіцяти всі надра Росії в обмін на Україну. Але чи зможе витримати Росія таке одночасне "роздвоєння" - віддати все Китаю і ще більше пообіцяти Європі? Всього-на-всього в обмін на приєднання до тіла Росії країни третього світу – Окраїни.

Порядок денний для внутрішньої політики у президента майже готовий. Він має бути погоджений Вашингтоном і Брюсселем.

Військовий стан на Сході. Він неминучий і єдино можливий. Для зміни ефективності війни із розбухлою армією добре озброєних і організованих терористів, яка все частіше використовує броню та важке озброєння. Для підвищення ефективності захисту мирного населення та проведення евакуаційно-рятувальних операцій.

Відмова від неіснуючого АТО. В умовах захоплення терористами величезних територій та використання тактики єдиних збройних формувань, тим більше, вона стає неефективною і безперспективною.

Передачу командування військовими операціями збройним силам на чолі з новими керівниками з достатніми повноваженнями, гарантіями і всіма необхідними ресурсами.

Мобілізація професійних військових запасу і жорстка заборона використовувати для війни призивників.

Ввести воєнний податок як вид амністії сірих капіталів.

Поєднання тактики жорсткого блокування по внутрішніх і зовнішніх кордонах територій терористів із жорстким пропускним і міграційним контролем. Разом із фронтальними і точковими бойовими операціями з ліквідації збройного супротиву формувань бойовиків. Перед тим треба максимально забезпечити можливість свідомому населенню тимчасово покинути місця проживання. Особливо – жінкам, дітям та людям похилого віку.

Максимально використовувати усі ресурси збройних сил, діючи скоординовано із використанням системи жорсткого планування операцій. Дуже важливо для їх підготовки запросити радниками іноземних недіючих відомих спеціалістів. Унеможливити використання заборонених міжнародним правом боєприпасів і воєнних операцій.

Стратегія. Розпочати тотальну інформаційну війну проти агресії Росії і створити широкий фронт громадського інформаційного протистояння пропаганді Москви і терористичним інформцентам у соцмережах.

За один-два місяці ліквідувати будь-які прояви тероризму на Сході. Унеможливити масові жертви серед масового населення, забезпечивши його найнеобхіднішими ресурсами і компенсаціями.

Закрити ешелонованою системою Збройних Сил кордон з Росією, унеможлививши будь-яке його порушення. У нас найвища в світі щільність прикордонників на один погонний кілометр кордону і суцільна діра в зовнішньому рубежі держави.

Прийняти рішення про візовий режим з Росією, звернутись в ООН із офіційною заявою про визнання її агресором і стороною у військовому конфлікті для припинення використання РБ ООН в легітимізації війни з Україною. Постійно подаючи РБ ООН "фейкові резолюції" щодо України, дипломатичний танк Росії фарбує себе в білий миротворчий колір і перекладає відповідальність за війну на Київ.

Вимагати негайного проведення комісії "Україна-НАТО" для підтримки оборонної політики України у війні з міжнародним тероризмом Росії, припинення співпраці НАТО з Росією та категоричної відмови постачання їй натовської зброї. Наприклад, двох французьких десантних гелікоптероносців "Містраль", які вона, не маскуючи наміри, збирається використовувати в Кримській акваторії Чорного моря.

Звернутись до міжнародного співтовариства з вимогою визнати Віктора Януковича винним за організацію і фінансування міжнародного тероризму за співучасті Москви.

Знаю, що багатьом не хотілося би це читати. І навіть промовчати про цю жахливу війну. Іншим – поколисати ілюзії про мир і пошуки компромісів з Росією без війни. Ще хтось пошле мене воювати на Схід. Або ще кудись. Ну, що ж, ми такі. І ще довго будемо.

Війна - це повивальна бабка історії людства. Ті, хто протистоїть їй, захищаючи свободу, свою державу і людську гідність, не тільки патріот і її громадянин, але й воїн. І не принципово важливо, тримає в руках він автомат чи б’ється словом за перемогу над лютим ворогом. Найгірше – мовчати. Бо з волі саме мовчазних гинуть держави і зникають у безвісті славетні народи.

Наши блоги