УкрРус

Все той же Мюнхаузен

Читати українською
  • Все той же Мюнхаузен

Зимі наплювати на наші почуття. Все трусить і трусить. То снігом, то мокрою крижаною мжичкою. Вдень вона ховається на засніжених дахах висоток і київських крутосхилах. А вночі монотонно засипає подвір’я невагомим, старечим білим пухом, жалібно завиває безлюдними, напівтемними вулицями. Разом із тічними зграями різномастих псів, що сомбулічними густими тінями перебігають від однієї сміттєвої купи, до іншої. Вдень, одягнувши як-небудь на себе свитку із порваних у сіре клоччя графітових хмар, не дивлячись вниз, байдуже кудись котить світило. Може йому соромно, що не приймає пологи весни? Здається, у неї мало хто вже й вірить. Тільки величезні зграї сіро-чорного вороння, одночасно зриваючись із густо засіяних омелою тополь і осик, раптом, з божевільним вереском, злітають у вись. Їм уже давно пора вити гнізда і збільшувати, й без того величезну, міську популяцію. Зазирнувши за горизонт, вони, якось незграбно, знову падають на ще змертвілі крони. І мовчать. Вночі їх моторошні ескапади проганяють моторошні сни, навіяні замертвілим холодом зими. А вона стара, втомлена, знесилена тепліючими вітрами з Балкан, ще люто ранками поскрипує морозами, відчайдушно чіпляється холодом за все оживаюче, боячись перемін. Не йде. Ані весна, ані зима.

Україна загралась у геополітику. На коротких орбітах. Між Брюсселем і Москвою. Намертво до них прив’язана. Без будь-якої стратегії розвитку, ідеологічних цінностних пріоритетів і сильної, з опорою на громадянське суспільство, політичної влади. Держава все більше і більше нагадує бізнес-корпорацію із фізичними засновниками. Рішення приймаються келійно, "вузьким колом", виходячи із інтересів акціонерів. Національні інтереси, національні цінності, національна безпека відсутні. Як категорії. Навіть у риториці правлячої еліти. Повсюди пристосуванці, лицедії, аморальність, підлість, страх, зрадництво, поборництво, боягузтво, покірність і ненависть. Це живильне середовище авторитаризму, до якого майже скотилась Україна. Якщо вірити доповіді директора розвідки США Клаппера "Оцінка загроз по всьому світу".

Велике роздвоєння національної особистості. Половина українців виступає за підписання Угоди з ЄС, а друга – за зближення з Росією. Такий діагноз, через соцопитування, поставила у лютому цього року DW-Trend разом із Інститутом по вивченню ринку і суспільної думки IFAK.

Це, одночасно, жовті картки президенту і опозиції. Тільки 16% (!?) опитаних вважають, що Янукович робить усе можливе, аби підписати угоду із ЄС. На Заході України і у Центрі, в електоральних ядрах опозиції, 36% українців проти зближення з ЄС.

Угода з ЄС – у руках Януковича. Про це прямо заявило керівництво Євроунії на лютневому Саміті в Брюсселі. Президент сфотографувався з ним після більшої, аніж дворічної розлуки.

Входження у Митний Союз – також у руках Януковича. Цього ніхто не приховував вночі 4 березня в "Завідово", далеко від Москви.

В обох випадках ціною має стати повторна перемога Віктора Януковича на президентських виборах 2015 року. Саме тому він опинився на гойдалці між двома Голіафами, не відчуваючи в собі Давида з пращею.

Європейський союз вже давно пропонує українській владі приєднатись до Заходу, поступово перевівши усі системи розвитку держави на його усталені стандарти і принципи: від верховенства права до економічних свобод і соціальних гарантій. Тобто, збудувати в Україні сучасну демократію. Реальну. Без обмежень і вилучень. Але тоді ніякого сенсу боротись за президентську булаву немає. Бо треба стверджувати плюралізм, відтворити реальний розподіл влад і систем стримувань та противаг, повернути конституційну легітимність. Головне – відмовитись від монополії на владу, корупції і випустити із тюрми Тимошенко разом із Луценком. А це виглядає вже очевидним перебором.

