УкрРус

Полювання на ведмедя

Поява ведмежих слідів після жовтня свідчить про потенційну небезпеку звіря. Найшвидше це шатун. І люди на кордонах мають вдатися до особливих засобів безпеки. Шатуни з’являються в регіонах із суворим, континентальним кліматом Сибіру і Далекого Сходу. Нав’язливий голод люто кидає їх на шум і запах. Вони чутливі і збуджені до навколишнього світу. Агресивно кидаються на жертву, зневажуючи традиційними ритуалами погроз. Людину вони довго відстежують. Підкравшись, вони несподівано кидаються їй на спину, влаштовують засідки. Або, в несамовитості, більшою частиною мовчки, мчаться на людину, тільки помітивши її. Іноді шатун відкрито йде за людиною швидким кроком, кружляє і кружляє навколо неї, робить підходи, не вдаючись до погроз. Він любить чатувати біля людського житла, на околиці села. Не задовольняється одинокою жертвою і може послідовно вбити багато людей.

Домовитись із шатуном неможливо. Лінивість і безтурботність, надія на "авось" стануть бідою не тільки для сусіда, але й для вас. Закон тут один – знешкодити небезпечного звіра. Немає інформації про те, що якомусь видатному шаману вдалося бубном загнати ведмедя-шатуна назад у берлогу.

Аналітик Пентагону Бренда Коннорс із психіатром Стівеном Порджесом за відеозаписами констатували у Владіміра Путіна, без томографа, важку форму аутизму – синдром Аспергера. Але це ніяк не компрометує лідера Росії. Професор Олександр Хазен знайшов цей синдром в Ейншетйна, Авраама Лінкольна, Вуді Алена та Ісаака Ньютона. Список геніїв, вражених прикордонною з патологією модифікацією генів, що, само собою, приводить до конкретної і незмінної невропатології, довжелезний.

Можливо, відповіді треба шукати в "синдромі імператора". Мотиватором його можуть виступити й психічні аномалії – аутизм, шизофренія. Але основним пусковим механізмом стає одноособова, не обтяжена реальними системами стримувань і противаг, необмежена влада. Імператор Нерон в такому стані, одягнувши театральний костюм, граючи на лірі, голосно декламуючи поему про загибель Трої, спалив Рим. Тут король, який правив Англією 60 (!) років – Георг ІІІ. Саме при ньому США отримали незалежність. Іван Грозний, культовий для Кремля, розширив війною Росію вдвічі її територію, криваво знищив казанське і астраханське ханства, завоював Сибір, переможно воював з Європою. І нарешті, в приступі гніву забив власного сина. Король Баварії Отто. Після його смерті вона назавжди розпалася. Адольф Гітлер і Йосип Сталін, що на цілу історичну епоху війнами, жахливими репресіями змінили історію людства.

Здатність Путіна наново переписати сучасну історію не варто зневажати. Він свідомий, що воює з усім світом. Сценарій війни настільки ж божевільний, як і геніальний. Не випадково просунуті аналітики Заходу, як і решти взаємопоборного світу, до цього часу не знайшли в ньому ніякої логіки. Бо її й немає. Він тримається виключно на неординарності нового російського імператора, інтуїції і протуберанціях нейронів його нетрадиційного мозку. Війна – суцільна імпровізація яку ми, від безсилля нашого розуму перед Путіним, чомусь називаємо гібридною. Просто вона існує в умовах асиметричної еволюції світу.

Демонстративна одинокість президента РФ, схильність до самоізоляції самурая, тривалих монологів, демонстративних психологічних ескалад, поєднання неврастенічної витриманості і жорстокості, разом із купою інших нетиповостей видають в ньому людину, що не зупиниться, не поверне назад, не прийме чужих компромісів. Яка ніколи не відступить. З висоти лідера могутньої ядерної Росії, віку, політичного досвіду, купаючись в сакральності своєї постаті, створивши єдиний алгоритм реакції на зовнішній світ із 130 мільйонами "великоросів", він не відчуває небезпеки, не знає слабкості і готовий до жертовності. За ідею. Великої Росії. Як спадкоємниці двох світових імперій – царської і радянської: "Хто не жалкує за розпадом СРСР, у того немає серця".

Війна з Україною тільки відкрита демонстрація рішучості Владіміра Путіна відновити могутність Росії. Вона воєнний плацдарм і площадка для переговорів з позиції виправданої сили одночасно. Із Заходом. Найперше, США. Вклавши в агресію вже біля 100 мільярдів доларів і втративши ще 300 внаслідок санкцій (тільки 140 мільярдів експортували інвестори), Путін не розглядає прийнятним мирний план Порошенка. Навіть, як віддалену можливість завершити війну великими уступками України. Швидше за все "мирні ініціативи" Києва були з самого початку включені ГШ РФ в стратегію гібридної війни. Завдяки їм Крим реально виключений із переговірного процесу, а на Донбасі Росія створила два, налаштованих виключно на війну, анклави. ДНР і ЛНР. З внутрішнім урядом, арміями, центробанками і парламентами. Путін, імпровізуючи, блискуче втік від американського авіаносця в Женеві і все перевів в банальний внутрішній конфлікт, що виник внаслідок громадянської війни між українцями. На Донбасі вони також мають гарантоване право на самовизначення. За його логікою.

Вибір Путіним війни, як єдиної і останньої стратегії Росії для завоювання глобального лідерства і створення нової колективної системи управління світом, варто зрозуміти.

Він міг зробити й те, що робив завжди. В умовах глибокої кризи привести до влади максимально лояльну до Кремля еліту і керувати Україною, смикаючи за нитки. Якщо відкинути всілякі сентименти, то нині в Києві найбільш лояльний і готовий до задоволення будь-яких вимог політичний режим. За Financial Times, на минулорічному вересневому саміті в Уельсі президент Порошенко попросив лідерів Заходу "переглянути Угоду про Зону вільної торгівлі з Україною в угоду Путіну". Він хотів переписати всі невигідні Путіну тарифи, але на "рейки ліг" Баррозу. Не дивлячись на тиск українського керманича, що йому дали на це тільки два дні. Її імплементацію перенесли на 2016 рік. За це терористи в Мінську підписали Мінську угоду 5 вересня. Україна припинила вогонь і відмовилась воювати, а бойовики створили потужні ударні армійські угрупування і захопили більше 550 кв. км. української території, вбивши тисячі військових і десятки тисяч цивільного населення. Німецька розвідка свідчить, що на Сході загинуло не менше 50 тисяч. 3 січня вони вибили українців із Донецького аеропорту, захопили 40 км. "буферну" зону перед Маріуполем, отримавши контроль над Докучаєвськом, Тельмановим, Талаківкою. Під Дебальцевим, захопивши низку населених пунктів разом із Вуглегірськом, вони загнали 8 тисяч військових у мішок з якого журналіст Бутусов, що єдиний займається воєнним стратегуванням, пропонує їх вивести "єдиним кидком-проривом". Це за межами паніки. Терористи в Мінську заборонили нам використовувати бойову авіацію, але сьогодні їхніх два СУ-25 нанесли ракетний удар по 40-му батальйону біля Новогригорівки.

У луганському напрямку, завдяки Мінську, бойовики просунулись до Славяносербська і Трьохізбєнки, втислися між 32 і 31 блокпостами і почали контролювати вогнем Бахмутську стратегічну для цього району трасу, погрожуючи замінувати залізну дорогу.

Петро Порошенко не звертає на це жодної уваги і готовий припинити вогонь у будь-який час та знову домовлятись. Для цього Путін прислав йому навіть мапу на якій власноручно провів лінію розмежування. Вона є лінією сучасного бойового зіткнення. Так крок за кроком, поки не відріже весь Донбас. Чи всю Східну Україну?

