Блог | Добрий дядечко Пут Ін
Нещодавно в одній країні мало не стався військовий переворот.
Генерали висловили невдоволення своїм правителем, бо той не хотів добре воювати з сусідньою державою.
Пут Ін керував країною вже півтора десятиліття. Його призначив на цю посаду Єль Цин, який свого часу долучився до розвалу імперії. Парадокс, але його наступник захотів цю імперію відновити.
І хоча Пут Ін був лише підполковником, але генерал-лейтенанти, генерал-полковники і навіть генерали армії змирилися з ним і підтримували його, бо він пороздавав їм хлібні посади.
Ні, спочатку Пут Ін був гарним хлопцем. Він розв’язав дві війни з кавказцями, не погребував заради цього підірвати багатоповерхові будинки з мирними мешканцями у своїй країні. Потім мало не завоював інших кавказців, але зупинився.
Читайте: Хто вбиває український парламентаризм?
Люди вбачали в ньому свого захисника. Пут Ін був втіленням мрій багатомільйонного народу, який хотів володіти всім світом і не терпів, коли хтось виступав проти цього.
Кажу ж вам, Пут Ін спочатку подобався генералам. Бо для генерала головне що? Воювати і вбивати! Вбивати і воювати! Від перестановки доданків сума не змінюється.
За це вони й зірочки на погонах отримують.
А потім щось сталося з гарним хлопцем. Ніби хтось його підмінив. Спочатку він відрізав шмат території у брата-слов’янина, потім почав відрізати інший шмат – і… Генерали казали йому, що братню слов’янську країну можна захопити за тиждень, а ще краще змести з лиця землі за те, що захотіла до Європи, а не послухала свого старшого брата. Але Пут Ін чомусь почав радитися з німцями і французами, поховавши генеральський задум.
Ось і прийшли до нього генерали, приперли до стінки, дали пістолет з одним патроном і сказали: "Врятуй свою офіцерську честь!".
Читайте: Чи потрібен Яценюк Порошенку?
Але Пут Ін ніколи не мав тієї офіцерської честі й навіть не знав, що це таке. Оскільки він був великим боягузом, то на нього напала гикавка. Від гріха подалі генерали забрали у нього пістолет, бо Пут Ін міг ще поцілити в когось із них, і стали чекати, коли та гикавка в їхнього правителя мине.
Чекають день, чекають другий – гикавка не минає. Тільки підійдуть ближче до свого правителя – гикавка лише підсилюється. Врешті вирішили залишити його в спокої.
Мовляв, хай відгикається – а там видно буде.
А Пут Ін, хоча й гикав, але своє думав. Як уявив, що країною керуватиме якийсь там Шой Гу чи Ів Ан Ов, аж лячно йому стало, бо розумів, що не залишать його в живих.
Гикавка вже давно минула, але Пут Ін ще довго вдавав, що хворіє. Бо якби генерали розкрили його замисел, то самі би вбили з того пістолета.
І не мав добрий дядечко Пут Ін іншого виходу, як руйнувати братню слов’янську державу. Ну, не мав якогось запасного варіанту. Та й люди би не зрозуміли.
Головне, що генерали заспокоїлись. Бо генералам що? Воювати і вбивати! Вбивати і воювати! Від перестановки доданків сума не змінюється. За це вони й зірочки на погонах отримують.
А ви кажете… Важко бути добрим дядечком у своїй країні. Добре, що інколи гикавка виручає.