Політичне керівництво ЄС, якось несподівано, згодилось на бек-вокал. У спільній заяві ні слова про Тимошенко, Луценка, вибіркове правосуддя. Хоча, про це на прес-конференціях згадали Ван Ромпей і Жозе Мануель Баррозо. Це еквілібричний підхід. Він має дати можливість В.Ф. самостійно, до контрольного травня, визначитись із способами вирішення дев’ятнадцяти пунктів майже ультимативних вимог Унії до України і продемонструвати тут якийсь "прогрес". Їх озвучив комісар Фюле на зустрічі з прем’єром Азаровим. Якщо зримого просування не буде – угода переноситься в туманний 2016 рік. При цьому, головними і негайними є п’ять вимог: прийняття Виборчого кодексу, підготовленого на гроші платників податків ЄС і просуваючого відкриті виборчі списки; відмова від вибіркового правосуддя – звільнення Тимошенко і Луценка; реформа прокуратури; судова реформа і реформа держзакупівель. Надто багато, аби їх якось почати виконувати. До того ж, вони і є основою, базою політики управління пануючою елітою. Тобто, треба відрубати собі руку, аби вона не тримала нас за вуха.

Але, якщо нічого не робити, а вибори 2015 року не будуть вільними і демократичними, то про другий термін легітимного президентства треба забути. Тим більше, що дані сучасних опитувань залишають Віктору Януковичу на це досить примарні надії. Відкладати вибір Київ, таким чином, якнайдовше, наскільки це можливо, вже не може. Як і не вдасться довго суміщувати дві геополітики, два протилежних напрямки руху потомків містичних древніх аріїв. Це чітко артикулював Баррозу нашому президенту.

Аби якось закріпити наміри Євроунії на "гарні" перспективи щодо Угоди про асоціацію, Україні пообіцяли 610 мільйонів евро довгострокових, на вигідних умовах, кредитів. Такої макрофінансової допомоги не членам ЄС ще не давалось. Для цього треба відновити кредитну програму МВФ. А це вже інша, не менш драматична історія.

Президент, згідно з законами фізики, вирвавшись із гравітаційного поля Європи, був негайно притягнутий великою масою Москви. Там, за зразком ЄС, копіюючи його як Китай російські Су-27 і Су-33, створюється амбіційний цивілізаційний проект Євразійського союзу. Він має бути запущений у 2015 році. У час виборів українського Глави держави! Його перша і головна фаза - Митний Союз. Це ключова мета Владіміра Путіна. Ще напередодні своєї інаугурації він заявив: "Создание Таможенного Союза и единого экономического пространства, на мой взгляд, по моему убеждению, является важнейшим геополитическим и интеграционным событием на постсоветском пространстве со времен крушения Советского Союза". Проект жорсткий, позбавлений традиційних ринкових ліберальних принципів і непотрібних свобод. Для своїх – все. Для чужих – митні правила і тарифи, які виписані під російську економіку. Або – або. Тому, "3+1", запропонований принцип участі України у МС Януковичем, для Путіна неприйнятний. Середини немає.

Президент Росії, демонстративно приймаючи свого малоросійського колегу за спрощеною процедурою у Тверській провінції, вперше чітко заявив, що МС – проект цивілізаційний. Як і ЄС. Тому, що Росія сама є "уникальной цивилизацией", якщо прочитати його статтю про національну політику. Участь у ньому є "политическим выбором Украины" на базі, без сумніву, "сохранения и приумножения общего культурно-цивилизационного наследия", що тримається на "русском мире". Реально він не залишив Україні шансів. Якщо вона не приймає пропозицію, то з 2015 року країни МС закриють свої кордони для іноземної робочої сили. Для східних прикордонних областей України, де масово і стрімко зникають робочі місця, робота в Росії є єдиною можливістю годувати мільйони сімей. Тому, нарощування на цьому грунті протестних рухів проти влади гарантовано.

Нам здалеку показали, вчергове, велику морквину. При вступі в МС ВВП України, яке зараз стабільно зачепилося за нульову відмітку, "в зависимости от глубины интегарции", за впевненістю В.В.П., може зрости від 1.5 до 6.5%. У чому суть "глубины интегарции" - невідомо. Це при тому, що економіка Росії, в розрізі того ж ВВП, коштує всього $2 трильйони, у той час як США - $14, Китаю - $10. Це найменш динамічна економіка серед країн БРІКу із непорівняно меншими перспективами, навіть аніж Індії чи Бразилії. Не забудемо, що з 1993 року по 2010 рік Росія втратила 6.7 мільйонів населення (із 148.6 до 141.9).

Стрімке старіння, очікувана тенденція до скорочення тривалості життя, фактичне вимирання територій на схід від Уралу і швидкий процентний ріст в популяції неруського населення, особливо мусульман, сировинна залежність економіки з опорою на нафту і газ, запасів яких стане хіба що на 17 років, низький модернізаційний потенціал. Що з цього може отримати Україна для швидкого конкурентного економічного розвитку, модернізаційного прориву, кальки ефективних реформ, моделі досконалої і справедливої системи влади, ніхто й не обговорює. Із зрозумілих причин. Відповіді на ці питання знаходяться тільки на Заході який історично домінує в цивілізаційному розвитку.

