Блог | Спецоперації Росії "переселення греків з Криму - 1778" і "Кримнаш-2014": історичні паралелі
Саме в ці дні 238 років тому завершилася спецоперація із переселення православного населення з Кримського ханства (більшість якого становили греки), яке протягом більше ніж двохсот років підносилося (та й зараз залишається офіційною версією РФ) не інакше як порятунок від неминучої загибелі від "турко-" і "татаро-фашистів", як би їх назвав сьогодні Діма Кисельов.
Історична довідка. Поселення греків, або, як їх часто називають, колонії, з'явилися на берегах Чорного моря на завершальному етапі Великої грецької колонізації, яка хронологічно охоплює VIII - VI ст. до н.е. Крім Північного Причорномор'я, грецькі міста і поселення були засновані на Апеннінському півострові, берегах острова Сицилія, Середземного, Мармурового морів і на північному березі Африки.
Колонізація на території нинішньої України проходила в кілька етапів і на кількох напрямках: західному (Нижня Побужжя і Нижнє Придніпров'я, Західний і Південно-Західний Крим) та східному (обидва береги Керченської протоки, узбережжя Кавказу і Приазов'я). В ході колонізації було засновано кілька десятків полісів і селищ, серед яких найбільшими були Боспор Кіммерійський, Ольвія, Херсонес Таврійський, Фанагорія, Тіра, Німфей, Гермонасса.
Грецька колонізація значно розширила межі тодішньої ойкумени і була обумовлена комплексом причин, тісно пов'язаних з розвитком грецького суспільства. Вона була наслідком потужного демографічного вибуху і інтенсивного зростання продуктивних сил в грецькому суспільстві, розвитку сільського господарства, ремесел і торгівлі.
Напередодні свого переселення з Криму греки проживали в більш ніж 80-ти населених пунктах в горах і на Південному березі Криму, чверть з них була городянами. Греки надавали перевагу південному узбережжю Криму, де були розсіяні по великій кількості селищ. Найбільшими з них були: Велика Каракуба - 1.423 чол., Стела - 1.228 чол., Мангуш - 773 чол., Сартанів - 743 чол., Бішуі - 686 чол., Керменчі - 477чел.
Більшість міського населення промишляла ремеслом, а шоста частина греків займалася торгівлею. Основними заняттями сільських жителів у XVIII столітті були скотарство, землеробство (вирощували жито, просо, пшеницю, ячмінь, льон). На Південному березі греки спеціалізувалися на садівництві, виноградарстві, овочівництві, рибальстві. Ханськbq перепис нерухомого майна, складеного на півострові при їх переселенні, підтверджує відносне матеріальне благополуччя основної маси кримських греків, а також свідчить про спільну господарську діяльність представників різних конфесій і навіть священнослужителів. Все це населення було вбудовано в існуючу систему розселення і господарювання.
Актуальність цієї проблеми додає не тільки чергова річниця цієї трагічної сторінки в історії грецького народу, але й вражаюча в багатьох моментах схожість зі спецоперацією під умовною назвою "Кримнаш", що завершилася анексією Криму Російською Федерацією в березні 2014 року. А то, що це була саме спецоперація, підтвердив, хоча і далеко не відразу, сам В. Путін у відомому документально-пропагандистському фільмі.
Порівняльний аналіз цих двох подій допоможе також зрозуміти, що спецоперація в Криму в 2014 р не є інновацією Кремля початку ХХІ століття, а є лише продовженням імперської політики, котра формувалася в період правління Катерини ІІ.
Читайте: Грузинський урок, Донбас і Крим
Для того щоб точніше зрозуміти схожість ситуацій в 1778 і 2014 рр., необхідно проаналізувати стан Росії на європейській геополітичній карті того часу, а також зіставити її геополітичні амбіції.
Для цього операцію з переселення греків в 1778 році необхідно розглядати крізь призму подій, що відбувалися в південній Україні і Криму протягом майже 20 років (1768-1787 рр.), Тобто від початку російсько-турецької війни 1768-1774 рр. до початку наступної війни між двома імперіями - 1787 року.
Головною метою війни з Туреччиною 1768-1774 рр. з боку Росії було отримання виходу до Чорного моря. Як відомо, в 1774 року Османська імперія була змушена підписати Кючук-Кайнарджийський мирний договір, згідно з яким до складу Російської імперії увійшли перші землі в Криму - фортеці Керч і Єнікале, на північному узбережжі Чорного моря - Кінбурн з прилеглими територіями, а також Азов і Кабарда. Кримське ханство формально здобуло незалежність, а Росія отримала право вести торгівлю і володіти військовим флотом на Чорному морі.
Таким чином, перед початком обох спецоперацій Росія мала на території Криму військовий контингент, який був активно використаний при їх проведенні.
Крім того і в 1778 р. і в 2014 р. Росія переживала період територіальної експансії і була, так би мовити, "на підйомі". Нехай перемогу в 2008 р. над маленькою, але гордою Грузією і не можна порівнювати за масштабом і тривалістю з перемогою над Османською імперією в 1774 р., проте та ейфорія, яка панувала в народних масах Росії після заздалегідь вирішеного кінця цієї восьмиденної війни є цілком зіставною.
Тобто в обох випадках напередодні основних подій Росія психологічно перебувала на підйомі і жадала подальшої територіальної експансії.
Також в обох випадках кінцевою метою було приєднання Криму і зміна геополітичного балансу сил на Чорному морі.
Не дивлячись на те, що кримський хан Шагін-Гірей був посаджений на престол за допомогою російських військ у 1777 році, він намагався перетворити Кримське ханство на сильну незалежну державу. Але це, звичайно, не входило до планів Катерини ІІ. Тому фельдмаршалом Румянцевим був запропонований варіант економічного послаблення Кримського ханства шляхом виведення з Криму основної категорії платників податків. Такими в Криму були греки, а також вірмени і грузини, в руках яких була зосереджена практично вся торгівля ханства. Всі вони сповідували православну релігію, і сам собою напрошувався варіант порятунку православних від мусульманського утиску.
З одночасним підривом економіки Кримського ханства планувалося також здійснити заселення земель Запорізької Січі – замість козаків, яких виселяли на Кубань та які пішли за Дунай. Ще однією, можливо навіть більш важливою, метою було показати всій освіченій Європі жорстокість мусульманського населення Криму по відношенню до православних народів Криму та піднести переселення як благородну місію з порятунку християн від "магометанського ярма".
Ну як тут не згадати про загрозу "укрофашістов" і "бандерівців", які повинні були влаштувати "зачистку" місцевого населення і змусити говорити всіх "на мові" ...
Як відомо, початку будь-якої подібної за масштабом спецоперації слідує потужна пропагандистська підготовка з активним використанням дезінформації. Як це відбувалося в 2014 році вже всім давно відомо. А ось в 1778-му, коли були відсутні сучасні засоби "масової дезінформації", таке важливе завдання міг здійснити лише моральний і духовний лідер, який користується значною довірою серед населення. Ця місія була покладена на Ігнатія Гозадінова, призначеного митрополитом Готфейський-Кафайсько єпархії в Криму в 1771 році. І це теж було, як відзначають багато істориків, однією з перемог російської дипломатії. Тому що Ігнатій практично відразу після прибуття до Криму почав писати листи про прийняття кримських православних під заступництво "Великої імператриці".
Читайте: Чи справді ми тужимо за Кримом і окупованим Донбасом?
23 березня 1778 фельдмаршал Петро Румянцев призначив Суворова командувачем військами Криму і Кубані. Суворов зібрав керівників грузинської, вірменської та грецької церков і запропонував їм разом з усіма християнами переселитися до Росії. 23 квітня, в день Пасхи, митрополит Ігнатій звернувся з цим закликом до своєї пастви. Після цього він здійснив екстенсивний агітаційний тур по грецьких селах і місцях компактного проживання греків.
Найбільш ефективна пропаганда, як відомо, ґрунтується на стимуляції найсильнішою людської емоції - страху. Якщо в 2014 р. місцеве населення лякали приходом "укрофашистів" і Правого сектора, який буде бешкетувати і вбивати місцевих, то в 1778 р. в такій ролі виступали турки, які повинні були після свого повернення влаштувати криваву різанину православних.
Безумовно, положення греків в період підпорядкування Криму Туреччині дійсно було нелегким, їх обкладали більш високими, ніж мусульман податками, забирали на службу в армію. Але ж нітрохи не кращою, якщо не гіршою, була і доля простого народу в Російській імперії того часу.
Крім того, для успішної агітації необхідно ще пообіцяти економічні і політичні привілеї. В обох випадках населенню пропонувалося отримати російське підданство, а разом з ним і захист від "ворогів" - османів та "укрофашистів" з "америкосами" відповідно.
Серед економічних пільг - надання безкоштовних земельних ділянок в обмін на полишені землі в Криму, а також звільнення від податків на 10 років. До речі, в 2014 році місцевим пропонували не платити борги українським банкам.
Якщо в 1778 році грекам обіцяли звільнення від військової повинності на 100 років, то в 2014-му місцевим обіцяли службу в армії в межах Криму на перехідний період.
Ще одним фактором, який вказує на те, що переселення греків на територію материкової України було саме спецоперацією, є стислі часові терміни її проведення.
Згідно з історичними документами, переселення православного населення в кількості всього 31 386 осіб (серед них греків - 18 408 осіб, вірмен - 12 598 осіб, грузин - 219 осіб, волохів - 161 осіб), почалося на початку серпня. Спочатку переселили міське населення з Кафи, Бахчисарая, Карасубазара, Козлова, Ак-Мечеті і Старого Криму (5 серпня - 1.122чол., 15 серпня - близько 3 тис.чол.). Потім переселили сільське. А вже 21 вересня 1778 Суворов писав у своєму рапорті Румянцеву про те, що операція успішна завершена!
Тобто на проведення спецоперації було витрачено трохи більше часу, аніж з моменту появи "зелених чоловічків" до проведення "референдуму" в 2014.
Центром поселення було призначено Новоселицю - нинішнє місто Новомосковськ Дніпропетровської області. Вірмен у свою чергу вивезли під Ростов. Історія їх переселення, до речі, багато в чому схожа і є не менш трагічною.
З огляду на такі стислі часові рамки, переселення не могло бути добре підготовленим і проводилося поспіхом, що призвело до значних втрат серед переселенців.
Так, про результати переселення більш ніж красномовно свідчать рядки з прохання, поданого в двадцятих роках XIX століття уповноваженими греків-переселенців Міністру внутрішніх справ Ланському: "Ми не в силах докладно описати все те, що відбувалося при переселенні нашому і як діяли хвороби, що відбулися від зміни клімату, води, тісноти квартир і здебільшого від відсутності їх ... не лицемірно скажемо і по самій істині, що цілі родини постраждали життям, а багато хто позбувся половини оних і жодне сімейство не залишилося без втрати батька, матері, брата, сестри і дітей; словом сказати з 9 тисяч чоловічої статі вихідців не залишилося і третьої частини ... "
Ті ж, хто у відкриту пручався і відмовлявся переселятися (не важко здогадатися, що це були найбільш економічно успішні люди, яким було що втрачати і залишати), або загинули від рук російських солдатів (таких свідоцтв та сімейних приданий відомо дуже багато), або були змушені ховатися в лісах. Або ж одружитися і брати тюркську прізвище і міняти віросповідання, щоб уникнути сумної долі. У Криму і зараз часто зустрічаються грецькі прізвища зі специфічною приставкою "- огли".
Не менш трагічна доля спіткала багатьох татар, особливо активістів, які були не згодні з приєднанням Криму в 2014-му і трупи яких знаходили на околицях міст або в степу. Та й ті, які залишилися зараз піддаються переслідуванню і арештам за надуманими причинами.
Не можна не відзначити і невідповідність, а також порушення взятих на себе Росією обіцянок в 1778 і 2014 роках. Як наслідок - подальше розчарування серед греків-переселенців і новоспечених росіян в Криму в своїх лідерах.
Читайте: Як жителі окупованого Криму зустрілися зі справжньою Росією
По-перше, землі, спочатку відведені для поселення, виявилися малопридатними для проживання через відсутність лісу для будівництва, а також брак прісної води. Таким чином, греки були змушені зимувати у відкритому степу в землянках. Що, природно, призвело до підвищеної смертності та значного невдоволення серед переселенців, які вважали себе обдуреними своїм духовним лідером.
Зрештою митрополит Ігнатій домігся, щоб місце поселення греків були визначені новим документом - ордером Потьомкіна губернатору Азовської губернії Чорткова від 29 вересня 1779 року. Ордером Потьомкіна відведена грекам територія визначалися в межах Павловського повіту - колишньої до 1775 року Кальміуської паланки Запорізької Січі. Місто для купців греки могли побудувати в гирлі Кальміусу. Але тут вже був місто Павловськ (раніше Кальміус), названий на честь сина Катерини II. Греків не влаштовувала назва, бо своє місто вони хотіли назвати Маріанополем. Таку назву мало село поблизу Успенського монастиря в Криму, а також в честь Святої Марії, чудотворну ікону якої вони намічали встановити в головному соборі міста.
Нагадаємо, що в гирлі річки Вовчої, де греки відмовилися поселитися, намічалося до будівництва місто саме з такою назвою, правда, на честь іншої Марії - дружини спадкоємця російського престолу, невістки Катерини. Проблема вирішилася надзвичайно просто. Без бюрократичної тяганини Потьомкін просто поміняв двом містам назви, і Павловськ став Маріуполем, а той, що передбачався стати Маріонополем - Павлоградом. Місту на Кальміусі надали назву Маріуполь згідно з Указом імператриці Катерини II, а всьому повіту присвоювалося найменування Маріупольський.
Однак виникли нові проблеми. Відведені грекам землі були заселені. Їх треба було звільнити. "Малоросійським" поселянам, що там мешкали дозволялося залишитися лише зиму 1779-1780 року і літо - до зняття врожаю. Після цього вони повинні були покинути ці місця.
Таким чином, одне насильницьке переселення греків з Криму - викликало нове, таке ж насильницьке переміщення сотень, а можливо і тисяч людей з Приазов'я.
Навесні 1780 року розпочався завершальний етап переселення - перехід кримських греків в Маріупольський повіт.
Переходили невеликими партіями, що складаються з жителів одного або кількох кримських селищ, і селилися за бажанням на визначених для поселення місцях. На території Маріупольського повіту крім Маріуполя переселенці з Криму заснували 20 сіл.
5 серпня 1780 в Маріуполі відбулися урочистості з нагоди завершення переселення. Переселення кримських християн-греків, що тривало більше двох років, нарешті завершилося.
У книзі "Маріуполь і його околиці", виданої в 1892 році, читаємо: "Багато греків бажали повернутися назад; доходило іноді до відкритої непокори, - і тоді приборкували строгими від начальства заходами і уряд за необхідністю висилав військові команди для упокорення неспокійних". Хвилювання були у всіх селах, але особливо проявилося в 1804 році в селах Сартана, Чердакли, Малий Янісоль, Карань та інших. Своє прагнення повернутися до Криму греки пояснювали тим, що "вони і предки їх там жили".
Тобто навіть тоді, коли Крим вже був приєднаний до Росії (у 1783 р.), грекам відмовляли в поверненні на батьківщину своїх предків, а хвилювання жорстко придушувалися.
Те ж саме відбувається і зараз в Криму з незгодними з новою владою, особливо татарами, які переслідуються і права яких всіляко утискаються. Ну а ті, хто встиг виїхати на територію материкової України і активно виступає проти приєднання Криму до Росії, не мають можливості навіть відвідати своїх родичів на півострові.
Слід також зазначити, що через відсутність худоби та знарядь праці землі, що були передані грекам, не були освоєні повною мірою. І вже незабаром, всупереч початковим обіцянкам, частина земель була повернута до державного володіння, так як російський уряд був зацікавлений в повному заселенні і господарському освоєнні території. В силу цього вже зовсім скоро - з 1790 по 1796 рік з дозволу російського уряду до Північного Приазов'я починають переселятися прибули сюди з Європи представники інших країн, які за віросповіданням належали до католиків, лютеран, кальвіністів та інших протестантських напрямків. Селянська реформа 1861 року і наступні за нею буржуазні реформи 60-90-х років XIX століття відбилися і на організації місцевого управління. Були ліквідовані національні округи і особливі права (привілеї) окремих національних груп населення.
Тобто почалася повномасштабна політика асиміляції малих народів в рамках імперії всупереч даним раніше обіцянкам. Те ж саме ми маємо можливість спостерігати і сьогодні в Криму щодо кримських татар і українців, які були змушені залишитися на території півострова.
На завершення хотілося б відзначити ще одну історичну особливість і зв'язок з подіями останніх двох років. Саме в Маріуполі, заснованому в далекому 1780 році греками (де і сьогодні як в самому місті, так і в навколишніх грецьких селах проживає близько 80 тис. греків), в 2014-му закінчилася так звана "російська весна" на Донбасі. А сам Маріуполь зараз є найбільшим за кількістю населення та промисловим потенціалом містом в регіоні, підконтрольним Україні, що є українським форпостом в триваючому російсько-українському збройному конфлікті. Збіг? Не думаю….
