УкрРус

Справжня орлиця

Читати українською

Львів прокидається від важкого отруєння дешевим продуктом з яскравою національною символікою та привабливими, зрозумілими місцевими споживачами гаслами сумнівної якості, як прокидається на ранок дурний п’яничка з розумінням того, що шинкарка-курва, замість улюбленої медовухи, налила йому, за жидівським звичаєм, незрозумілої якості пойла.

У львів’ян болить голова, а тіло потребує холодного душу та розсолу, щоби зрозуміти, що то було вчора і чому шинкарка-курва, яка ще вчора здавалася такою привабливою та радикальною, не в діях, а на словах, сьогодні на ранок виявилася звичайнісінькою інтриганкою з відповідним прізвищем.

Холодним душем для них стало її членство у ненависній ними комуністичній партії, заборону якої за їх, львів’ян, гроші вона так вимагала у своєму шинку. Клятий шинок тепер відмовляється її пускати до себе, бо власники його – гієни та лакеї - не бажають бачити у своїй криївці цю падаль, яка ще вчора вигукувала тут такі милі їх слуху гасла і славила тих, з ким боролася її рідна комуністична партія.

У 23 роки вона вже очолювала гурток марксистсько-ленінської естетики і допомагала іноземцям з дозволу старших товаришів з таємничої і могутньої організації, абревіатура якої лякала її краян холодом сибірських таборів смерті, вивчати російську мову.

Вона робила це виключно з меркантильних моментів, бо перед очима її був приклад привабливої співпраці з владою, коли репресованій родині священика забороненої церкви, влада виділяла квартиру в центрі міста, а їхні нащадки очолювали збірні, і без перешкод виїздили в капіталістичні країни. Все це приваблювало, все це тягнуло і давало певні перспективи кар’єрного росту. Все це коштувало членства у партії, від якої віяло сибірським холодом і жахом тюрми на Лонцького.

Шахрайка хотіла визнання. Вона вже бачила себе орлицею, елітою нації, пасіонарною революціонеркою, яку слухають і якою захоплюються. Вступ був суто формальним. Такі ж самі шахраї, які потім будуть полюбляти сидіти в її улюбленому шинку і співати чужі їм по духу стрілецькі пісні, на скору руку прийняли рішення, і одноголосно проголосували за те, щоби прийняти у свої лави орлицю, яка ще тільки вчилася літати і допомагала іноземцям вивчати не українську (боронь Боже), російську мову, бо саме ця мова давала їй можливість швидкого кар’єрного росту.

Сподівання і надії закінчилися разом із забороною рідної партії. Шахрайка так була вражена карколомним падінням імперії і її бастіону-партії, від якої віяло холодом Сибіру, що забула написати заяву про вихід з лав цієї партії, сподіваючись на те, що все ще повернеться на круги своя. Старші товариші зі страшної організації порадили не хвилюватися і перечекати суворі роки заборони. Вони переконували, що архіви знищені, а її будьонівку, яку вона старанно заховала під стріхою, ніхто не знайде.

Тим більше, що шукати будуть ті, кому потрібно шукати, а саме: онук репресованого ними священика та його, онука, рідний брат – комсомольський вожак, який свого часу вбив людину і не сів у холодні сибірські табори, бо свого часу його батько без перешкод виїздив за кордон, як син репресованих та гноблених владою. А ще у них буде реальний пацан, теж онук нашого чоловіка, секретаря обкому, члена партії, від якої віє холодом сибірських таборів.

Шукати вони будуть ворогів, вигукуючи дивне слово "люстрація", доволі часто плутаючи з кастрацією та дивними інструментами у вигляді гілки та мотузки. На темі кастрації та люстрації під чуйним керівництвом старших товаришів, з яких би цвяхи робити, а не "москальські гвозді", які вміло приготували рецепт медовухи з трьох компонентів, шахрайка і товариші потрапили до великого шинка, з якого, користуючись халявними етерами, полилася гидота, яка вдарила в голови їхнім краянам.

Пробудження краян виявилося важким. Ще більші за розміром старші товариші знайшли під стріхою ту саму кляту будьонівку шахрайки. Вона довго впиралася і відкидала всі закиди лакеїв та плебеїв – розмір не мій, фасон не такий.

- Як елітна курва, я ношу будьонівку з тризубом, а ця, яку ви знайшли під стріхою, з червоною зіркою, твердила вона з трибуни великого шинка.

– А чиє прізвище на ній написано російською? – кричали здивовані її шахрайством краяни.

– Моє,- змушена була видавити з себе орлиця. – Але ж я його написала російською виключно з меркантильних міркувань. Щоби її не вкрали іноземці, яким я викладала цю мову. Самі ж розумієте – Маші, Лизи, Міши, ...

Наши блоги