Тому, Янукович й не отримав жодного позитиву на головні питання візиту: згоду на перегляд ціни імпорту російського газу в Україну, про списання $7 мільярдів штрафних санкцій "Газпрому", про покращення товарообігу між країнами, який за минулий рік скоротився на $5 мільярдів, про відновлення роботи Крюківського вагоноремонтного заводу і Великобурлуцького, колись найбільшого в УРСР, сирзаводу, про закупку ЗС РФ військово-транспортного АН-70, тощо.

Президент затиснутий Юлією Тимошенко до стінки. Маючи особистий потенціал, він дуже слабкий гравець і ще більш слабший партнер. Візит у Твер це демонструє. Його останній ресурс на 2015 рік – Україна. ЄС готовий його підтримати. На умовах і принципах, зрозумілих європейцям. Але тоді шанси на перемогу стають зовсім примарними, а наслідки виглядають загрозливими. Можливо припустити, таким чином, що влада не збирається, не може і не буде виконувати вимог Брюсселя для виходу восени у Вільнюсі на підписання Угоди про асоціацію. Між іншим, одночасно там може бути підписана Тимчасова угода про вступ в ЗВТ між ЄС і Україною. Вона не ратифікується нацпарламентами і вступає в силу негайно із дати підписання або вступу її в силу. Правда, Єврокомісія може направити її на ратифікацію в Європарламент і вона не надасть у цьому випадку технічну допомогу, яка гарантується кандидатам ЄС.

Залишається повірити в міф про Євроазійський альянс, розроблений російськими націоналістами у дусі концепцій історика Гумільова і філософа Данилевського. Тільки не варто думати, що саме вони якось надихали Освальда Шпелгнера, Арнольда Тойнбі і, найбільше, Семюела Хантінгтона. При цьому, в Росії все частіше спостерігаються зворотні Євроазійському розширенню тенденції – необхідність створення російської національної держави по західному зразку. Судіть самі.

Рейтинг Путіна, після ідеальної переможної війни в Грузії, ціні нафти $140 за барель, був аж у озоновому шарі. 9 із 10 росіян (!) його підтримували. Ніхто у світі про це й не мріяв. Важка рецесія 2009 року з падінням ВВП на 7.5%, все змінили. Рейтинг стрімко почав падати. При цьому, він танув і в 2010 році, коли економіка почала зростати. Критика Обами за "малодушну політику умиротворення", навіть демонстрація США сталевих мускулів і непоступливої дипломатії, нічого не змінили.

Приєднання через "вільний примус" України до "Російського броньованого локомотива" точно знаменувало би повернення славної імперії на світову арену із сильним лідером, здатним до утримання США в статусі "одного із…". Це могло би все змінити. Правда, у Москви немає ні ресурсів підтримувати цю надзвичайну і інтенсивну стратегію, ні достатнього часу для організації і просування цього проекту, ні можливостей, аби субсидіювати українську економіку для уникнення гостро кризових децентруюючих тенденцій. Ніхто ж не повірить, що вона – це тільки газ і російський ринок збуту.

Україні прийдеться платити. Наприклад, вступом в ОКДБ, яка у цьому випадку доконче буде протистояти НАТО, нарощуючи ядерний потенціал і розвиваючи російські воєнні технології. До 2020 року, разом із модернізацією звичайних озброєнь і самих ЗС Росії, на це буде виділена астрономічна сума - $600 мільярдів! Це при тому, що якщо США до цього часу будуть володіти всеосяжною системою ПРО, то стратегічний потенціал Росії буде повністю обезцінений. Бо вона втратить можливість нанесення не тільки першого, але й другого ядерного удару. Але Україна верне собі статус "театру воєнних дій".

Без України Євроазес неможливий по суті. Питання ціни. Підтримка Москвою і гарантування нею через східний проросійський електорат перемоги В.Ф. у 2015-му. В обмін на "повне Євроазійство". Як це було в 2004-му. Але тут, на відміну від ЄС із його прозорою Угодою про асоціацію і омріяну українцями західну демократію разом із правами, свободами, підконтрольного владою і справедливими судами, такий прямий шлях може привести до тривалої громадянської нестабільності. Хоча би із-за тих бунтарів – галичан. А вона цілком може запалити фітіль в неспокійних, протестних російських регіонах.

