Блог | Чому я відмовився бути радником Президента
Як відомо, 30 червня 2015 року я звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом проти Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана у зв’язку з неоприлюдненням Закону щодо мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді), у зв’язку з чим були порушені норми Конституції України, а також одночасно написав заяву про звільнення мене з посади Радника Президента України (поза штатом), щоб уникнути конфлікту інтересів.
До речі, це звернення до суду справді допомогло: Закон, хоч і з порушенням термінів, таки був підписаний. Відповідно, 13 липня 2015 року Президент підписав і мою заяву про звільнення за власним бажанням.
Зрозуміло, що причина мого добровільного звільнення з посади громадського Радника Президента в контексті "лісового закону" - важлива, але, на жаль, не перша і не остання.
Для мене цілком очевидно, що Україна сьогодні, на жаль, продовжує бути державою "одного дня" з суттєвими ознаками охлократичного та анархічного політичних режимів. І найстрашніше, що команда нинішньої влади і надалі продовжує оцінювати ситуацію як доволі оптимістичну, а часом навіть як близьку до ідеальної.
Так, якщо перефразувати головну суть останнього інтерв’ю Глави Адміністрації Президента, то він вважає, що сьогодні при владі - найкращі керівники держави за всю її історію, і добре було би, щоб Прем’єр-міністр та інші очільники залишались на своїх посадах і так само "добре" керували до 2019 року. Так само позитивно він оцінює і внесок олігархів, що "вболівають" за народ.
Натомість українське суспільство має зовсім протилежну точку зору. Вже кілька місяців воно сигналізує владі (маю на увазі насамперед соціологічні дослідження), що Україна рухається, точніше, її рухають у неправильному напрямку. Громадяни переконані, що несправедливо, коли від них вимагають дотримуватись Конституції та законів, а влада натомість нахабно порушує Регламент, закони та Основний Закон.
Суспільство також розуміє, що управління Україною – це не управління бізнес-компанією, і завдання зробити її успішною державою – набагато складніше, аніж зробити успішний бізнес-проект.
Тому залучення до влади друзів по бізнесу, менеджерів чи адвокатів, які раніше обслуговували фінансово-промислові групи, не лише не допомагає, а, як показує час, ще і завдає значної шкоди. Оскільки ідеологічно цей новий управлінський сегмент так само є "управлінцями одного дня" та ідеологами "швидких грошей". Натомість країна потребує зрозумілої довготривалої стратегії і професійної патріотичної команди, яка би щоденно цю стратегію реалізовувала, не маючи конфлікту інтересів з власним бізнесом.
Також очевидно, що мусить бути радикально іншою кадрова політика. Думаю, у Президента є більше можливостей залучати на впливові посади не представників команди Черновецького чи Януковича, а незаплямованих, авторитетних, професійних людей. Саме тому, що так не відбувається, у нас державні нагороди Охендовський і "компанія" отримують без проблем, а воїни АТО - з боєм.
Так само, владу в областях отримують "сім’ї" чи клани, як це було за попередньої влади. Власне, і однією з причин "мукачівської історії", на моє глибоке переконання, є те, що "сім’я Балоги" керує областю, починаючи від голів райрад, голів обласної ради та адміністрації і закінчуючи сватом, що очолює СБУ…
Також, щоб ухвалити нову редакцію Конституції, на яку очікує суспільство, необхідно спершу почати її виконувати, потім обговорити найширшим колом фахівців та експертів, порадитись з суспільством, і вже тоді – намагатися її змінювати.
Водночас переконаний, що ситуація, в якій опинилася Україна, як всередині держави, так і на міжнародній арені, - некатастрофічна. Але вона спонукає до якнайшвидшого виправлення тих стратегічних і тактичних помилок, про які я згадав. Отож, сподіваюсь на те, що ми не просто станемо свідками, а й учасниками роботи над помилками.
Тому я відмовився бути Радником Президента України, бо ДОСИТЬ РАДИТИ. Необхідно ВИМАГАТИ і ДІЯТИ!
