УкрРус

Пам'яті Людмили Богуславської

Я вірив у чудо і так тішився, коли ти знову ніби повернулась у нормальне життя. Робив комплімент за нову зачіску (а тобі справді пасувало!), знаючи, що це насправді перука - хіміотерапія безжально відібрала твої кучері... З неймовірною радістю ставив лайк, дивлячись свіжі фото, що ви з Дімою поїхали відпочивати в далекі краї і шукати незвідане. Я знав, що рак був зафіксований лиш на третій стадії (безнадійно...), але ти так вірила у життя, що інші навколо теж починали вірити.

Кажуть, справжні друзі - ті, до кого приходиш, коли тобі важко на серці. Ми познайомились у 2011 році і якийсь час спілкувались суто по роботі. А потім якось несамохіть став забігати просто так, на каву чи вино. У тебе був рідкісний дар - ЧУТИ людей. Жодного разу я не виходив з твого кабінету з поганим настроєм... Жодного до того часу, відколи дізнався про діагноз.

Людочка, до чого важко говорити і навіть думати про тебе у минулому часі! По-справжньому важко. Бо є на світі люди, які випромінюють життя. У кожному слові. У кожній посмішці... Їду з прощання, дивлюсь у небо сіро-біле, як стіни моргу в онкоцентрі, і досі не можу повірити, що тебе вже немає...

Низький уклін Дімі, що так за тебе боровся.

Не зміг видалити твій контакт з телефонної книги. Бо чомусь здається, що ти от прямо зараз подзвониш, без приводу, і скажеш щось хороше, пожартуєш, погордишся сином і поділишся планами на майбутнє.

В одній згадці твого імені ЖИТТЯ більше, ніж у житті тисячі живих.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги