ЗНО – «фокус не вдався»?!…

Зовнішнє незалежне оцінювання запровадили у 2007 році в якості експерименту, а з 2008 року цей метод став основним інструментом оцінки якості знань випускників загальноосвітніх шкіл. Цьогоріч мені випала нагода відчути всі «принади» незалежного зовнішнього оцінювання на прикладі власної родини…

За моїми особистими відчуттями, і думаю, багато батьків зі мною погодяться, що завершення ЗНО і початок вступної кампанії на сьогоднішній день – це два різних процеси. Зрештою, як і було раніше: на першому етапі закінчували школу, на другому – вступали у ВУЗ. Таким чином випливає, що запровадження нового методу, яке мало на меті звести ці два етапи в єдиний процес, себе не виправдало. Виникає логічне питання - чому? І що з цим робити далі?

І. Чому?

Запровадження системи зовнішнього незалежного оцінювання було покликане надати всім випускникам однаково рівні(!!!) умови при вступі до вищих навчальних закладів. Ініціатори нововведення переконували, що саме цей метод дасть змогу об’єктивно оцінити знання абітурієнта, і номер «домовитися» з керівництвом вищої школи більше не пройде, в такий спосіб прагнули подолати корупцію у ВУЗах… Але минуло три роки, і час робити висновки…

Не рівні умови контролю

Складається враження, що сьогодні, аби стати студентом бюджетної форми навчання столичного Університету, Інституту чи Академії потрібно бути сиротою, інвалідом і не киянином. Якщо ж випускник – проживає у столиці, медаліст, переможець олімпіад – його шанси мізерні. Звичайно, це алегорія! Але вона яскраво оголює проблему, на яку не можна закривати очі і робити вигляд, що не помічаємо. Ця проблема в тому, що умови контролю при складанні ЗНО не рівні. В першу чергу, вони не рівні для школярів м. Києва у порівнянні з «окремими» жителями обласних, районних центрів та інших населених пунктів.

Позитивна, здавалось би, особливість ЗНО щодо неможливості впливу на хід та підведення підсумків не спрацьовує. Якщо на підведення підсумків, і справді, вплинути нереально, адже роботи перевіряються в різних областях, то вплинути на, власне, хід ЗНО – досить не складно, до того ж - чим далі від столиці, то легше. Як факт – надзвичайно низька кількість представників м. Києва, які отримують по 200 балів з трьох предметів. Та й взагалі дуже мало киян, отримують по 200 балів навіть з однієї дисципліни… З можливостями для розвитку та навчання, які може забезпечити столиця? Парадокс? Ні – недосконалість системи. Київські випускники не дурніші, просто тут, «у центрі», вони дійсно складають ЗНО під суворим наглядом і контролем, тоді як в регіонах зафіксовані непоодинокі випадки, коли «привілейовані» групи дітей складають ЗНО в окремих кімнатах.

Та, якщо кияни, не вступивши на бюджет, ще якось дадуть собі раду (спробують свої сили на наступний рік або почнуть навчання за контрактом в надії перевестися на держзамовлення пізніше), то «звичайним» дітям з Житомира чи Дрогобича, Херсона чи Артемівська така соціальна несправедливість завдає разючого удару. Для них той єдиний шанс, який мав стати «квитком у життя», більше ніколи не повертається…

Що ж ми маємо? А маємо те, що корупцію у вишах ми побороли, але натомість породили її у школах. Ми вирішили проблему прозорості вступу, але закінчення школи не стало менш «туманним».

Мені особисто прикро, що від цього, в першу чергу, страждають медичний та педагогічний Університети. Сюди з високими балами з областей приїздять випускники, котрі їх отримали «не зовсім чесно», позбавляючи можливості стати студентом тих, хто чесно готувався і прагне бути вчителем чи медиком, але став заручником системи або соціальної несправедливості… Прикро, бо рано чи пізно все приховане стає явним, і часто студенти, які мали високі бали під час вступу, бувають відраховані за неуспішність вже після першого семестру або стають досить посередніми фахівцями, через те, що цей шлях не був ними омріяний… А тоді ми говоримо про проблеми в освіті, медицині, державному секторі…

Рівень завдань неадекватний

Не зважаючи на численні щорічні доопрацювання рівень завдань з окремих предметів ЗНО продовжує відверто дивувати.

Наприклад, я як історик можу сказати, що цьогорічний тест з історії був розрахований на учня, рівень успішності якого нижче середнього. Питання були досить простими та примітивними, і отримати високий бал було легко, навіть без зайвих зусиль. В той самий час, тестові завдання з біології, навпаки, містили завдання, на котрі правильну відповідь міг дати студент щонайменше другого курсу спеціалізованого вузу.

Стрес для дитини

Найбільшим недоліком ЗНО, для мене як матері, видається та стресова ситуація, в яку потрапляє дитина. Незнайомі стіни, незнайомі люди, необхідність згадати все, що ти вчив з п’ятого класу за якихось три години – все це створює сильне емоційне навантаження на дитину. Учасники ЗНО більшою мірою зайнятті вивченням карти проїзду до місця тестування, вони думають про те, як не заблукати в аудиторіях, сильно хвилюються, не можуть зосередитися, а від цього, відповідно, страждає і результат…

Окремі експерти і фахівці в галузі освіти не раз висловлювали думку, що ЗНО – це підсумок роботи шкільного вчителя. Якщо це так, то, чому страждати повинні діти? Якщо ми вже так любимо різні «експерименти», то, можливо, варто було б, щоб хоч один рік самі вчителі стали учасниками ЗНО в тих умовах, в яких його проходять діти?

Для мене як педагога існує лише один критерій оцінювання: якість знань учня – це показник моєї роботи як вчителя, а не лише результат навчання дитини. Зрозуміло, що сьогодні вчитель, який отримує 1200-1500 грн. зарплати, відповідно, і вчить на таку суму. Але перекладати на дитину відповідальність за те, що її банально «не навчили» – неправильно.

ІІ. Що робити?

«Що робити?» - риторичне запитання, на яке зазвичай немає чіткої відповіді… Однак, оптимальне і компромісне рішення завжди можна знайти, було б бажання і, як тепер кажуть, «політична воля»…

Зовнішнє незалежне оцінювання повинно бути щорічним, випускник повинен отримати атестат, який і буде балом для вступу у вищий навчальний заклад. Це буде чесно і об’єктивно для всіх учасників процесу.

Учень старанно вчитиметься у кожному класі, бо знатиме, що наприкінці року його сумлінність у здобутті знань буде оцінена незалежними експертами. Ми більше не матимемо ситуацій, коли про підготовку до ЗНО згадують у 9-му, а то й на початку 11-го класу. Діти звикнуть, що кожного року вони йдуть в якусь іншу школу свого міста і здають тести. Задля підведення підсумків цілком може бути використана і вже існуюча система, коли з метою забезпечення об’єктивності результатів ЗНО, перевірка робіт проводиться в іншому регіоні. Але головне, чого ми зможемо досягти за таких умов - це те, що психологічне навантаження для дитини уже не буде тягарем. Крім того, щорічний підсумок покаже, на які дисципліни варто більше звернути увагу, готуючись до обрання професії.

Для вчителя аналіз результатів щорічного ЗНО дасть можливість, при необхідності, щось змінити і у своїй тактиці чи системі викладання.

Вищі навчальні заклади отримають справді сумлінних і підготовлених студентів, котрі свідомо прийшли опановувати ту чи іншу спеціальність. Для них залишиться лише вдосконалювати систему прийняття документів на вступ.

Щоб не зволікати, уже з наступного року можна запровадити ЗНО для учнів 9-х, 10-х та 11-х класів. Оскільки в цей період школярі уже починають визначатися з майбутнім фахом, і за три роки «підтягнутися» буде легше. Поступово ж варто перейти до того, щоб після закінчення молодшої школи незалежне оцінювання стало звичною практикою для кожного школяра.

В противному випадку слід визнати, що українська система освіти «не потягнула» новацій - треба припинити знущатися над дітьми і повернутися до старої системи: склали випускні іспити, отримали атестат і здаємо вступні іспити у ВНЗ…