Обхідним і надійним маневром може стати газ, який із економічної, став емоційно-політичною категорією. Політична помилка Тимошенко, яка рятувала Європу, дає високий шанс на його реалізацію. Але, якщо Путін здешевить для Януковича газ за рахунок російських платників податків або в збиток для них, то його рейтинг обвалиться. Тоді на Болотній площі може швидко вирости гігантський майдан. Попри те, що бунти в Росії завжди швидкі і гарячі.

Тому, Росія забирає шляхом "чесного 50 на 50" поділу з Україною її ГТС. Або в тривалу оренду, на що натякнув В.Ф. Другу у світі. У ситуації, що ціна її наближається до вартості металобрухту в умовах запуску "Северного" і "Южного" потоків. "Газпром" вже викупив половину акцій "Белтрансгазу". Таким чином, Путін, разом із трубою, втретє, після царя і Леніна, може приєднати Україну. Звичайно, до МС. При цьому, його дипломатична, розвідувальна, інформаційна і фінансова машини активно працюють над провалом для Києва осіннього Вільнюського Саміту "Східне партнерство" і євроінтеграційного курсу. По НАТО це вдалося ефективно зробити.

Двосторонній консорціум. Після того, як у 2010 році ми відмовились підтримати ініціативу В.В.П. по обєднанню "Газпрому" і "Нафтогазу України". Як вимушена сепаратна ініціатива нашого президента. У Брюсселі він попросив ЄС захистити Україну від будівництва "Южного потока" і від вимоги "Газпрому" сплатити йому $7 мільярдів, "елементарно зобов’язати" Словаччину забезпечити реверсну прокачку газу із Німеччини. "Правильна" Європа цього не зрозуміла. Та й час втрачений. Стурбований панікою Києва, єврокомісар по енергетиці Гюнтер Етінгер тут же запропонував трьохсторонній, за участю ЄС, консорціум, зважаючи, що наша ГТС "найважливіша у Європі".

У 2009 році ЄБРР, Єврокомісія, Євроінвестбанк і ВБ вже підписали Угоду про фінансування модернізації ГТС на суму $5 мільярдів. Правда з Тимошенко. Це була вдячність за московський газовий контракт. Для їх отримання спочатку треба було провести модернізаційні масштабні реформи в енергосекторі України. Але це вщент зруйнувало би надприбуткові корупційні схеми. До того ж, для першого траншу в $308 мільйонів Уряд мав підписати про це угоду із Єврокомісією, а також поновити співпрацю з МВФ, який також вимагає непростих реформ.

Окремо, для "Нафтогазу", Україна мала прийняти Кодекс газових мереж і закріпити в ньому принцип рівного доступу до ГТС, ввести механізми встановлення недискримінаційних тарифів на використання "труби", прийняти закон про Нацкомісію по регулюванню енергоринку і узгодити з МВФ тарифи на природний газ і центральне теплопостачання.

У відповідь – мовчання, закулісся, нарощування непрозорих схем використання бюджету, відкрита монополізація ринків і посилення ручного управління економікою.

Не виключно, що встановлення контролю над українською ГТС Росією є компромісом непоступливості Януковича щодо негайного вступу в МС і, одночасно, програмою мінімум для цього. Тому, "Газпром" може поступитися амбіціями і прийняти формулу українського президента – не володіти, а тільки управляти. Саме її він виголосив у відповіді італійському журналісту під час останньої прес-конференції. Ціна газу для України у цьому випадку може впасти до $280 за тисячу метрів кубічних. При гарантіях щорічно транспортування його в Європу не менше як 60 мільярдів кубометрів при ціні послуг - $2.2 мільярди. Це при тому, що Україна, якщо говорити про минулий рік в якому вона сплатила руському монополісту $10 мільярдів по середній ціні $430 за тисячу кубометрів, може мати економію не менше $6 мільярдів. Але ми вже одного разу "порахували" знижку у $100 за Харківські угоди по ЧФ РФ. При цьому, невідомо що буде з принципом Ship or pay – "постачай або плати", - а також неминучої відмови, у цьому випадку, України від принципу рівного доступу до ГТС, який закладений в Угоду із Енергетичним товариством ЄС. Це при тому, що тільки Москва вирішуватиме, як і чий газ буде прокачуватись у Європу консорціумом, стаючи для неї небезпечним монополістом.

