УкрРус

Ленінопад. Мінус 25

У 1989-1990 роках, ще до незалежності України, на Заході нашої держави валили пам’ятники Леніну, перейменовували вулиці, названі на честь комуністичних діячів.

На Сході ленінопад запізнився на чверть століття. Забагато – як для країни, яка хоче бути єдиною.

Між Заходом і Сходом ніколи не було муру, як між Федеративною Республікою Німеччини та Німецькою Демократичною Республікою. Але стіна менталітету ще й досі не зруйнована. Захід фактично вже в Європі, а Схід залишився в Радянському Союзі.

Російська агресія допомогла східнякам відчути потребу у власній державі. Для західників це вже ніби доконаний факт, який вони сприймають як аксіому. Мешканцям Сходу ще треба доводити цю теорему.

Схід швидше революціонізується, ніж Захід. Йому не потрібно буде довгих 25 років, аби від повалення пам’ятників Леніну дійти до усвідомлення ролі Степана Бандери у становленні української державності.

Звичайно, завжди залишатиметься совок, радянський елемент, якого і на Заході України є чимало, і навіть більше, ніж ми собі насправді уявляємо, але вже не він у наступні роки диктуватиме свої умови, оглядаючись на Росію.

Знесення пам’ятників Леніну – символічне дійство. Воно послаблює сили російських фашистів під час імовірного квітнево-травневого наступу, особливо напередодні Дня Пам’яті та Скорботи і Дня Перемоги. Проте за символікою мають іти реальні дії, скеровані на щоденне наповнення державності українським змістом.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги