УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

ДНК-портрет нації – локшина на вуха. Страва друга – трипільська

ДНК-портрет нації – локшина на вуха. Страва друга – трипільська

Проект "ДНК-портрет нації" підтримав досить активно нав’язувану в останні два десятиліття ідею, що українці є прямими нащадками трипільців та арійців. Про арійців була розмова в попередньому тексті ("ДНК-портрет нації. Локшина на вуха"), а зараз трохи інформації про трипільців.

Про трипільців у передачі не сказано найсуттєвішого: ця "кукутені-трипільська" група І2 є єдиною з усіх Y-гаплогруп Європи, яка є місцевою. Сучасне поширення її носіїв вказує на формування групи на Балканах і прилеглих землях у дольодовиковий час. Усі інші гаплогрупи прийшлі, вони сформовані поза Європою. Про це свідчить градієнтне спадання кількості носіїв цих груп при віддаленні від джерела міграції.

Трипільцями прийнято називати землеробську людність, яка у середині 4 тисячоліття до н.е. прийшла на південь Київщини з румунського Прикарпаття де виникла на початку 5 тис. до н.е. Одне з їх поселень, розкопане В.Хвойкою сто років тому біля села Трипілля, і дало назву культурі.

Трипільці не були першими і єдиними землеробами, що поселились в Україні. Приблизно на тисячу років раніше на Волинь та Верхнє Подністров’я з Середнього Дунаю прийшли племена лінійно-стрічкової кераміки, що розселилися також до Північно-Східної Франції, а згодом і на Британські острови.

Предками одних і других землеробів були хатто-хуритські племена Малої Азії, що у 7-6 тис. до н.е. переселились в Східну Грецію, а звідти долиною р.Стримон у Подунав'я. Саме у Східній Греції в 7-6 тис. до н.е. з’явились своєрідні прямокутні житла з двохскатним дахом, вкритим соломою та глинобитними стінами, що мали каркас із дерев’яних стовпів та плетеної лози. Цей тип жител у певних варіантах був поширений найдавнішими землеробами з Балкан по всій Європі, а згодом занесений індоєвропейцями і до Азії. Українська глинобитна хата під стріхою є спадкоємницею житлобудівних традицій найдавніших землеробів Европи, які близько 8 тисяч років тому проживали у Східній Греції. Хоча практично нічим не відрізняються від таких українських хат і хати іранського Мазендарану.

Це не українська хата (на фото справа), а сучасне житло мешканців іранської провінції Мазендаран (поруч з історичними землями Парфії).

Якщо походження української хати не викликає особливо негативних емоцій у певної частини українців, то ситуація зі сприйняттям реального походження українців дещо інакша. Антропологічно трипільці відносяться до мало поширеного серед українців тендітного східносередземноморського типу. Місцеві мисливці належали до кроманьйонського типу і відзначалися високим зростом, масивним скелетом і широким обличчям (сучасні норвежці, даньці, шведи, балти, поляки, північні німці та більшість англійців). Безпосередніми нащадками хаттів є абхази, адигейці, кабардинці, абазинці, а нащадками хуритів є чеченці, інгуші, лезгини, котрих у 3-2 тис. до н.е. витіснили з Малої Азії на Кавказ індоєвропейці (лувійці, палайці, хети, вірмени, іонійці, дорійці, фрігійці). Разом з тим неправильно повністю заперечувати будь-який вплив трипільців на етногенез українців. Адже український антропологічний тип постав внаслідок змішування трипільців з найдавнішими індоєвропейськими скотарями і характеризується відносно високим зростом, міцною статурою, темною пігментацією, круглим черепом, прямим носом, вузькою та середньою шириною обличчя. До динарського антропологічного типу належать також словаки, серби, хорвати, словени та чорногорці. Саме в околицях Динарських Альп і спостерігається найвища (до 50%) концентрація гаплогрупи І2.

Мовознавці визнають десятки запозичень до індоєвропейських мов з мов хатто-хуритських переселенців. Ось деякі з них: коза, порося, село, льон, сир, жито.

Та головна особливість проблеми полягає в тому, що трипільці не були індоєвропейцями. Отже, якщо українці є трипільцями, то тоді вони не є індоєвропейцями. Абсурдність очевидна, але комусь потрібна.