Блог | "Фюрер-стилістика" теракту в Берліні
Два теракти у один день, в Анкарі та Берліні, звісно ж збіглися в часі випадково. Але важко вигадати кращу наочну ілюстрацію того, наскільки різні поняття формально підганяються під одне і те саме слово тероризм. І важко краще продемонструвати різницю світоглядів, моралі та цінностей людей, які беруться за зброю по різні боки фронтів сьогоднішньої з кожним днем все більш глобалізованої світової гібридної війни.
Елегантно вдягнений юнак впритул розстрілює дипломата – офіційного представника імперії, яка за останні місяці знищила тисячі чоловіків, жінок та дітей у Сирії, публічно виголошує, які саме безкарні злочини Москви змусили його взятись за зброю, і перед тим як загинути від куль спецназу встигає подбати, щоб випадкові глядачі не потрапили під постріли.
Нам добре знаний такий різновид тероризму – у далекому 1933-му такий само елегантний юнак з палаючими очима застрелив радянського консула у Львові, щоб бодай на судовому процесі над ним байдужий світ нарешті почув правду про голодомор у підрадянській Україні. Смерті мільйонів наддніпрянських українців не давали спокійно жити галицькому юнакові Миколі Лемику, попіл сірійського Алеппо стукав у турецьке серце Мавлюта Алтинташа. В обох випадках жертвами теракту, чи як це звалось у части Лемика "атентату", стали офіційні представники держави – злочинця, і ніхто крім них, виконавці не ховались, а робили все можливе щоб донести до світу свою правду, пояснити чому байдужість світу та безкарність масових вбивць змусили їх вдатись до останнього жесту відчаю.
При бажанні можна розводитись про неприпустимість вбивства за будь-яких обставин (хоч на мій погляд у воюючій країні такі патякання щонайменше лицемірні), але важко відмовити обом атентатникам у щирості, честі, мужності та шляхетності. Це – вбивства, вчинені лицарями духу на знак протесту проти світу без жодних решток лицарства, справедливості та мужності.
Читайте: Теракти і вбивства стануть новим законом життя
На протилежному полюсі моралі – теракт у Берліні, та попередній такий само у Ніці. Вантажівка, наосліп спрямована у натовп беззахисних людей, ніхто з яких нічим персонально не завинив, нікого з яких вбивця не знає на ім’я, натовп жінок, дітей та старих – інший стиль, інша логіка вчинку, інший світогляд та інші цілі організаторів. Мета цих підлих вбивств – вбити будь-кого, аби ж якнайбільше, посіяти жах, жах абстрактний, спрямований не на когось конкретно, а на все суспільство в цілому. Посіяти розбрат та відчуження, спровокувати на таку само анонімну, безлику помсту, щоб маховик ненависті та насильства розкручувався нескінченно. Вбивці анонімні, вимог ніяких – страх заради страху, насилля заради насилля, ненависть заради ненависті… І так аж доки суспільство не дасть тріщину, доки перелякані люди боятимуться виходити з домівок, вимагатимуть будь-чиєї крові у відповідь, кидатимуться у "всі тяжкі" щоб захиститись від всюдисущої загрози - і аж поки їх не прихистить яка-небудь "тверда рука" у давно призабутій "фюрер-стилістиці"…
Цей стиль тероризму нам також знайомий – у сусідній державі вже на нашій пам’яті агенти ФСБ зривали у повітря багатоповерхівки з усіма мешканцями, розчищаючи дорогу до влади миршавому пітерському оперу. Тому самому, який багато років після безкарних вибухів у Москві та Волгодонську стане катом Алеппо…
Не дивно, що у терористів ІДІЛ такий пізнаваний "ФСБ-стайл" - одна школа, одне походження з вищої школи КГБ СРСР, де разом навчались і пітерський опер, і функціонери спецслужб Саддама Хусейна – сьогоднішні лідери ІДІЛ. Вони навіть розстались із комуністичною юністю та натомість "увірували в господа" приблизно синхронно, тільки одним підійшов радикальний іслам, а іншим – "ядєрноє православіє". І у щоб вони там не вірили, саме стиль сліпого безжального вбивства десятків, сотень, а коли треба заради їхнього панування, то й десятків тисяч ні в чому не винних людей лишається їхньою головною спільною рисою, основою їхніх союзів між собою, та головною відмінністю між ними та рештою людства.
Два теракти на день Миколая ніби навмисно підкреслили, наскільки відмінними є світогляд, стиль життя та навіть стиль смерті у Кремля та ІДІЛ з одного боку, і тих хто намагається їм протистояти з іншого.
З терористами все зрозуміло. Не ясно, чи спроможеться наш цивілізований світ на організовану та легальну відповідь терористам, чи ж це так і залишиться справою поодиноких лицарів – відчайдухів на кшталт Лемика та Алтинташа? День святого Миколая поки що залишив це питання відкритим.
