Блог | Як Джульєти та Соломони декомунізували українців
Коли я чую, як на вулиці кличуть на обід Арістарха, або сварять у пісочниці Адріану, у мене починає смикатися око. Одного разу навіть навмисно пішла на вулицю роздивитися батьків, які назвали дитину Лукою. Зараз навіть кепкувати над іменами незручно, бо у компанії обов’язково знайдеться людина, яка назвала свого малого саме так, як ти щойно пожартував. І починаєш викручуватися, говорити: "Ні, ну твоїй дитині дуже пасує, а от іншим, з їх прізвищами та по батькові — ні". Але це вже не допомагає.
І оце, таке знайоме пострадянське, що звучить на лавочках біля під’їздів: "Нє, ну є ж хороші, нормальні(!) імена, які пасують до наших прізвищ, наші рідні Саша, Сєрьожа, Наташа, Оля. Для чого ото дитину позорить тим Деніелем, ще й Петровичем?".
Трохи часу з гуглом і для мене концепція "нормальних імен" опинилася однозначно в прольоті. Жодних "ісконно русскіх" та рідних українських Дім та Саш — немає! Те, до чого ми звикли за радянських часів, так само колись було дивним і нерідним.
Слов’янські імена до християнства створювалися так, як сучасні прізвиська: Жадан, якщо дитину "жадали", Нечай — якщо "пацан трохи нечаяно получився", або Сміяна, якщо дитя реготало без упину. З віком назви доповнювали іншими словами. Зустрінеться комусь Люба Безніс або, скажімо, П’ятак Злоба, всі розуміють — вона люба і з маленьким носиком, а він злий, бо п"ятий у родині.
А потім перші київські князі запровадили моду на красиві складені імена: Свято-Слав, Все-Волод, Володи-Мир тощо. Ще одна моя улюблена група "нормальних" для нас сьогодні імен: Ольга, Ігор, Олег. Такі рідні, такі наші, і такі… скандинавські. А те, що дійсно "наше", те потихеньку ставало прізвищами для простих смертних. Для непростих залишалися династійні назви типу тих же Рюриковичів.
Читайте: Фуд-порно замість десерту
Аж ось прийшло Християнство. За правилами нової релігії усіх під час хрещення назвали "нормальними" (але вже для греків та візантійців) іменами, а їх перелік записали у святцях.
Але ж імена-то були грецькі, перекладені. Писати й читати вміли одиниці. От і називали дітей на слух, як почули від батюшки. "Хвеофан, Фофан, Теофан? Грець його розбере, як той піп сказав, — жалівся простий чоловік, — все одно дома будемо звати сина по-нашому".
Заварилася колотнеча, одні й ті самі імена почали відрізнятися, в залежності від того, хто як почув. Римські, візантійські, латинські Марії, Мар’ї, Анастасії та Настасі поступово просочувалися в життя наших прадідів у формі, яку ті могли повторити. Найсмішніше, звісно, вийшло з біблійними назвами. Якось ненавязливо у християнські імена часів Нового Заповіту, а отже і до переліку рекомендованих імен у святцях, затесалися ті, які походять від імен грецьких богів. Так, наприклад, християнський святий Дмитро Солунський фактично носив ім`я, що прославляло богиню Деметру. Релігійна іронія.
Згодом в церкві вирішили все ж книги святих уніфікувати. Фахівців для такої справи запросили дуже освічених. А ті взяли і записали все на грецький манер. От і вийшло — у церковних книгах — Гавриїл, а в житті — Гаврило, службу править Сергій, в миру — СергІй. Пожили так трохи, аж тут прийшла революція. Жовтнева.
Товарищі-революціонери одразу скасували всі церковні штучки разом із хрещенням та другим іменем. В результаті потужної антирелігійної пропаганди у 20-х роках почався справжній бум. Навіть спеціальний рух "За нові імена" організували. Люди змінювали свої документи. Матрьони ставали Клавами, Уляни — Наталями. Все, що до революції було вживаним, різко стало застарілим, міщанським, кулацьким. Молоді комуністи чи то з власної волі, чи то з бажання вижити у тих складних умовах, обирали ім’я Владлен, або звалися Доздрапермою, тому що тоді це було краще, ніж Фьоклою. Бо Фьокла — то з села, то з кулаків. І цього в менталітелі уже було не змінити на багато років радянського впливу.
Читайте: Sex sells по-давньогрецьки
Гортаючи перелік вживаності імен у різні роки, я розумію, що безнадійно застрягла десь у моді 70-х. А ці дивні сучасні батьки, ці сміливі мами й татусі разом зі своїми Арішами та Данилами, Софійками та Марками, вони раптово, неочікувано для себе засвідчили, що система змінилася. Так, абсолютно не маючи цього на меті, вони реабілітували шари культури та історії від язичництва до християнства, від української самобутності до сучасного космополітизму, про які не могло йтися у радянські часи. Режим, що поступово відмирав останні 25 років, нарешті почав розчинятися і у свідомості.
Нарешті колишні стереотипи втрачають вплив. Сьогодні все рідше дражнитимуть дитину за "оригінальне" ім’я у школі, бо нема тепер "нерадянських" імен, нема соромних для поважного комсомольця комбінацій імені та прізвища. Ось так маленькі Віолети та Матвії, Роберти та Злати перемагають старий менталітет там, де ми цього з вами зовсім не чекали.