Президент України, в обмін на гарантований мир з Росією, готовий піти на серйозні поступки – від "фінляндізації", перетворення країни в нейтральну буферну зону із ЄС, аж до її роздріблення шляхом федералізації. Із створенням "земельних автономій". З широкими суверенними можливостями. Про це він приречено говорив на Мюнхенській безпековій конференції. Законопроект про створення дев’яти земель, без Донбасу, натомість областям, передбаченим в Конституції, вже готується в його адміністрації. Це і є процес десуверенізаії, який запустив Путін. Він – частина війни і перемоги Кремля. Не виключено, що до цього нашого президента як свідчить Le Figaro вслід за Süddeutsche Zeitung, примушують Меркель і Олланд. Для врятування ЄС. Попри те, що публічно відкидають територіальні торги Україною як поступку Путіну. Тому не дивно, що вони жодного разу не зробили це відкрито. Як зобов’язання і гарантії цілісності України.

У зв’язку з цим на Донбасі блокується введення воєнного стану. Не тільки Порошенком, але й, очевидно, цим же дуетом. Бо він зруйнує "дипломатію вспокоєння" Путіна.

Провідні лідери ЄС не бажають визнати поразки "Нормандського формату" і нездатності, без США, впоратися із воєнною експансією Росії. Франція Олланда, на відміну від Франції Саркозі щодо Лівії, висунула формулу: "Підтримувати діалог з Росією потрібно будь за що, навіть при відсутності результатів". Це повернення до політики Даладьє часу "Мюнхенської змови" 1938 року. Вона народила злочинний договір 1939 року про дружбу СРСР і Рейху, за яким Сталін отримав великий шмат Європи. Вдячний Гітлеру, він відмовився від його пропозиції забрати з гестапо Тельмана і віддав йому на скон п’ятсот німецьких комуністів, що отримали радянський притулок. Союз Сталіна з нацистами до 41-го року дав їм можливість завоювати всю Європу. Цьому сприяла й мирна дипломатія Даладьє і Чемберлена, яка, власне, й спровокувала другу світову війну. Ображені США відмовляють Франції воювати з німцями. Французи відмовляються від союзу з Черчілем, Петен підписує перемир’я з фюрером, погоджуючись на розділ Франції: половина віддається німцям, половина стає автономією з столицею у Віші, за що британці топлять французький флот у Мерс-ель-Кебірі (Алжир). Саме в цей момент Молотов у Берліні намагається переконати Рібентропа про спільний розділ Європи і світу.

Як далеко готовий зайти президент, аби вийти із війни з Росією, не знає ніхто. Але місія переговорів у Мінську покладена виключно на друзів Путіна. Там немає жодного українського морального лідера, здатного відстоювати національні інтереси.

Після Женеви з переговорного процесу Кремль філігранно вивів США – єдиного надійного союзника Києва у відстоюванні його незалежності. Їх присутність у ньому до цього часу змінила би весь політичний дизайн протистояння з Путіним. Справа в тому, що двопартійна американська еліта, з невеликою різницею, солідарно вважає Росію імперією зла. Радянський Союз Сталіна-Хрущова-Брежнєва-Андропова не щез, а перевтілився у сучасну Росію. З тією ж манією тіснити світ силою ядерного шантажу і локальними війнами. Будь-то Сирія, Грузія чи Україна. Планами створення войовничої опозиції доктрині світового лідерства США під заклики біполярності світу. Фінансуванням розколу Євроатлантичного альянсу і розпаду ЄС, постійно вибудовуючи всередині нього критичні лінії розмежування. Колишні канцлери Німеччини Шредер і Шмідт лізуть геть із шкіри, аби у всьому виправдати Путіна.

Розуміючи наслідки цієї диявольської гри розуму Владіміра Владіміровича, США прийняли рішення повернутись в українську війну з Росією. Важливими були ще три причини. Нездатність і небажання української влади дати відсіч Путіну і зупинити нарощування ним війни в підчерев’ї Європи. Небезпека легітимізації тероризму і включення його в механізми формування порядку денного світу разом з небезпекою загрози, таким чином, непрогнозовано змінити систему глобальної безпеки. І, паніка ЄС, назрівання внутрішнього політичного розколу та нездатність чинити опір Москві. На жаль, тут тевтонський стоїцизм Меркель не виглядає надійним.

Спочатку США "розморозили" дискусію про чергову готовність негайної поставки оборонної (смертельної) зброї Україні. У Вашингтоні почалась підготовка до двохрічних президентських перегонів. Хілларі Клінтон, поки що, більше, ніж на 12 пунктів випереджає Джеба Буша. Що несподівано. Американські виборці будуть розбиратись у своїх лідерах, які маніпулюють принципами, що є силою Америки. США тисла на Україну і змусила її, врешті, двадцять років тому здати ядерну зброю. І сьогодні вона нічого не робить у виконання своїх гарантій молодій незалежній державності. Та важко, в корупції і постійному зрадництві національних інтересів, відривається від целюлітного тіла Росії. Дати Україні летальну зброю, як жертві агресії, священний борг американської демократії. І не тільки. Треба зупинити Росію. Інакше підпис США під черговими гарантіями можна буде ставити і симпатичними (невидимими) чорнилами. Новий міністр оборони США Ештон Картер заявив Конгресу що "дуже доцільно поставити зброю українській армії". Фредеріка Могеріні тут же радикалізувалась в противагу "білим голубам". "Питання про можливість поставок зброї в Україну не розділить ЄС і США".

Найперше, Америка, попри поступливість Обами Порошенку в Уельсі, не може допустити "вбивства" країни в центрі Європи. Далі, Росія в такому виді і з таким політичним режимом стала головною загрозою для безпекової стабільності світу.

У посланні до сенату Обама окреслив попередню концепцію плану. Створений єдиний фронт проти Путіна, "Росія ізольована, а її економіка розірвана в клоччя" і ми будемо нарощувати тиск на неї всіма можливими засобами.

Саме це образило господаря Кремля найбільше. І він почав наступ, показуючи Америці в чергове "кузькіну мать".

Джона Керрі безстрашного командира бронекатера часу В’єтнамської війни, вернули на стратегічне місце бою. 5 лютого він п’ять годин "тет-а-тет" тиснув на Петра Порошенка перейти до рішучих дій за підтримки США. Україна має активізувати свою роль для виходу із війни з Росією. Очевидно, що мирний план при прямих переговорах з Путіним, не виключається. Але в нього Білий дім вже не вірить. В іншому випадку Керрі, як і попередньо було анонсовано, полетів би в Москву разом із Меркель і Олландом. Там його чекали. Як в татарській Орді колись на Київських князів.

Але, ні. Він навіть не "пересікся" на полях Києва з євро лідерами.

Обамі буде важко вийти з російської дилеми. У аналітиків є побоювання, що це стане "рогаткою". Тобто, може мати не два, а більше варіантів. Поки що, вони протилежні: Вашингтон намагається зберегти відносини з росіянами, тихо працюючи з ними по низці важливих питань, а з іншого боку – перемир’я на Сході України ось-ось кінцево обвалиться. Потрібен прогноз на війну.

Ключове питання, з врахуванням особистості Владіміра Путіна, відповіді немає: розпочне він широкомасштабну війну в Україні з використанням ударних регулярних ЗС РФ, чи використає, створивши для цього адекватний інцидент, тактичну ядерну зброю?

Тому, при всьому бажанні президента США не допустити, аби ця криза займала в його зовнішньополітичній стратегії головне місце, він змушений буде це робити. Якщо не бажає критики про слабкість і обвалу рейтингу Клінтон. Йому важливо не залишити після себе кривавий хаос у Східній, як мінімум, Європі. Бо передбачити сценарії війни не може ніхто. Крім неї самої.

У нього в резерві залишається останній мирний прийом – особиста зустріч із Путіним. Той цього найбільше прагне, але ніяк не показує. Бо це буде його особиста перемога і поразка Обами.

Спільна заява Керрі і Порошенка, яка напередодні була щедро анонсована, не відбулася. Натомість ми отримали два знецінених політологічних виступи. Наш президент оголосив свій мирний план єдиною політикою відносин з Росією у відповідь на її агресію. Це може бути свідченням, що спроба Керрі натиснути на Петра Олексійовича зайняти більш рішучу позицію проти терористів і Москви та отримати американську зброю, провалилась.

