УкрРус

Політика в Україні - чоловіче ремесло?

Журнал RIA-Львів побачив у мені гендерного експерта і спитав думку на тему "жінки в укр.політиці". Хмм... У нас формально – гендерна рівність шансів. Статевих обмежень у політиці нема. Однак усі розуміють, що політика в Україні завжди буде чоловічим ремеслом. Винні в цьому …самі жінки. Вони бояться по-справжньому конкурувати з чоловіками. Все, на що донедавна були здатні політики-жінки, - так це ставати "чоловіками в спідницях" і культивувати в собі риси останньої стерви. Тимошенко, Фаріон, Богатирьова та інші діячки зі знаком мінус повністю дискредитували жінку в політиці.

Ангела Меркель анітрошки не боїться з’являтися на публіці без мейкапу, в трикотажному костюмчику і мішками під очима. Гіларі Клінтон не вдається до радикальної пластики обличчя і зберігає свій шарм 67-річної жінки. Литовський президент Грібаускайте цілком органічно почувається в амплуа вольової зосередженої жінки, котру місцева преса постійно підозрює в нетрадиційній орієнтації.

У нас усе навпаки. Жінки, які йдуть у політику, одразу "продають свою вітрину". Оцініть висоту підборів і точену лінію бедра! Українські жінки-політики зациклені на своїй картинці, на показовості стилю. Програючи у впливовості, вони хочуть реваншувати "жіночими штучками". При цьому забувають, що ніщо так не руйнує публічну жінку, як її надміру підкреслена жіночність. Саме так – акцентовано фемінні жінки, які безпардонно експлуатують свою стать, ще більше укріплюють примітивні стереотипи щодо себе.

Більшість жінок-політиків так і зостаються чиїмось дружинами (І.Луценко, Королевська) чи коханками (Т.Ч., Т.Д.). Із 47 жінок-парламентарів лише 2 обрано по мажоритарці, і обидві – у Львові (Юринець, Подоляк). І в обидвох випадках ці обраниці виїхали на рейтингу їхніх чоловіків-покровителів (Кличко, Садовий). Решта жінок обрані за партійними списками, що передбачає вірне служіння чоловікам-лідерам. А щоб стати міністресою – треба з Америки приїхати (Яресько). Українські жінки-політики, попри свою кількість, насправді – ніхто. З ними на рівних ніхто не розмовляє.

Чия в тім вина? У всьому світі жінки йдуть у політику, аби руйнувати гендерні стереотипи – а не консервувати, як у нас. Наші жінки-політики – глибоко консервативні. Таке враження, що домашнє вогнище вони в сумочках перенесли у свої кабінети. Жінки-політики стають ультра-традиціоналістками. На відміну від емапсипованих, модерних жінок із решти світу, наші привносять у політику древньо-рустикальні "християнські цінності", "моральні норми", допотопні уявлення про "правильність" і так далі. Вони обкладені багатьма табу. Вони бояться піднімати проблему сексизму. Вони нізащо не підуть на урівняння прав матері з правами тата. Вони сором’язливо уникатимуть дискусій про право на аборт. Вони, на відміну від європейських колег, не є провідниками ЛГБТ-спільноти. Вони не торпедують тему домашнього насильства. Вони не відстоюють права жінок не народжувати дітей, не виходити заміж чи не займатися кулінарією.

Здебільшого українські жінки-політики – ретроградні, не прогресивні, не авангардні. Вони використовують свою публічність більше заради того, аби продемонструвати розмаїття свого гардеробу та декоративної косметики. Їхня сучасність закінчується на привабливій картинці та володінні словом. Той, хто є "берегинею-хранительницею", ніколи не зможе кинути виклик системі. Показовою є промова першої леді Марини Порошенко на одній із фотовиставок, присвяченої жінкам: "Нехай якомога швидше настане той час, коли українські жінки матимуть можливість займатися мирними справами – народжувати та виховувати дітей, дбати про родинне вогнище і бути щасливими".

Це мало чим відрізняється від німецького "кіндер, кюхе, кірхе" (діти, кухня, церква).

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги