Блог | (Не)порозуміння між українцями і елітами
Наближення 25 річниці незалежності нашої держави викликає багато думок. Адже зараз усе частіше почали звучати твердження, що демократія в Україні не спрацьовує.
Дехто намагається це списати на віковий чинник, а ще хтось на те, що для утвердження реально діючої демократії в Україні потрібні ще довгі десятиліття трансформації.
Проте про ніякі десятиліття не може й бути мови. Адже необхідно зважати на два найпотужніші фактори, які зараз формують майбутню Україну
Перший: Україна вперше за майже тисячу років відновила свою державність. І 25 років, це термін зрілості для одного нового покоління.
А це, в свою чергу, викличе радикальні критичні зміни в менталітеті українців.
Нове покоління, котре вже виросло за незалежної України, не буде ностальгувати за примарним минулим, що ще почасти можуть робити їхні попередники. Це покоління націлене на майбутнє.
Другий: бурхлива науково-технічна революція в сфері масових комунікацій. Дуже швидко вона призведе до радикальних змін у реалізації функцій держави і системи управління без посередників. Тобто дію усіх попередніх інститутів може бути переглянуто.
Два ці найпотужніші фактори повинні привести до прямої демократії, тобто реальної демократії, яка не обмежується лише виборами раз на чотири, чи п’ять років.
Читайте: "Нація рагулів"
Вибори не дають бажаних результатів, парламент фактично не працює так, як це вимагає надскладна ситуація в державі, державні інституції знаходяться у стані постійного смикання, а народ, через ці обставини, починає все менше довіряти діючій владі.
Українські "еліти" у своїй більшості користуються формулою обіцянок. Вони вже давно на підсвідомому рівні зрозуміли, що більшість населення легше нагодувати обіцянками хліба і видовищ, ніж пропонувати складну концепцію розвитку.
Те, що частина електорату хотіла простих і швидких рішень, й привело до влади Кучму в 1994 році та Януковича в 2010.
Втім, ця проблема має універсальний характер в усьому світі. Що наочно доводить висування в США Дональда Трампа на президентську посаду.
Однак, демократична система на стільки адекватна – на скільки адекватні еліти, які за допомогою цієї системи конкурують за владу та фінанси.
Тому ця система, хоч і іноді й пробуксовуючи, працює на Заході і майже зовсім не працює в Україні.
У нас в системи є значні проблеми. Тому що вона опирається та керується часто людьми жадібними до влади і грошей.
І раніше чи пізніш ця жадібність переростає в клінічні, якщо не самогубні форми, як це трапилося у випадку з Януковичем.
Наразі ситуація в Україні наближається до того рубежу, коли може спрацювати поняття абстрактної справедливості й сили.
Якщо меншість володіє всім, то більшість може й відібрати те, що належить "успішній меншості", якщо вона відчує несправедливість методів здобуття подібних надвеликих статків та маєтностей.
Читайте: Казус Монтян и проблемы национального характера украинцев
Тому й потрібен закон, котрий сприйматиметься суспільством, як "справедливий". Який може вирішити конфліктні ситуації.
Бо якщо закони починають занадто "грати" у бік інтересів певних політичних і економічних груп, тоді починаються катаклізми.
Наочним прикладом чого цілком може бути Сирія за часів президента Башара Асада.
І хоча навряд чи варто стверджувати, що українцям демократія не підходить, але автоматичне перенесення на терени України тільки атрибутів класичної демократії англійського типу, з усіма її інститутами (при цьому уперто ігноруючи її суть), лише спровокувало утвердження на її теренах засилля олігархії.
При цьому було демонтовано частину надбань споконвічної традиційної української демократії поваги і підтримки своїх співвітчизників, яка дозволяла нашому народу зберігатися і розвиватися всупереч відсутності своєї держави під час довгих століть окупації і колонізації.
Та демократія всього лише є формою державного управління. І тут безперечно спрацьовують минулі традиції схильності до недержавної форми організації суспільства.
Варто відзначити парадокс сприймання українцями тієї, чи іншої влади. Коли заперечення її легітимності іноді виникає від того, що влада в Україні поколіннями сприймалася, як окупаційна і чужинська.
Таким чином мало мати свій гімн, державницьку атрибутику і закони.
Необхідно досягнути консенсусу порозуміння між українським народом і політичними елітами.
Майдан-1 і Майдан-2 були сплесками волі розумної меншості, які підтримала більшість українського народу, що цілком можна вважати зразковим проявом зрілого суспільства.
Читайте: Головна загроза національній безпеці України
Але й після цього не відбулося порозуміння між народом і його політичними зверхниками.
Хоча це є тією необхідною обставиною, без якої подальший позитивний розвиток Української держави видається досить проблематичним.