Пропозиція США надати Україні широкий арсенал смертельної зброї означає не тільки, що немає жодної віри в мир з Путіним, але й необхідність включати в "мирну дипломатію" ще й воєнний компонент. Треба потіснити, нарешті терористів разом із російськими найманцями і воєнними та нанести їм більш важку воєнну поразку. Без сучасної американської зброї це зробити неможливо. Але прийняти її лячно перед Путіним. Здається тут позиції між президентом, автором Мінського миру та Державним Секретарем США могли сутньо розійтися.

Екстравагантний саміт Меркель-Олланд в різних кутах воєнно-дипломатичного рингу, тільки підтвердив недоговороздантість сучасного Путіна і повний провал "мирного Мінського плану" Києва. Він вже не коштує паперу, на якому написаний. Саме ця обставина під тиском нарощування війни і озброєнь на Сході України, спішно змусила євротандем кинутись, без попередньої розвідки, в атаку на Путіна. ЄС проти постачання Україні західних озброєнь і не бачить альтернативи "мирному шляху". З виступу Ангели Меркель на 51-й Мюнхенській конференції очевидна повна прострація Заходу щодо війни Росії проти України. Виступ світового лідера такого класу дає нам право вирвати його фрази із загального контексту:

"Після вчорашніх переговорів разом із президентом Олландом ми не знаємо чи досягнемо успіху, але цей візит мав сенс".

"Після Мінських угод ми звільнились від багатьох ілюзій. Є велике розчарування. Але, є необхідність подальших кроків. Але, враховуючи цей досвід, я не можу гарантувати, що ми про щось домовились".

Естонський президент: "Зрозуміло, яким буде результат. І вихід українців такий: або здатись, або вмерти на полі бою…".

Меркель: "Згодна з вами".

Малколм Ріфкінд, колишній міністр оборони Виликобританії, "дипломатія без зброї все одно, що музика без музикальних інструментів".

Меркель: "я не можу уявити ситуацію, коли поставки зброї українській армії спонукатимуть Путіна дійти висновки, що він може програти в цьому конфлікті. Така реальність".

У нас немає гарантій, що президент Путін зробить те, чого ми від нього очікуємо".

Це залізобетонна лінія Меркель з моменту нападу Росії на Україну. За декілька днів до Анексії Путіним Криму, вона жорстко заявила: "Воєнні дії – не наш вибір". Того тижня в Угорщині вона повторила те, що приведе до втрати Донбасу: "Я переконана в тому, що конфлікт не може бути вирішений воєнним шляхом".

Німці заплутались в історії.

Меркель опонував Генсек НАТО Йенс Столтенберг: "Немає протиріч між захистом і діалогом".

Глава Мюнхенської конференції з питань безпеки Вольфганг Ішингер в статті для Financial Times пише, що для розв’язання конфлікту з Росією "дипломатичне рішення буде все менше імовірним", а "ми, можливо, не маємо вибору, ніж як забезпечити Київ військовою технікою. Ті, хто навідріз відмовляється розглядати складні варіанти, повинні знати, що бездіяльність також тягне за собою відповідальність".

Скупі пояснення Меркель і Оланд щодо результатів зустрічей з Порошенком і Путіним, їх жорстка критика Мак-Кейном і мовчання Керрі, посилюють підозру про провал цього дипломатичного експромту, збудованого на зибучому піску "проєвропейської цивілізованості" Москви. Її засновником, по великому рахунку, була Орда. Ординські правила дипломатії все більше до смаку її господарям.

Європа неминуче мусить визначитись. Якщо вона й дальше буде проводити політику деморалізації українців, депатріотизації, нехтування ними своєю державністю, примушуючи їх згодитись на ту чи іншу форму десуверенізації країни, її наступного розпаду, то вона приречена на власний внутрішній розкіл і поразку унікального Європейського Союзу. Його основа – цінності, а не самовпевнена харизма бюрократів і політика подвійних стандартів для рятування транснаціональних капіталів. Якщо вона рішуче підтримає українську незалежність, то зміцніє і посилить процес модернізації світу. Лідерам ЄС треба прийняти до уваги, що в Україні існування демократії сьогодні дорівнює існуванню самої держави. Захист цих найвищих цінностей неминуче буде не тільки словами і тим часовим відключенням Росії від Заходу, але й кулями.

Прийшов час включити в дві системи політики стримування Росії – фінансово-економічні санкції і дипломатичний тиск, залучивши для цього й міжнародний кримінальний суд в Гаазі – третю: підтримку українського законного збройного опору російській агресії. Відмовляючи в ньому, ЄС підтримує Росію в її зухвалій агресії, а Україні - в праві на необхідну оборону, гарантовану міжнародним правом. Страх Європи це теж частина гібридної стратегії Путіна потіснити Захід, змусити його переглянути свою політику розширення. Після розпаду СРСР і підписання в грудні 1991 року Біловезької угоди про розпуск СРСР та створення Співдружності незалежних Держав. Оригінала її ні в кого не збереглося.

51 Мюнхенська безпекова конференція нервово говорила виключно про війну Росії з Україною і непоступливість Путіна. Провал переговорів з ним в Москві Меркель і Олланда шокував її делегатів. Тому, вона ніяких рішень не змогла прийняти. Навіть підсумкової заяви. Оскільки головна дискусія про можливість посилення в цьому процесі ролі НАТО, надання воєнної допомоги Україні, зміни дипломатії із примирливо-моніторінгової на дипломатію "примусу Москви до миру" з використанням "важкого" арсеналу тиску на неї, була заблокована внуками "Мюнхенської четвірки", яка випустила з клітки Адольфа Гітлера. Вони, в непрацюючому "Нормандському форматі", хочуть в Мінську 11 лютого знову обговорити "шляхи досягнення мирного врегулювання ситуації на Донбасі і заходів по імплементації Мінських домовленостей". Попри те, що Генсек ОБСЄ Ламберто Заньєр вважає, що для "Мінських угод" "потрібна нова політична ініціатива". Яка? Путін не так оптимістичний. Він, звичайно, "попробує організувати зустріч з колегами", якщо "до цього часу вдасться узгодити ряд позицій, які ми інтенсивно обговорювали". Тобто, ультиматумів. Американці знову на лаві запасних. Без них цю війну розв’язати неможливо. Але вони не хочуть зробити це розпадом України. Тому, істинна королева Європи канцлер Німеччини терміново сьогодні вилетіла до Барака Обами у Вашингтон. Тиснути, домовлятись чи погодитись зі США?

Варто зняти затемнені окуляри з можливих прогнозів на завершення війни в Донбасі і створення там комфортного "Придністров’я". ЛНР і ДНР класичні терористичні утворення. Вони, скоріше будуть аналогом Сектору Гази із безперервно воюючими бойовиками в образі ХАМАСУ. Сам тип створення на Донбасі Росією на політідеологічній основі добре озброєних і нагодованих нею армій, не передбачає їх економічної діяльності. Вони, як стінобитні середньовічні знаряддя, будуть бити і бити по нашій незалежності, поки українська влада буде, найнятими переговірниками, переписувати "Мирні Мінські угоди".

Але проблема тут тільки починається. Бо замороженим конфліктом стане не Донбас, а вся Україна. За принципом Судану і Сомалі, де сценарій їх розпаду надто схожий із українським. Україні треба забути не тільки про НАТО, яке вилучене із лексикону Банкової, але й про євроінтеграцію і суверенну політику. Головна допомога Заходу буде переведена через місії ООН і ОБСЄ в гуманітарну і безпеково-поліцейську площину.

Якщо Путін переможе, то історія, можливо, визнає його генієм. В одному ряду з Нероном, Іваном Грозним і Сталіним. Після його смерті мозок, як і Енштейна, будуть вивчати генетики. Там щось обов’язково буде не як в нас, статистичних жертв політиків, яких ми натхненно обираємо аби зробити нас щасливими. А якщо програє…

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги