Друга зрада Арсенія Яценюка

Зрадництво в українській політиці – тема вельми популярна. Матеріалу про це назбирається не на один трактат чи монографію.

Чи зраджував Іван Мазепа? І кого зрадив – український народ чи російського царя? Чи був зрадником України Богдан Хмельницький, коли підписував з Росією Переяславську угоду? І чому негативно про цього політичного діяча висловлювався Тарас Шевченко?

На цьому тлі зрадництво, скажімо, нинішніх народних депутатів видається дитячою забавкою. Всі ці переходи з фракції у фракцію, народження “тушок” і таке інше - до “зради” в її класичному розумінні явно не дотягують. Навіть те, що деякі народні обранці поміняли не одну партію, пройшовши шлях від об’єднаних есдеків до помаранчевих і вже тепер до біло-голубих, а дехто спромігся пройтися й у зворотньому напрямку, не свідчить про зраду, а лише про пристосуванство того чи іншого чоловіка. І справді, як можна зрадити, коли наші політичні сили не мають ідеології, а подібні між собою, мов брати-близнюки чи сестри-близнючки? Навіть буцімто ідеологічні “Свобода” чи Компартія насправді такими не є, але це тема окремої розмови.

І все ж видається, що в українській політиці є типовий зрадник. Принаймні двічі він зробив свою чорну справу.

Міф про Арсенія Яценюка як про третю силу, здатну протистояти Вікторові Януковичу та Юлії Тимошенко, луснув, як мильна бульбашка, ще під час попередньої президентської кампанії.

Арсеній Яценюк з проукраїнського кандидата, яким він був на початку, коли декларував “17 викликів України”, перетворився на відвертого промосковського, даруйте на слові, холуя, коли вже під час передвиборчої кампанії оголосив свій “Новий курс” як програму кандидата у Президенти України. Фактично українська національна ідея була підмінена так званим східноєвропейським проектом інтеграції, що передбачає якнайбільшу залежність України від Росії та інших країн, що входили до Радянського Союзу.

Арсеній Яценюк пошив у дурні тих, хто йому повірив, коли він декларував своє бачення поступу України до Європи. Він дійсно для багатьох був альтернативним кандидатом у Президенти України, третьою силою, яка здатна була протистояти і Вікторові Януковичу, і Юлії Тимошенко. Зробивши крутий поворот у бік Росії, Арсеній Яценюк поховав надії тих, хто не хотів голосувати ні за Януковича, ні за Тимошенко.

У політиці це звичайне явище: обіцяти одне, а робити зовсім інше, навіть протилежне. І тут Арсеній Яценюк не перший і не останній.

А в розумінні пересічного виборця це називається зрадою. Зрадив Ющенко з його програмою “Десять кроків назустріч людям”, не виконавши жодного. Свій електорат зрадив Янукович, бо його обіцянка, скажімо, запровадити російську мову як другу державну, виявилась цяцянкою. Арсеній Яценюк - з тієї ж когорти політиканів, які дурять народ.

Російські політтехнологи, що від самого початку були в складі команди Арсенія Яценюка, зробили свою чорну справу. Складається враження, що не він керував ними, а вони - ним. Про українську національну ідею, про яку так палко на початках говорив цей кандидат у Президенти, теж доведеться забути, незважаючи на те, що дядько Арсенія Яценюка Петро Мірчук був ідеологом українського націоналізму...

А минулого тижня Арсеній Яценюк зробив другий зрадницький крок, поховавши в Україні надію на об’єднану опозицію, яка би єдиною колоною йшла на парламентські вибори, аби здобути більшість у Верховній Раді України. Це могло стати першим кроком до перемоги над Віктором Януковичем уже на виборах президентських.

Об’єднання “Фронту змін” Арсенія Яценюка та “За Україну!” В’ячеслава Кириленка поставило жирний хрест не лише на об’єднаній опозиції, а й на Комітеті опору диктатурі, який перетворюється на бутафорну організацію.

“Сторони закликають інші опозиційні партії та окремих політиків також шукати шляхи для відмови від взаємопоборювання та об’єднувати зусилля на виборах задля перемоги над спільним ворогом – чинною владою”, - йдеться в угоді, підписаної між двома лідерами цих політичних сил. І хоча В’ячеслав Кириленко заявив, що “Фронт змін” і “За Україну!” виставлятимуть спільного кандидата в народні депутати на кожному окрузі (а що мають робити інші опозиційні партії зі своїми кандидатами, як про це декларувалося раніше?), стає очевидним, що політична сила Арсенія Яценюка банально “проковтнула” політичну силу В’ячеслава Кириленка, оскільки “За Україну!” не здатна подолати п’ятивідсоткового бар’єру, а так матиме декілька депутатів в майбутньому парламенті й дякуватиме за це “Фронту змін” і особисто дорогому Арсенієві Петровичу. Десь ми вже це проходили…

Якщо так далі піде, то Арсеній Яценюк виявиться на президентських виборах альтернативою Вікторові Януковичу, особливо на західних теренах України. А якщо такою ж альтернативою, і теж на Заході України, буде Олег Тягнибок, то неважко здогадатися, що Віктор Янукович, хоча й з великими проблемами, але все ж таки зможе потягнути на другий зеківський … даруйте, президентський термін. І тоді я не здивуюся, що саме Яценюк замінить Азарова на посаді Прем’єр-міністра України (чому зараз саме Микола Янович найбільше критикує Арсенія Петровича!), а потім і самого Януковича – в президентському кріслі.

Найбільше такому розвитку подій може бути задоволений Леонід Кучма, бо його вихованці, змінюючи один одного, не змінюють в цілому систему – його, кучмівську, Систему…