Блог | Не судилося відбутися "зміні влади"
По ходу служби намагався з'ясувати для себе, що читають військовослужбовці (якщо читають вони узагалі). В процесі наштовхнувся у народознавчій світлиці (є така кімнатка у кожній частині, де, зокрема, можна і почитати) на пару книг присв'ячених Другому зимовому походу чи то пак Листопадовому рейду, який закінчився трагедією у містечку Базар. Він став останнім актом чотирирічної боротьби за Україну тому мимоволі викликав чимало асоціацій із теперішнім часом, а надто описання війська, яке тоді наважилося на рейд відчаю і надії.
Для тих, хто погано розуміє про що йдеться, нагадаю моменти, які мені здалися особливо резонуючими із деякими реаліями сьогодення, точніше мається на увазі останніх, приблизно, 5 років.
Спочатку, трішки про зовнішньополітичну ситуацію
Разом із перемогою у першій світовій, країни Антанти фактично присвоїли статус "прогресивної світової спільноти". Ця ПСС активно декларувала боротьбу із комунізмом, що на практиці виражалося у допомозі грошима і озброєнням Польщі та Румунії, як країнам, які можуть замкнути перед комуністами ворота у Європу. Рештки політичного проводу УНР щиро сподівалися, що Антанта їх не забуде теж, адже вони усунули "союзника німців Скоропадського". Англійці і французи обіцяли довго, насправді вирішували свої проблеми далекі від України.
Ще більше обіцяли поляки, які на папері були союзниками УНР. Насправді, вони інтернували війська розгромленої республіки, вилучили зброю і майно, але на момент підготовки походу не забезпечили війська Тютюнника нічим, навіть осіннім одягом і медикаментами. Пізніше були відомі випадки, коли польські держоргани видавали тих, хто успішно повернувся після рейду до таборів інтернованих назад до Радянської Росії.
Ситуація в Україні складалася наступним чином: після того, як комуністична інтервенція досягла своєї мети і привела до влади маріонетковий уряд Раковського, почався грабіж місцевого населення оформлений у продзагони і не лише. Україна, вкотре, проти своєї волі, стала продуктовим і фінансовим донором величезної країни. Рятуючись від голодних бунтів у Росії, Москва вивозила з України усе що можна, паралельно, тут же, придушуючи бунти за рахунок тотальної переваги у озброєнні.
Тепер про армію
На початках існування УНР, нехлюйське ставлення до війська погубило саме державне утворення. Коли в країні зрозуміли від якої загрози насправді слід захищатися, то в наявності не було ані озброєння, ані амуніції, ані якісного офіцерського складу найвищого рівня, можна додати сюди ж і відсутність реальних, а не записних союзників. Були лише надзвичайно вмотивовані солдати і масштабна підтримка населення. Значна частина солдатів пройшла Першу світову і Громадянську війну в Україні, були навіть учасники англо-бурських війн з досвідом партизанської боротьби. Як уже згадувалося, мали мотивацію і вишкіл. Формально, не бракувало і керівних органів війська. Якщо глянути на склад учасників Листопадовго рейду, то там достатньо було генералів і полковників, ще більше їх лишилося з різних причин у Польші, Румунії і Чехословаччині, але, нагадаю, це на папері, за які досягення вони отримали генеральські звання сказати важко. Генерали і отамани стратегічно провалили підготовку до рейду, а коли дійшло до жорстоких бойових сутичок у критичних умовах то не найкращим чином проявили себе і деякі полковники. Насправді, весь тодішній "уряд в екзилі" був пронизаний агентурою і не лише радянською, яка зруйнувала мережу підготовки до рейду в Україні і "злила" план самого рейду тим проти кого він готувався.
У підсумку загони вторгнення мали артилерію, але не мали жодної гармати, мали кінні полки, а на конях були лише штабні працівники, мали близько 2 000 вмотивованих слодат, які не мали гвинтівок, кулеметів, набоїв, мундирів, чобіт, медикаментів, продовжувати можна довго...
Перебуваючи зараз у лавах ЗСУ можу сказати, що по багатьох пунктах забезпечення, нинішня армія вже пішла значно далі ніж тогочасна, але коли читав про Листопадовий рейд, склалося враження що у 2013 році відбулося якесь зшиття історії з 1921, коли солдати у кедах і з непристріляними старими автоматами зупинили мілітарну навалу, але це поки що єдине досягення.
Насправді, паралелей з 1921 зараз значно більше, але усі вони не всунуться у формат блогу.
P. S. Генерал Тютюник упакував свій обоз чималою кількістю корисних у мирному житті цивільних осіб, які після успіху рейду і загальноукраїнського повстання мали очолити нові державні органи, проте насправді перетворилися у обтяжуючий фактор для війська під час ведення бойових дій. Багато хто сходиться на тому що цей "уряд на перспективу" був зібраний у противагу уряду, який лишився при Петлюрі у Тарнові. Так чи інакше тоді не судилося відбутися "зміні влади".
