УкрРус

Нова поліція не в змозі самостійно забезпечити безпеку наших доріг

"Дорожній рух" - це середовище мого існування, так само як і всіх наших громадян, які вийшли за поріг свого будинку. За кожним таким порогом починається дорога і дія правил, що регулюють відносини між учасниками дорожнього руху. Навіть немовля, якого везуть в колясці, є учасником дорожнього руху. Як і будь-яке інше, це середовище не пробачає помилок і дуже жорстко карає за невиконання діючих в ньому правил.

Оцінку безпеки на наших дорогах вже давно дали різні міжнародні організації, включаючи Всесвітню організацію охорони здоров’я. Наші дороги є найбільш небезпечними в Європі. За роки незалежності вони забрали життя понад 150 тис. наших громадян, майже півтора мільйони людей отримали різного роду каліцтва. Кожні дві години українські дороги відбирають у когось життя, кожні п’ятнадцять хвилин – когось калічать. В Україні практично нема жодної сім’ї, яка б не пізнала гіркоту втрат від дорожньо-транспортних пригод, чи то стосується втрати близького родича, чи друга або знайомого.

Поки що прогноз досить сумний: якщо до 2020 року ситуація не зміниться, дорожньо-транспортні пригоди стануть однією з основних причин смертності населення України поряд із захворюваннями серцево-судинної системи і СНІДом. Таким чином, ситуація на дорогах України представляє реальну загрозу національній безпеці.

Існує думка, що стан дорожньої безпеки обумовлений, в першу чергу, жахливими дорогами, а у держави весь час не вистачає коштів на їх утримання. Іноді нас просто вводять в оману, говорячи про нестачу грошей на ремонт і утримання доріг. При цьому розмову завжди переводять на якість дорожнього покриття. Ось, мовляв, на капітальний ремонт грошей нема, будемо робити ямковий. Але ж якість дороги визначається не тільки наявністю або відсутністю ям. Не менш важливими є: стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків та інших так званих технічних засобів регулювання дорожнього руху. Відсутність розмітки провокує бічне зіткнення автомобілів, а невидимий дорожній знак, особливо в умовах недостатньої видимості, може спровокувати будь-яке ДТП з найбільш тяжкими наслідками.

Візьміть для прикладу зразкову трасу з Києва до Житомиру. Якість асфальтового покриття просто відмінна, але кількість дорожніх аварій не зменшується. Даються взнаки недоробки при проектуванні реконструкції дороги в частині організації дорожнього руху. Рухаючись цією дорогою зі швидкістю 110 км/год., ви можете зустріти на своєму шляху… корову! А куди їй подітися, якщо розробники проекту не врахували, що корова "проживає" з однієї сторони придорожнього села, а пасовище знаходиться з іншої? Ось і ходить вона по траву дорогою, а не підземним переходом.

І це не єдина проблема. Неякісне обслуговування цієї зразкової траси також може призвести до плачевних наслідків. Під час руху в темну пору доби ви практично не бачите відбійників, що розділяють транспортні потоки протилежних напрямків. А на них же встановлені світлоповертаючі елементи. Просто їх давно ніхто не мив. Невже для цього потрібні якісь нечувані витрати з бюджету? Скільки коштує відро води і ганчірка?

Отже, недоліків у наших доріг дуже багато, і далеко не завжди вони пов’язані з дефіцитом бюджету чи ямковим ремонтом. Поєднує ці недоліки лише одне – в усіх випадках при виникненні дорожньої аварії провину покладають на водія (не передбачив, не врахував, не помітив, не впорався з керуванням і т.д.), а це неправильно. Відповідальність не тільки учасників, але і організаторів дорожнього руху повинна бути солідарною. В країні повинна діяти правова норма: "Будь-який учасник дорожнього руху, який виконує вимоги ПДР, має право розраховувати, що і інші учасники дорожнього руху виконують ці вимоги, а посадові особи державних органів влади, організацій і підприємств усіх форм власності, що відповідають за експлуатацію та обслуговування доріг, неухильно виконують покладені на них законодавством обов’язки, несуть відповідальність у випадку їх невиконання". Ця норма повинна стати ключовою при проведенні реформ в сфері дорожнього руху і його безпеки!!!

Заміна Державтоінспекції Національною поліцією поки що ніяк не вплине на стан безпеки дорожнього руху. У поліції ще нема нових інструментів для забезпечення безпеки наших доріг, хіба що патрульні автомобілі стали більш сучасними. Поліцейські діють тими ж методами, що і Державтоінспекція 10, 30, 50 років тому. Патрулювання виявляє вже наслідки порушень Правил дорожнього руху, але не може впливати на їх попередження. До того ж досить туманно поки що виглядають перспективи контролю дорожнього руху за межами населених пунктів, на міжнародних трасах. Пропозицію про створення дорожньої поліції було відкинуто, але ж ДТП на трасах мають куди більш тяжкі наслідки, ніж в межах населених пунктів. На жаль, я поки що не чув хоч якихось варіантів вирішення цієї проблеми зі сторони реформаторів МВС.

Взагалі-то, при реформуванні правоохоронних органів була допущена колосальна стратегічна помилка. Почали реформування самого органа, не реформувавши законодавство, яке визначає сфери його діяльності. Все, абсолютно все, що пов’язано з дорожнім рухом, лишилось старим – порядок допуску громадян до керування транспортними засобами, порядок контролю за технічним станом транспортних засобів, їх ваговими параметрами, методи контролю за безпекою дорожнього руху, рівень відповідальності за порушення ПДР. А ми очікуємо якихось результатів від нової поліції. Їх в принципі бути не може! Страшно, якщо реформи в сфері охорони здоров’я або освіти підуть таким самим шляхом. Тоді заходити в кабінет лікаря буде просто небезпечно.

А ось водіям стало легше лише в одному – вони перестали ненавидіти дорожніх представників правоохоронних органів, допоки з їхнього боку нема хамства, вимагання, фальсифікацій, необґрунтованих причіпок і зупинок. Проте збільшилась кількість порушень зі сторони самих водіїв. В цілому ж ситуація на дорогах поки що погіршується, тенденції до росту кількості ДТП і жертв зберігаються. Ситуацію може змінити автоматична фіксація правопорушень, однак терміни її впровадження поки що лишаються дуже туманними.

Відсутність нормативної бази, що регулює порядок її застосування, стримує введення автоматичної фіксації правопорушень. Національна поліція тільки створила робочу групу, яка буде цю базу напрацьовувати. Групі доведеться сформулювати завдання для автоматичної фіксації, технічні вимоги і нормативи стосовно обладнання, стандарти щодо обробки і захисту інформації. Ця група повинна запропонувати уряду на затвердження порядок застосування автоматичної фіксації, який відповість на принципові питання:

- для чого країні потрібен даний вид контролю, фіксації і обліку – для наповнення бюджету чи для забезпечення безпеки дорожнього руху;

- хто буде приймати рішення про дислокацію тієї чи іншої камери;

- хто і яким чином буде встановлювати і обслуговувати це достатньо дороге обладнання;

- яким чином виключити людський фактор на шляху від фіксації порушення ПДР до формування постанови у справі про адміністративне правопорушення?

В залежності від напрацьованого порядку надійдуть відповіді і на наступні питання: скільки камер необхідно встановити на дорогах країни, яка оціночна вартість їх впровадження і обслуговування, як будуть вибудовуватись відносини з потенційними інвесторами і постачальниками обладнання і т.д?

Напрацювання відповідей на поставлені питання, без жодних сумнівів, потребує не тільки внесення змін в діюче законодавство, але і прийняття нових законів. Отже, питання введення автоматичної фіксації відкладається, як мінімум, до середини наступного року. Попередня законотворча робота, пов’язана з даним питанням, є досить серйозною і об’ємною. І поспіх тут ні до чого, інакше автоматичну фіксацію чекатиме черговий "провал", як це вже було в 2010 році.

Хоча депутати вже прийняли закони щодо автоматичної фіксації правопорушень, ці закони недосконалі, вони скоріше направлені на боротьбу з автоматичною фіксацією, ніж на її впровадження. В діючій редакції КУпАП є, як мінімум, п’ять підстав для такого ствердження. Чого тільки варта система нарахування штрафних балів водіям! В усьому світі вона застосовується в якості критерію оцінки схильності водія до систематичності правопорушень, у нас же її застосували в якості бонусів для порушників. Ти, мовляв, три рази можеш проїхати на заборонний сигнал світлофора, а ми тебе штрафувати не будемо. А на те, що при першому ж такому виїзді на перехрестя може статися смертельне ДТП, ми закриваємо очі. До того ж штрафні бали просто будуть продаватися (передаватися), тому що у нас тих, хто володіє водійськими посвідченнями, набагато більше, ніж реальних водіїв. Чом би й не продати бали, адже з початку календарного року їх знову нарахують!

Чесно кажучи, я думаю, що подібною системою "штрафних" балів ініціатори закону спробували просто купити довіру громадян в пошуках компромісу. Адже діючий закон протирічить нормам Конституції, і будь-який "лист щастя" може бути без особливих зусиль оскаржений в суді. Ось держава і пропонує компроміс своїм громадянам – ми вам бонуси за порушення, а ви закрийте очі на Конституцію. Але хіба можна закривати очі на базові основи громадянських прав і свобод?

Положення діючого закону можуть створити колосальні проблеми громадянам, які керують транспортними засобами за довіреністю, а таких в Україні приблизно 3 мільйони. Постанова про накладення штрафу буде направлятися власнику транспортного засобу. Добре, якщо власник має постійний контакт з людиною, яка реально експлуатує транспортний засіб. А якщо ні? Така людина навіть реально не дізнається про наявність штрафу. Якщо впродовж 2-х місяців такий штраф не сплачується, виникають підстави для примусового його стягнення. А цей механізм вже добре знайомий багатьом водіям. Відкривається виконавче провадження, автомобіль оголошується у розшук, і перший-ліпший поліцейський відправляє його на штрафмайданчик.

Причому на практиці це відбувалося де завгодно. Їде людина із сім’єю у відпустку, її зупиняють за тисячу км від дому, висаджують із речами і дітьми і все, добирайся додому, як хочеш. І нікого не цікавить, чи є у тебе гроші на таку дорогу та харчування, у тому числі і дітей. Я вже не говорю, що у такому разі людина взагалі позбавляється права оскарження постанови про накладання штрафу. Тобто порушуються базові принципи захисту прав і свобод громадян.

Безсумнівно, володіння транспортним засобом має накладати певні обов’язки на власника, адже керування транспортним засобом є джерелом підвищеної небезпеки. Та й Конституція говорить, що використання власності не може наносити шкоду правам, свободам і гідності громадян. Однак не можна власника примушувати до виплати штрафу за перевищення швидкості, якщо він цю швидкість не перевищував. З таким успіхом ми скоро будемо саджати до в’язниць власників земельних ділянок, на території яких були здійснені злочини.

Принципова різниця в процесуальних діях колишнього даішника та нинішнього поліцейського тільки в одному. Якщо мова йде про порушення, за яке передбачена санкція у вигляді штрафу, поліцейський не складає протокол. Він одразу виписує постанову про накладення штрафу, що протирічить вимогам 268 статті Кодексу України про адміністративні правопорушення. У обвинувачуваного є права, а в даному випадку реалізація цих прав просто виключається.

В іншому відмінностей не має, хоча поліція застосовує більш частіше наручники "за злосну непокору своїм вимогам", що не завжди відповідає вимогам законодавства. Громадянин повинен виконувати лише законні вимоги представників правоохоронних органів, тобто такі, що передбачені законом. Поліція навіть ще не отримала тих повноважень та способів для їх реалізації, що були у міліції. Законодавство досі реформується, тому деякі дії поліції й досі грубо порушують вимоги статті 19 Конституції України.

Є ще одна невелика відмінність. Поліцейських не зможуть називати "продавцями смугастих паличок", як це було з даішниками, тому що поліції заборонили користуватися жезлами для зупинки транспортних засобів – тільки дисками або за допомогою гучномовця.

Щодо іншого, то різниці між ними нема!

У поліції, на жаль, нема нових засобів для забезпечення безпеки дорожнього руху. Поліції передали не тільки повноваження міліції, але й старі способи для їх реалізації. Почитайте нормативну базу поліцейських, затверджену Кабміном або відомчими наказами МВС. Порядок і підстави вилучення водійських посвідчень, тимчасового затримання транспортних засобів, порядок оформлення ДТП і т.д., все залишилось по-старому. Цього не можна було допускати. Для нової поліції потрібно було розробляти і передавати нові способи реалізації повноважень. Користуючись старими методами, поліція дуже скоро набуде схожості з ДАІ і почне втрачати довіру суспільства, яке поставить резонне питання: а в чому ж сенс проведених реформ?

