Блог | Чи буде краще?
Коли виринає тема Конституції і стосовно неї починають висловлюватися представники влади, обиватель підозрює, що його вчергове хочуть надурити. Переконувати його в протилежному складно, бо він звик, що в сучасній державі слово владця часто використовувалось для маскування думки, а дія не збігалася ні зі словом, ні з думкою.
Те, що деякі норми Конституції потребують корекції, підтверджує практика. Не випадково два Майдани, розпочавшись з протестів проти фальсифікацій і обману, дійшли до висновку про потребу демократичних перетворень, меншого втручання виконавчої влади в усі сторони життя. Навіть побіжний погляд на організацію управління виявляє недоречність – виконавча влада здійснюється адміністраціями, створеними президентом, а він за Конституцією не є гілкою влади і виконавчу владу не очолює. Тому керівники держадміністрацій підпорядковуються лише главі держави, отже, його адміністрації, хоч про неї в Конституції згадки немає. Не випадково надзвичайний вплив на управлінців мали керівники АП Табачник, Литвин, Медведчук, Балога, Льовочкін…, навіть інколи більший, ніж ті, хто їм давав посади, хоч Конституція (ст. 106) забороняє президенту передавати будь-кому свої повноваження.
Зарубіжні діячі, вимушені мирити нашу владну верхівку, також наполягали на демократичних перетвореннях, тим паче, що наші владці не стомлювалися проголошувати гасла про європейську модель управління. Від гасел до змін, виявилося, шлях довгий.
У 2004 році перший крок нарешті було зроблено. Сумніваючись у підсумку президентських виборів, боячись невдалого результату, і В.Ющенко, і В.Янукович страхувались від конкурента – "сильного" президента, тому й схилили фракції голосувати за демократичні зміни. Насправді, і один, і другий тих змін не хотіли, кожний прагнув царської влади. Розпочав за неї боротьбу перший, а другий її завершив, "нагнувши" Конституційний Суд у 2010 році. Що з того вийшло, показав Майдан…, кров…, Крим…, Донбас. Все, що відбувається тепер в Україні, свідчить: система влади, зміст Конституції – не іграшки, не витвір юристів чи правників, це Статут держави. Нині він пишеться кров’ю і використовувати його для маніпуляцій ніяк не можна.
Саме тому не може залишати байдужим багатослівна риторика навколо Конституції. Децентралізація, роль органів самоврядування, прозорість дій і підконтрольність влади, в т.ч. судів, прокуратури, міліції, ліквідація місцевих адміністрацій, зміна виборчої системи і так далі, - все це звучало на Майдані, в усіх телешоу. Це говорили не соціалісти, хоч це наша незмінна позиція, нам доступ до ЗМІ перекрили. Це говорили ті, хто тепер при владі. Чому ж (за рік уже!) з того нічого не зроблено?
Згадані тільки-но зміни уже є в тексті нової редакції чинної Конституції. За підсумками майже дворічної роботи Конституційної Асамблеї її робоча група потрібний проект підготувала. Підготувала, коли вже зник попередній президент і коли голова асамблеї структуру розпустив. Але завдання було поставлене раніше і воно виконане. Минає рік завершенню роботи, але всі, кому слід було її втілити у життя, від того відхрещуються. Здається, сам П.Порошенко і не здогадується, що проект змін, які він обіцяв ініціювати, вже давно готовий, навіть опублікований в газеті "Юридичний вісник" у жовтні минулого року (№43).
Що ж думають його помічники, готуючи, наприклад, тези в підсумковий документ, умовно, "Мінськ – 2", і знаючи, що українські зобов’язання в ньому щодо конституційної реформи не можуть бути виконані в строк, навіть якщо би вони були за змістом ті, що опубліковані у жовтні? Не можуть, така процедура.
Ухвалення підготованого тексту можна здійснити референдумом за народною ініціативою, маючи на це підстави: ст. 5 і ст. 72 Конституції, висновок КС і норми Закону про Всеукраїнський референдум. Не вдаючись у деталі, скажемо, що на все це потрібно 3-4 місяці. Після того можна ухвалити потрібні закони про місцеве самоврядування, про вибори з відкритими списками, змінити закони про бюджетну і податкову систему.
Зробити це до (!) місцевих виборів 25 жовтня. Депутати мусять знати під які права і обов’язки вони обираються. Те, що звучить тепер "…оберемо і змінимо повноваження…" непереконливе. Змінити повноваження – це норма Конституції. Хіба обрати "потрібних" під впливом місцевих адміністрацій, - тоді логіка у вибраній послідовності є. Щоправда, вона вже не раз в роки суверенності давала збої, бо результат виборів, як не дивно, залежав від розкладів "у верхах", а коли він змінювався, то змінювався весь склад місцевої влади. Така чехарда шкідлива державі, вона підриває стабільність управління. Стабільним (чи відносно стабільним) є народ. Йому-то і слід віддавати право формувати владу, створивши для того умови.
Окремий статус органів самоврядування на частині Донбасу – річ теж сумнівна і з юридично-правової точки зору (в державі управління скрізь має бути однотиповим), і з організаційної (як вибори там за встановленими в Україні – це не раз підкреслював П. Порошенко – правилами можуть відбутися?)
Ситуація в Україні і її перспектива в європейському просторі вимагає точних і швидких дій. Стосовно Конституції теж, бо вона – ключова ланка багатьох перемін. Вибрана нині процедура змін законна, але не ефективна.
І ще одне. Ми заявляли не раз про європейський вибір, про демократію. Чому ж тоді писати проект у КК будуть ті, хто з усіх сил боровся проти демократичних перетворень? Досить згадати прізвища: Л.Кучма, В.Ющенко, Ю.Тимошенко… Вони різні за поглядами, але єдині в прагненні авторитаризму, що підтверджували не раз. Перший – "брехерендумом–2000", другий – підготовкою авантюри, здійсненої його наступником, третя – голосуванням "проти" із своєю фракцією у 2004 році. Про яку Європу і баланс влади вони можуть говорити? (Говорити, правда, можуть, не підозрюю, що щось писатимуть). Характерно з цього приводу звучала репліка Л.Кучми для тележурналіста з "Інтера". Він відзначив:
- Президент підкреслив, що в Україні повинна бути парламентсько-президентська республіка… Це важливо. Я то знаю, як важко робити президенту, коли немає контакту з парламентом…
Можливо я не зовсім точно передаю сказане, але за змістом відповідно. Якщо так примітивно розуміти парламентсько-президентську модель, то можна передбачити, які формулювання людина підтримуватиме.
Врешті, в конституційному процесі багато залежатиме від нинішнього президента, - така традиція і нинішня система владних взаємин. Йому не варто було б остерігатись підготованих рік тому змін. Бо чим скоріше влада буде підпорядкована народу, тим легше буде об’єднати суспільство, зробити людину громадянином, відповідальним за свої дії. Легше буде подолати корупцію, з’єднавши зусилля "зверху" з волею і можливостями народу – народу, що внаслідок реформування системи влади постає із населення.
Легше буде і президенту. І краще – усім. Народу найперше.
P.S. Очікую реплік на зразок "…це він ображений, що його до комісії не запросили". Та ні, я і не погодився б, - нащо розпочинати знову те, що давно зроблене? А для любителів реплік – запитання по суті: що в приведених міркуваннях помилкове? Що шкідливе державі і народу? Моя підказка: нічого. Іще: це треба робити.