Реальної вартості добре зношеної (у 29% газогону вичерпаний термін амортизації, а 60% її перебувають в експлуатації від 10 до 33 років, що приводить щороку до втрати при транспорті 1.06 мільярдів метрів кубічних газу – 0.5% загального обсягу) ГТС не знає ніхто. Відомий Міллер доповідав ще прем’єру Путіну, що Україна оцінює вартість "труби" у $20 мільярдів, президент Медвєдєв оцінював її у $8 мільярдів, а різні аудитори – від $9.9 до $31 мільярда. Ринкова її вартість, за розрахунками "Нафтогазу", коливається залежно від підходу. При прибутковому, який використовувався для новенького Nord Stream, - $61.3 мільярди. При витратному, для якого чомусь застосовували аналогічне порівняння, - $47 мільярдів. Росія цю тему не обговорює. Можливо тому, що "Нафтогаз" важко збиткова природна монополія. Не вірите? Тоді чому ж весь 2012 рік він провисів тягарем на шиї Нацбанку та ще й витратив немалі гроші на обслуговування боргу та десятки мільярдів гривень на капітальні цілі – найбільш розгалужену (?) систему інвестування. Тільки кредитний борг НАКУ складає 16.5% від держбюджету – 61 824 700. 2 тисяч гривень!

Витік тверської інформації – В.Ф. погодився на $15 мільярдів з ГТС. Мій кінь. За скільки хочу, за стільки й продам його.

Дві антагоністичні інтеграції здійснити неможливо. Це проти законів політичної фізики. Найшвидше, може не відбутися жодна. Бо Європейська – демонтує режим особистої політичної влади і зіпсує такі ж особисті плани, а російська - загрожує вже народженим національним інтересам і цілісності державності. Переяславський договір Богдана мав спасти його від поляків, а перетворив Україну в провінцію російської імперії, де українці, за циркуляром Петра Столипіна, були "инородцами". Ленін визнав право України на незалежність, але послав Муравйова залити Київ кров’ю.

Опозиція у цей час, як і несміла весна, геть замаскувалась, законспірувалась, розтеклась у шляхетних намірах і войовничих заявах. То намагається зрушити велетня Кличка, людину світу із найприбутковішою у професійному боксі ліцензією, "піти на Київ", то блокувати парламент, аби його покинули чисельні сумісники ПР, що без комуністів перетворилась на лузера на тлі невизнання прем’єром Криму Меджелісу кримських татар, то звідкись погрожують у четвер організувати двомісячну Всеукраїнську акцію з вимогою відставки президента, але плідно "попрацювавши наступний пленарний тиждень у ВР".

Вам не вбачається, що опозиція і президент чимось схожі, близькі і, якось однаково, нещасливі?

Влада безуспішно намагається втримати ситуацію і, як геніальний барон Мюнхаузен, витягти себе за чуба разом із конем із трясовини, куди вони вскочили, рятуючись від турок. Тобто від ЄС і Росії. Хоч це і протирічить третьому закону Ньютона. Ніякі внутрішні сили не можуть надати тілу рушійності. Вони можуть змістити окремі частини тіла, а його центр ваги залишається на місці. Це про Україну.

Опозиція, незграбно підігруючи владі по Тимошенко, володіючи усіма можливостями, навіть не намагалась зберегти мандат її захисника Власенка. Позбавлення його повноважень депутата, враховуючи реакцію Заходу, може привести, по аналогії з Магнітським, до "списку Власенка". Навіть, якщо опозиція цього й не вимагатиме. Вона все продовжує ховатися за голосними чварами і самолякаючими заявами, яких ніхто не чує.

Арсеній Яценюк оголосив духу Великого Кобзаря саме 9 березня "народне віче і народне повстання проти цього режиму".

Пам’ятаєте Мюнхаузена? Він зробив "пред’яву" - ультиматум Англії, "королю і членам британського парламенту, припинити війну із північноамериканськими колоністами і визнати їх незалежність". Термін витікав у 16.00. Того мляво намагались за це арештувати і хотіли, навіть, відібрати шпагу. Але без 10 хвилин до 4 години Англія визнала незалежність Америки!

Усе може бути. Плакати страшно. Сміятись підступно.

Зима все ще насолоджується нашою розгубленістю і песимізмом. Та марно. Вона вже згасає під наступом незмінного циклу природи. У Японії зацвіла сакура.

Усе змінюється. Революція весни відбудеться за законами, які неможливо скасувати або підмінити. Ми, люди в Україні, лише частина цієї могутньої природи змін, які вже наступають. Це тільки цикл, у якому занепад обов’язково народжує прогрес.

Вчіться оптимізму в одинокого і дивовижного героя - Мюнхаузена.

Наши блоги