Задача законодавців надати поліції нові засоби. Вони повинні передати поліцейським нові повноваження і нові способи для їх реалізації. Необхідне напрацювання нових законів в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Адже Закон "Про дорожній рух", так само як і Правила дорожнього руху, вже давно застарів, як морально, так і фізично. Він абсолютно не відповідає вимогам сучасності та реальній ситуації на дорогах. Ми потребуємо комплексних підходів у питанні забезпечення безпеки на дорогах. Без цього картина не зміниться на краще.

План заходів, хай навіть він називається комплексним по забезпеченню безпеки дорожнього руху, що постійно розробляються виконавчою владою, не може вирішити існуючі на дорогах проблеми. Це достатньо чітко пояснила ще у 2002 році Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ), позначивши три рівні цих проблем.

Проблеми першого рівня – це проблеми, очевидні навіть при поверхневому аналізі ДТП: порушення водіями або іншими учасниками правил дорожнього руху (швидкість руху, нетверезий стан водія, ігнорування вимог дорожніх знаків тощо); невідповідність доріг або технічних засобів регулювання дорожнього руху технічним нормам і правилам; недостатньо розвинені служби порятунку й медичної допомоги потерпілим при ДТП.

Проблеми другого рівня – не такі очевидні, і виявляються при трохи більш глибокому аналізі проблем першого рівня: Правила дорожнього руху (законодавство) неясні, нелогічні й суперечливі; слабкий контроль за станом доріг та транспортних засобів з погляду їх безпеки; недостатньо високий рівень навчання водіїв і проведення іспитів на одержання права керування транспортними засобами; застосовувані санкції за порушення правил дорожнього руху не завжди відповідають ризикам. Проблеми цього рівня зменшують ефективність контрзаходів, спрямованих на вирішення проблем першого рівня.

Проблеми третього рівня – це проблеми майже повністю сховані, які не можна виявити шляхом вивчення статистики ДТП. До таких проблем відносяться: недостатнє розуміння серйозності проблем безпеки руху особами, що ухвалюють рішення, і учасниками дорожнього руху; існуюча система підвищення безпеки дорожнього руху незадовільна, примітивна, повільна й неточна; взаємини між органами влади у сфері безпеки дорожнього руху далекі від ясних, відповідальність і ресурси розподілені неефективно.

В Україні, так само як і в інших пострадянських країнах, історично існувала явна схильність приділяти в заходах з безпеки дорожнього руху значно більше уваги проблемам першого рівня, ніж проблемам другого й особливо третього рівнів. Ось і зараз ми змінюємо міліцію на поліцію, вводимо автоматичну фіксацію правопорушень, обговорюємо ефективність підвищення штрафів, але бажаних результатів не отримаємо, оскільки всі ці заходи впливають виключно на проблеми першого і частково другого рівня.

Європейські міністри транспорту чітко позначили закономірність в цих питаннях. Наявність проблем третього рівня виключає рішення проблем попередніх рівнів, а їх вирішення полегшить реалізацію значної частини наявних на сьогоднішній день знань щодо ефективних контрзаходів для забезпечення безпеки дорожнього руху.

Для вирішення проблем третього і другого рівнів потрібна абсолютно нова законодавча база для сфери дорожнього руху, яка враховує останні світові досягнення та досвід в цій області. І Україна вже зобов’язалась виконати цю роботу, підписавши угоду з Євросоюзом. Там є цілий розділ, присвячений питанням дорожнього руху, а також посилання на нормативні акти ЄС, які повинні діяти в нашій країні.

Найцікавіше, що проект нового Закону "Про дорожній рух і його безпеку", який включає в себе і нову редакцію Правил дорожнього руху, вже більш ніж півроку знаходиться в профільному транспортному комітеті Верховної Ради, але ще навіть не зареєстрований. Щось депутатів стримує, а в цей час українські дороги продовжують відбирати життя і здоров’я у наших співвітчизників. Сумно, тому що закони, направлені на збереження життя і здоров’я громадян, повинні розглядатися як невідкладні та першочергові!

Законопроект напрацьовувався півтора роки кращими спеціалістами в цій галузі, включаючи зарубіжних експертів. Він направлений на підвищення безпеки дорожнього руху в Україні шляхом законодавчого впливу на вирішення проблем всіх трьох рівнів, а також наближення законодавства в даній сфері до європейських норм. Він передбачає: чітке визначення і розмежування повноважень органів державної влади в сфері безпеки дорожнього руху і його безпеки, забезпечення їх взаємодії шляхом впровадження сучасних інституціональних засад державного управління в цій сфері; впровадження механізмів децентралізації і протидії корупції в сфері дорожнього руху.

Проблема з державним управлінням, якщо ми маємо профільні міністерства, які відповідають за це питання, полягає в тому, що діяльність цих міністерств досить часто має абсолютно різні вектори прикладення зусиль (як лебідь, рак та щука), що зумовлює неефективність витрачання і без того обмежених державних коштів, які направляються на забезпечення дорожнього руху і його безпеки.

Світовий досвід говорить про те, що структура і система управління у сфері дорожнього руху і його безпеки можуть бути різними, але шанси на успіх в розробці і застосуванні ефективних стратегій зниження дорожньо-транспортного травматизму підвищуються, якщо ці функції і відповідальність покладається на окремий державний орган, що володіє достатньо сильними повноваженнями та ресурсами для їх здійснення.

Кожна країна самостійно обирає модель управління в залежності від політичної волі керівництва, внутрішньої ситуації та власних можливостей. Головне, щоб дана модель забезпечувала одновекторність прикладених зусиль і була націлена на досягнення конкретної мети – зниження рівня дорожньої аварійності та зменшення наслідків ДТП.

Надані фахівцями пропозиції щодо української моделі передбачають застосування нових інституціальних засад державного управління у сфері дорожнього руху та його безпеки, спрямованих на виконання окремих державних функцій, без яких ситуація на дорогах не зміниться, а саме: дослідження проблем дорожнього руху; аналіз стану та причин дорожньо-транспортної аварійності в державі; моніторинг та вивчення соціально-економічних аспектів проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху; узагальнення практики застосування законодавства у сфері дорожнього руху та його безпеки; систематичне вдосконалення та оперативне корегування державної політики та державних цільових програм у сфері дорожнього руху та його безпеки; організація взаємодії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади, підприємств, установ та громадських організацій у сфері дорожнього руху та його безпеки; планування та виконання заходів з профілактики безпеки дорожнього руху.

В Україні сьогодні є чотири профільних міністерства та декілька інших центральних органів виконавчої влади, що забезпечують дорожній рух та його безпеку. Але жоден з цих органів не забезпечує в повному обсязі виконання иінституціальних засад державного управління у сфері дорожнього руху та його безпеки.

Національна поліція ніколи не зможе самостійно забезпечити комфорт і безпеку дорожнього руху без допомоги органів місцевого самоуправління і, власне, громадян. Але для цього на місця потрібно передати більше повноважень і, найголовніше, забезпечити ці повноваження відповідними інструментами та ресурсами для їх реалізації, в тому числі і фінансовими.

Для цього можна скористатися досвідом зарубіжних країн, наприклад, тієї ж Сербії. Там існує дуже цікавий принцип – той, хто порушує правила дорожнього руху, фінансує його безпеку! Це означає, що всі надходження від сплати штрафів повинні лишатися на місцях і направлятися місцевими органами влади виключно на здійснення своїх повноважень в сфері безпеки дорожнього руху.

Позитивні зміни на наших дорогах почнуться одразу ж, як тільки Верховна Рада докорінно змінить законодавство, що регулює сферу дорожнього руху і відносини між його учасниками. Потрібна повна реформа, косметичним ремонтом тут не обійтись. При цьому "винаходити велосипед" не потрібно. Є світовий досвід, численні директиви Євросоюзу, з котрих треба взяти все найкраще. Головне, щоб для цього з’явилась політична воля у народних обранців і вони усвідомили, що серед учасників дорожнього руху є їх родичі і друзі, які щодня, щогодини і щохвилини піддаються смертельній небезпеці, виходячи за поріг свого дому!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги