УкрРус

Моя рота: обмундирування і початок

Видали камуфляж, кашкет, черевики, майку.

Камуфляж наш вітчизняний. Після прання (відразу після отримання) носиться дуже комфортно для тіла. Жарко. Але при такій погоді жарко було б і у самих плавках.

Черевики. Високі кирзові берці київського виробництва. Дерев'яні на відчуття. Мда, до Європи нам ще шити і шити, як говорить Лесь Подерв'янський. Хлопці якось носять. Я спробував всунути ногу і хоча розмір був таки мій, зрозумів, що залишусь без ніг за пару годин ходіння. В результаті відвідання улюбленого Мілітариста і за недешеві 4 тис грн маю шикарні італійські берці, яких, будемо сподіватися, вистачить до кінця війни (31 грудня 2015 року). Дорогі виробники Валтекс, загалом концепція має бути така, що черевики пристосовуються під ногу, а не навпаки.

Докупив пару шкарпеток та футболку з вологовідведенням і почуваюся досить по-панськи.

Кашкет без кокарди, відсутність будь-яких розпізнавальних знаків окрім погона робить нас трохи схожими на загін Махна. З потрібного не змогли нас забезпечити також ременями.

Але треба віддати належне Дарницькому воєнкомату, ми виглядаємо на порядок солідніше, ніж військові угруповання інших районів. Це офіцери.

З рядовим і сержантських складом складніше. Там - хто в ліс, хто по дрова.

В результаті захисники Києва назагал виглядають миротворчим підрозділом ООН у складі українців, британців, канадійців, німців і маси нікарагуанських партизан.

Офіцерський склад моєї роти приємно порадував - достойні чоловіки і хлопці. З ким йти в розвідку ми ще розберемось, але усі спокійні, розважливі люди. Що мене щиро вразило і переконало, що зміни таки настали - один з офіцерів моєї роти працює в Адміністрації Президента.

Між іншим про ставлення. На зборах покищо пропагують і підтримують суворий сухий закон. Настільки суворий, що при вході на базу нам запропонували "добровільно" пред'явити вміст сумок, заплічників і тд. Хоч мені це не дуже сподобалось (гонор) я поставив закриту сумку на стіл догляду зі словами: в моїх речах нічого забороненого немає. Командир учбового взводу, що проводив догляд, глянувши на секунду в вічі відповів: офіцерам вірю на слово. Я люблю бути офіцером)) До речі, схоже, ніхто з офіцерів і не мав бажання порушувати сухий закон.

Ще одне віяння змін: навіть не через мій допис, а тому, що було кілька звернень, командування зборами дозволило офіцерам ночувати дома (звичайно з усіма формальностями і лекцією щодо безпеки і етики поведінки). Поїхали не всі. І навіть не тому, що воно не зовсім у Києві, а тому, що вирішили "відпочити від сім'ї". Отакі мудрі і віддані службі люди.

Завтра доведеться потіти вже не лише через спеку. Трохи переживаю, бо фізичний стан маю ну так собі. Але оборона Києва і безпека дарничани того варті.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги