УкрРус

В очікуванні війни

Гіршим від війни може бути лише її очікування.

Зараз усі, кому не ліньки, говорять про імовірність широкомасштабної війни Росії проти України або про імовірність наступу бойовиків у найбільш гарячих точках Донбасу. Особливо наполегливими в цьому виявилися диванні сотні у Фейсбуку. Я й не підозрював, скільки стратегів зібралося серед моїх друзів у цій соціальній спільноті.

Насправді треба володіти масивом різноманітної інформації, а також уміти передбачити, що може клацнути в голові у Путіна, аби з великою долею вірогідності спрогнозувати, чи справді Росія здатна на широкомасштабну війну з Україною, а бойовики відчувають себе настільки сильними, аби розпочати наступ у найбільш гарячих точках Донбасу. Все інше – від лукавого, і діє на нерви людей.

Москва і Київ розуміють, що війна нервів рано чи пізно може закінчитись. Але ще невідомо, яким буде кінцевий результат. Якби Путін на всі сто відсотків був упевнений у позитивному для себе результаті, він би вже давно "психанув". В Австралії лідери двадцятки загнали його в глухий кут. Можливо, на тлі осінньої депресії й слід тепер очікувати неадекватних дій з боку Путіна, які, втім, цілком вписуються в логіку його поступків. З іншого боку, йому дали чітко зрозуміти (насамперед з промови міністра закордонних справ Швеції), що доля Саддама Хусейна має здатність повторюватись. Тим більше якщо зважити на анексію Кувейту і що після цього сталося. Аналогії з Кримом очевидні.

Засоби масової інформації піддалися на істерію ворогів і цілодобово зомбують українців, переконуючи їх, що війна ось-ось розпочнеться. Всеукраїнської паніки, на щастя, нема, але багато хто вже готується втекти за кордон. Я вже не кажу про так звану побутову істерику, коли люди з хвилини на хвилину чекають відновлення бойових дій. Паніка серед мирного населення лише на руку ворогам України.

Якщо слідувати за логікою Путіна, розуміючи, що логіки у звичному для нас розумінні в нього взагалі нема, то він би мав усе-таки дочекатися весни, зважаючи на те, що зима остаточно може доконати Україну. Звісно, аналогічними були очікування під час і після президентських виборів, а також під час і після виборів до Верховної Ради України. Саме відсутність логіки не дозволяє кремлівським яструбам зробити адекватні висновки, що Україну за будь-якої погоди вже не вдасться загнати в євразійське стійло. Ми будемо каратись, мучитись, але не каятись, як заповідав великий Шевченко. Зима, звісно, боляче вдарить по Україні, зважаючи на імовірність багато-чисельних провокацій і диверсій з боку Росії та профашистськи налаштованих бойовиків Донбасу, а також на те, що в країні, якою керують олігархи, сподіватися на проведення реформ, особливо економічних, може лише божевільний. Танці і патріотична риторика навколо реформ, звісно, будуть, але все одно нас очікує нуль на виході. Сподіватися на перебудову в мізках олігархів теж не слід, бо вони мислять як спекулянти: купив дешево – продав дорожче, і так безкінечну кількість разів. Лише згодом вони дотямлять, що треба добровільно здавати олігархічні позиції, аби Україну не завоював окупант, але це може статися лише за п’ять хвилин до розстрілу. Їхнього розстрілу.

Позбутись олігархату як найбільш потужної складової частини корупції практично неможливо, зважаючи на те, що й український президент у нас з цієї категорії. Він може трохи посунути інших олігархів, і вони гратимуть з ним у піддавки, але систему олігархату людина з кола олігархів здолати не здатна. Можна говорити про патріотизм одних олігархів і не патріотизм інших олігархів, але від того олігархічна система України, яка сьогодні підім’яла під себе Верховну Раду, не зникне. Саме олігархізм України нині складає найбільшу небезпеку і може призвести до поразки нашої держави у війні з Росією.

Гіршим від війни може бути лише її очікування…

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги