Блог | Уставоманія
За майже 3 місяці у війську, здається, я уже визначився з тим, що мені найбільше не подобається. Нажаль, не одноразово був свідком того, як бойові офіцери з реальним досвідом участі у активних діях, в тому числі і у найгарячіших боях цієї неоголошеної війни, страждають від уставоманії, переважно чужої.
Люди, які були на передовій, від їхніх оперативних рішень залежали десятки солдатських життів і долі сутичок, зараз бояться того, що хтось із вищим званням і посадою помітить солдата з його підрозділу непоголеним чи засіче у кубрику сумку з цивільними речами. Зараз багато говориться про зміни у армії, вони звісно є, але всі ці зміни не завдяки, а всупереч керівникам, які вбачають свій обов'язок у тому, щоб законсервувати свої звички, набуті ще у радянській армії і передати їх більш молодим офіцерам.
Вони впевнені, що боєздатність армії в однорідності берців і зачісок, у повному слідуванні статуту, який писався для армії, що не збиралася воювати, у стосах паперів, які захаращують простір довкола і думки теж.
Сучасна, інтенсивна підготовка солдатів тут ні до чого, вміння керувати людьми, використовуючи їхні переваги теж не потрібне. Зате солдат-строковик має ходити у шапці-ушанці навіть у +12 тільки тому, що її видали. У багатьох з таких офіцерів і досі лишається старе армійське: "Пусть безобразно, но однообразно".
Там, де основними процесами керують ті, хто орієнтуються виключно на директиви і статті статуту, а не на виклики часу, армія лишатиметься у XX сторіччі.
