Новий закон про вибори поверне довіру до Ради

Основне завдання закону про вибори народних депутатів в редакції 2011 -через вдосконалення системи формування кадрового складу парламенту, повернути до нього довіру виборців

Верховна Рада ухвалила закон про вибори народних депутатів України. Незабаром документ підпише Президент України Віктор Янукович. Як відбувалася робота над документом, що він дасть українському виборцю, хто зацікавлений в новому законі про вибори?

Власне, ми всі зацікавлені в тому, щоб Закон України «Про вибори народних депутатів України» дав змогу нашим громадянам повністю реалізувати свої виборчі права. Щоби не було можливості викривити їх волевиявлення. Щоби всі демократичні надбання, які наразі Україна вже впроваджує в життя, виборці отримали разом з прийняттям закону, як потужній імпульс розвитку демократії.

У Верховній Раді довго тривала дискусія з приводу того, як і в який спосіб нам вдосконалювати законодавство про вибори народних депутатів. Адже попередній закон, що передбачає пропорційну систему виборів із закритими списками, і який ми вже застосували на кількох виборах поспіль, з одного боку показав, що за ним можна проводити вибори демократично, а з іншого мав багато нарікань і з боку виборців, і від експертів.

Що не влаштовувало депутатів та виборців у попередньому варіанті закону?Зауваження переважно пов’язані з тим, що згадана виборча модель не забезпечувала прямого зв’язку депутата із виборцями – з тими, власне, хто делегував його до представницької влади. І вже понад рік, а можливо і більше, точилася дискусія з приводу того, як нам вдосконалювати виборче законодавство. Протягом цього часу було зареєстровано чимало законопроектів, серед яких і ті, що передбачали зміну виборчої системи. Скажімо, із застосуванням пропорційної системи з відкритими регіональними списками. До групи авторів, які пропонували цей законопроект, до речі, входив і я.

Були спроби вдосконалити існуючу пропорційну систему із закритими списками. Виникали й ініціативи змінити правила гри на 100% – повернути «мажоритарку». Дискусія була досить жвавою, емоційною. Вона привела нас до висновку, що необхідно уніфікувати всі норми та процедури як матеріального, так і процесуального ґатунку в єдиний Виборчий кодекс. До слова, і міжнародні експерти, і представники європейських та світових інституцій, що регулярно спостерігають за виборами, також схвально поставилися до ідеї підготовки та ухвалення єдиного Виборчого кодексу. В якому було би кодифіковано і процедури поєднання виборів до органів місцевого самоврядування, Президента України, Верховної Ради.

На жаль, робота над ним призупинилася. Трапилося це через те, що необхідно було визначитися – які, власне, виборчі системи будуть пропонуватися під час обрання депутатів до органів місцевого самоврядування, міських, сільських, селищних голів, народних депутатів України. Ви чули деякі з цих ініціатив. Скажімо, коли йшлося про вибори голів, довго сперечалися щодо того, вибирати їх в один тур чи в два. Кияни напевне добре пам’ятають цю дискусію. Озвучувалися різні підходи. Профільний парламентський Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування попросив вихідні політичні вводні для того, щоби почати опрацьовували механізми і норми в цьому кодексі. Але робота загальмувалася.

Президент запропонував створити робочу групу з представників експертного середовища, політичних сил, громадських організацій, що ведуть спостереження за виборами. А ще – залучити міжнародних експертів, щоб плідно потрудитися над новою редакцією законопроекту про вибори народних депутатів України.

Ця робоча група працювала майже рік і розробила документ, який був надісланий до Венеціанської комісії. Комісія дала попередні висновки, а нині ми вже маємо й остаточні. Є у нас й рекомендації інших міжнародних експертних організацій.

За останні два роки у Верховній Раді було зареєстровано чимало варіантів законопроектів про вибори.Парламент, розглянувши ці документи, фактично, їх відхилив. Продемонструвавши цим самим, що є потреба вносити і ухвалювати компромісний законопроект, який би влаштував сьогодні і суспільство, в першу чергу, і представників опозиції. Щоб цей документ став черговою сходинкою до політичної структуризації нашого суспільства.

Ми розглянули старі законопроекти, дали можливість вносити нові. В результаті був зареєстрований законопроект від фракцій більшості, підготовлений на базі документу робочої групи. А також законопроекти, які представляла опозиція – як консолідовані рішення, так і ініціативи окремих депутатів.

Логічно виникло питання: як рухатися далі? Опозиція заявила, що готова працювати й вдосконалювати чинний закон. Депутати, апелюючи до запиту суспільства щодо зв'язку депутата з виборцями, погодилися на змішану систему. І, власне, постав вибір – або розглядати кожен з законопроектів окремо, або (а фракції більшості вже визначилися, що мають ухвалювати їхній закон) шукати компроміс з політичними опонентами. Тобто віднайти те, що буде прийнятним (я не кажу ідеальним) для всіх суб’єктів виборчого процесу. При тому, щоб система виборів була проста і зрозуміла для пересічного громадянина, не обтяжувалася різними процедурами. Щоби виборчі комісії працювали, і розуміли, як їм діяти, щоби ніхто не міг блокувати, саботувати сам виборчий процес. Було зацікавлення в тому, аби округи визначалися ще до початку виборчого процесу, щоб не виникало можливості маніпулювати чиїмось ставленням.

І в результаті була створена тимчасова спеціальна комісія. Верховна Рада, як на мене, досить зважено вчинила. Варто подякувати не лише фракціям більшості за те, що зголосилися піти назустріч, але й фракціям меншості. Бо з їхнього боку це було кроком довіри – створити тимчасову спеціальну комісію і спробувати узагальнити один текст законопроекту з напрацювань, які нині зареєстровані у парламенті та є у багажі народних депутатів.

Треба віддати належне членам парламентської комісії, які не зважаючи на складні політичні умови, не зважаючи на відсутність консенсусу, крок за кроком наближали можливість створення спільного законопроекту.

Відбулося кілька засідань і секретаріат комісії опрацював пропозиції, які внесла опозиція. Між іншим, до них з боку представників більшості не було висловлено якихось принципових застережень, окрім хіба що політичного блоку питань. Їх залишили вирішувати керівництву політичних сил. Технічні ж питання опрацьовувала й аналізувала комісія.

Якою була мояроль? Я в цій роботі представляв Президента України. І разом з Мариною Іванівною Ставнійчук, яка є радником Президента – керівником Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, ми не вбачали якоїсь своєї ролі у визначенні остаточних рішень, а обрали функцію допомоги комісії в пошуках компромісу. І, як засвідчило голосування в парламенті, нам все вдалося – закон ухвалено.

Отож теперосновне завдання закону про вибори народних депутатів в редакції 2011 рокуя бачу в наступному. Треба через вдосконалення системи формування кадрового складу парламенту, повернути до нього довіру виборців.

Головне – щоб вибори пройшли демократично, а громадяни мали довіру до їх результатів. Аби світ визнав вибори демократичними, такими, що віддзеркалюють волевиявлення Українського народу.

Сукупність цих факторів забезпечить легітимність нашого найвищого представницького і єдиного законодавчого органу влади – парламенту. А це, у свою чергу, дозволить мобілізувати зусилля і проводити реформи, оголошені Президентом, задля покращення рівня життя громадян України.