Блог | Річниця Дебальцевого
Рівно рік тому Збройні Сили України залишили Дебальцеве. Про важливість цього великого транспортного вузла на межі Донецької та Луганської областей говорилося дуже багато; про те, чи була це кваплива втеча, чи організований відхід, ще напишуть не одну книгу; як ця подія вплине на історію нашої країни, зараз не зможе точно відповісти ніхто, хоча, нагадаю, пройшов уже цілий рік...
Про Дебальцеве необхідно пам'ятати. У кожного, хто сьогодні або вчора, а можливо, і післязавтра буде згадувати про ці 3 дні, коли тривало виведення військ, є свої причини не забувати про лютий 2015. Мої особисті спогади про Дебальцеве ще зовсім нещодавно були прив'язані до рейду, який ми разом з друзями здійснили за пару тижнів до початку заключного штурму. Тоді ми везли термухи, рукавиці, спальники, різні смаколики і клопотання про відпустку для одного знайомого, чия дружина саме мала народити на початку лютого. Уже тоді до самого "мішку" нас не пустили і зустріч з хлопцями відбувалася у більш спокійному місці під Артемівськом. Доречі, усі вони вижили після відведення військ і особисті переживання за них стали для мене тією персональною причиною не забувати. Щоправда не знаю як після окупації Дебальцевого склалася доля місцевого мужичка, який тоді підвозив хлопців, і коли я спитав, як цивільним живеться у той час, коли зусебіч наступає ворог, він відповів: "З нами українські солдати, значить мені нічого не страшно".
Хто б міг подумати, але за рік моє персональне сприйняття тих подій стало ще гострішим, адже зараз зі мною служать одразу кілька учасників оборони Дебальцевого. Це сприйняття не може не стати більш відчутним в той час, як уже кілька ранкових шикувань наша бригада вшановує пам'ять когось із героїв, що загинули рік тому, захищаючи містечко на межі Донецької і Луганської областей, а мій ротний командир, попри свій молодий вік, уже побував у полоні після штурму Дебальцевого окупаційними військами. Загалом протягом приблизно місяця боїв втрати частини, у якій я служу зараз, склали 11 військовослужбовців чином до підполковника включно. Річниця загибелі кожного з них - це ще один особистий привід пам'ятати...
